Північна Корея переконливо погрожує ядерною зброєю, а президент США реагує на це все більш нервовими твітами. Конфлікт середини 20 століття може повторитися в будь-який момент. Чого Трампа має навчити історія?

Після Другої світової війни США і СРСР розділили Корею за 38-ю паралеллю. В 1945 році кожна зі сторін отримала свій уряд.

На півдні обрали президентом протестантського проповідника Лі Син Мана. Випускник трьох американських університетів, з 1912 року він постійно жив у Сполучених Штатах. В Сеул кандидата доставив особистий літак генерала Макартура, командувача окупаційними військами в Японії. Комуністичний уряд на півночі очолив Кім Ір Сен – випускник Хабаровського піхотного училища, командир батальйону 88-ї окремої стрілецької бригади Червоної армії

П’ять років обидва режими готувалися до об’єднання територій. 25 червня 1950 року війська Кім Ір Сена перетнули 38-у паралель. В той же день було скликано Раду безпеки. Оскільки радянський посол не з’явився, більшістю голосів проти однієї Югославії, яка утрималася, вирішили відправити до Кореї війська ООН. На 90% вони складалися з американських підрозділів.

З подій Корейської війни, яка забрала 4 мільйони життів, Дональд Трамп зобов’язаний зробити кілька важливих висновків.

Урок 1. Легко почати, важко закінчити

Активні бойові дії в Кореї тривали з червня 1950-го по липень 1951 років. Але навіть після укладення перемир’я, яке визначило кордон за 38-ю паралеллю, конфлікт не припинився. Були диверсії, обстріли, теракти, морські битви і висадки десантів. Ще зовсім недавно, в 2010 році, північнокорейський підводний човен торпедував південнокорейський корвет «Чхонан».

Напругу «мирного часу» можна уявити за подіями 1976 року. Тоді на нейтральній смузі американці спробували зрізати гілки з тополі, яка закривала вид на кордон КНДР. Звідти прибули два десятки солдатів з сокирами. Вони заявили, що дерево посадив сам Кім Ір Сен, і зарубали двох американських офіцерів.

За наказом президента США була проведена операція «Поль Баньян»: тополю спиляли за підтримки авіації і бронетехніки. Але американці про інцидент не забули. Північні корейці також: знаряддя вбивства офіцерів вони виставили в Музеї миру.

Мирну угоду між Кореями не укладено, і формально війна між ними триває досі.

«Чхонан» затонув 27 березня 2010 року в Жовтому морі. Згідно з висновками міжнародного слідчого комітету, причина – торпедування підводним човном ВМС КНДР.

Урок 2. Старший брат поруч

До кінця вересня 1950 року армію КНДР було розбито. Окупація американцями всього півострова стала найближчою перспективою. Китай відчув себе наступною ціллю і попередив, що втрутиться в конфлікт, якщо війська ООН перетнуть 38-у паралель. Американці вирішили, що це блеф – і даремно.

Щоб уникнути прямої війни з США, китайські солдати в Кореї називалися «добровольцями». В певній моменти війни таких набиралося понад 400 тисяч. Кількісна перевага дозволила китайцям і північнокорейцям відкинути американців за межі КНДР і в січні 1951 року захопити столицю Південної Кореї. З великими втратами американці навесні змогли відбити території і вийти до 38-ї паралелі.

Під час конфлікту до мільйона китайців були вбиті, померли від голоду і хвороб. Від американського напалму загинув син китайського лідера Мао Аньін. Втім, Китай ніколи не зважав на втрати живої сили і навряд чи буде рахуватися з ними в майбутньому.

«Загинув простий боєць, і не треба робити з цього особливу подію. Невже син голови партії не може загинути в ім’я спільної справи народів Китаю і Кореї?!» – так Мао Цзедун прокоментував повідомлення про смерть Аньіна.

Сержант Майк Чалуга оглядає тіло китайського бійця. Район річки Хан, Південна Корея. Фото: Department of Defense visual information / US Army

Урок 3. Людська хвиля – найпотужніша

Обидві сторони конфлікту намагалися реалізувати свої переваги. Для військ ООН це була підтримка з моря і авіація. Стратегічні бомбардування були спрямовані не лише на ворожу армію. B-29 бомбили греблі на річці Кусонган. Затоплення полів знищило урожай рису, населення Північне Кореї голодувало.

Китай і КНДР спиралися на людські ресурси. Численна піхота проривалася крізь опорні пункти сил ООН, оточувала позиції і з перших хвилин бою йшла на ближню дистанцію. Не маючи можливості битися з американцями на морі і в повітрі, комуністи розгорнули траншейну війну. Цілі дивізії закопувалися в землю. Перевал Розбитих сердець (Heartbreak Ridge) неподалік від 38-ї паралелі коаліція штурмувала двічі, і двічі виявляла там кілометри підземних ходів.

До 2017 року ситуація змінилася на користь КНДР. Армія країни виросла до мільйона осіб; в разі надзвичайного стану її поповнять ще 10 мільйонів. Тепер вони воюватимуть за допомогою ракетних комплексів, зброї масового знищення, артилерії, фрегатів і підводних човнів.

Перевал Розбитих сердець після ударів артилерії і авіації. На фото видно складну систему траншей і бункерів, 22 жовтня 1950 року. Фото: GS / AP Photo / East News
Танки ООН на вулицях Сеула, 28 вересня 1950 року. Фото: Max Desfor / AP Photo / East News
i

Результати протистояння пілотів США та СРСР під час Корейської війни залишаються спірним питанням. Американці заявляли про збиті 792 МіГ-а і 108 літаків інших типів; війська ООН оцінили свої втрати у 260 літаків. Радянська сторона зарахувала собі 1106 повітряних перемог, включно з 69-ма літаками В-29, і визнала 335 втрачених МіГ-ів.

Урок 4. Можлива гібридна війна

В 1949 році Кім Ір Сен переконав Йосипа Сталіна, що південнокорейський уряд не користується народною підтримкою, і в разі вторгнення буде скинутий повстанням до підходу американської допомоги. В розробці плану операції брав участь головний військовий радник в КНДР генерал-лейтенант Васильєв.

Бліцкриг не вдався. Три авіаційні дивізії СРСР плюс 26 тисяч зенітників пізніше прикривали висування «добровольців» в районі китайсько-корейського кордону. Ця зона увійшла в історію як «Алея Мігів». Тут радянські МіГ-15 з китайськими розпізнавальними знаками протидіяли нальотам бомбардувальників В-29, яких супроводжували винищувачі F-80, F-84 і F-86.

Мільйони тонн амуніції, боєприпасів, палива, медикаментів і продуктів були доставлені Радянським Союзом через гірські райони. Десятки тисяч носіїв з рюкзаками, тачками і волоченями створили альтернативну систему постачання. Судна під нейтральними прапорами доставляли в китайські порти радянські танки.

США знали про участь СРСР в конфлікті, але прагнули уникнути можливого зіткнення ядерних держав. Авіації ООН забороняли атакувати територію Китаю, де базувалися МіГ-и. З тією ж метою радянські пілоти не залітали в Корею далі лінії, на якою стоїть Пхеньян.

Винищувачі МіГ-15 атакують американський бомбардувальник B-29, 1951 рік. Фото: National Museum of the U. S. Air Force
Американські «Скайрейдери» з авіаносця «Веллі-Фордж» атакують крилатими ракетами північнокорейські позиції. Фото: Department of Defense / Korean War Historical Images / Flickr

Урок 5. Азія – кривава

Обидві сторони конфлікту винні у вбивствах мирного населення. Лише під час розправи над лівим рухом «Ліга Бодо» в Південній Кореї загинуло до 10 тисяч осіб. Вважається, що всього в країні було вбито понад 100 тисяч осіб, запідозрених у симпатіях до КНДР.

Комуністи теж відзначилися розстрілами і тортурами. Під час битви за Сеул в червні 1950-го жителі півночі вбили 700-900 лікарів, медсестер і пацієнтів в госпіталі національного університету. Восени того ж року під час відступу зі столиці, Пхеньяна, вони не взяли з собою полонених і політв’язнів. Тих заколювали багнетами, топили, розстрілювали з кулеметів, забивали кувалдами.

Американська армія теж встрягла в бійню. Американці з відстані розстріляли сотні біженців, підозрюючи в них комуністичних партизан. Як і на будь-якій війні, ідеально точними бомбардування не були – горіли також мирні села.

Тіла мирних жителів у дворі в'язниці Теджон, Південна Корея, 28 вересня 1950 року. Всі були вбиті відступаючими комуністами, перш ніж 24-а американська дивізія відбила місто. Фото: James Pringle / AP Photo / East News
Розстріл політв'язнів південнокорейської армією, 1 квітня 1951 р.Фото: National Archives / U. S. Army

Урок 6. Столиці під ударом

Обидві столиці – Пхеньян і Сеул – під час війни витримували штурми і потрапляли під контроль противника. Містами била артилерія, в тому числі корабельна; завдавали ударів стратегічні бомбардувальники. Більш 70-80% будівель було пошкоджено або перетворено на руїни. Сотні тисяч мешканців загинули або залишили свої напівзруйновані домівки.

Від лінії поділу Південної і Північної Кореї до Сеула – близько 40 кілометрів. Це робоча дистанція для артилерії і реактивних систем, яких у КНДР може бути до 8 тисяч одиниць. Такий масований удар по 10-мільйонний столиці Південної Кореї спричинить гуманітарну та економічну кризу, навіть якщо повноцінного наступу ворога не буде.

Бомбардувальник Боїнг Б-29 «Суперфортресс», укомплектований атомною бомбою Mark 4. Джерело: Library of Congress / airspacemag.com

Урок 7. Без ядерної зброї не обійтися

У жовтні 1951 року для утримання СРСР від вступу у війну бомбардувальники В-29 злітали з Окінави і муляжами імітували атомне бомбардування півночі Кореї. При цьому справжні ядерні набої зберігали на базі в стані чотиригодинної готовності, а командир Стратегічного командування ВПС США, генерал Кертіс Ламей отримав право віддати наказ на їхнє застосування.

Пропустивши наступ китайських «добровольців» і втративши Сеул, командувач військами ООН генерал Макартур вимагав завдати ядерного удару по цілях в Кореї, Китаї і Сибіру. План передбачав руйнування військових баз і електростанцій, затоплення низин радіоактивною водою і створення на північному сході Китаю зон ядерного зараження, через які більше не зможуть надходити підкріплення. Президент США Трумен не погодився і відправив Макартура у відставку.

Сьогодні ядерна зброя є у всіх сторін трикутника Пекін – Окінава – Пхеньян. І в жодній з них немає президента Трумена.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter