Гід українськими шинками часів Гетьманщини
Чи відрізняється шинок від наливайки, скільки мати грошей, що в коктейльному меню. Український журналіст і письменник, автор історичних детективів «Кременецький звір» і «Нечиста кров» Сергій Карюк веде українськими барами 17–18 сторіч.
Знайти шинок, корчму на просторах Гетьманщини дуже просто. Їх повно повсюди: ціни на зерно низькі, сировини для алкоголю повно, хмільне питво дешеве, зиск від торгівлі величезний. Хай іноді корчми грабують розбійники, палять татари, однак то ненадовго. За лічені дні вони відбудовуються і починають працювати знову.
У великих містах шинок, корчму або наливайку можна було побачити на кожному кроці. І навіть у селах таких закладів бувало по два. Коли ви у селі хочете випити та поїсти, уважно огляньте місцевість. Як побачите церкву, сміливо прямуйте туди, а прийшовши до храму, поверніться до нього спиною. Шинок обов’язково має бути на протилежному боці вулиці або майдану. Рідко його ставлять на краю села.
«…Старшина й прості заможні козаки, міщани й духовенство, а найбільш монастирі — здається тільки й дбали про те як наставити шинків по городах і селах, на великих і малих шляхах, на хуторах і на перевозах…» —
Орест Левицький, історик та етнограф.
Як виглядає
На шинку немає яскравих вивісок. Серед хат він відрізняється формою — видовженою за рахунок довгої світлиці, заставленої столами.
Замість печі, всередині стоїть прилавок (шинквас). За ним на полицях — великі пляшки (сулії), графини, посуд. Деінде лежать побутові товари, адже шинок — ще й крамниця. У глибині — двері до комори з продуктами і питвом. А ще неодмінно є місце для речей, які беруть під заставу. Це на той випадок, коли вам захочеться пропити свої чоботи або останню сорочку.
Якщо голод і спрага зловили вас у чистому полі, не біда. Головне їхати далі — рано чи пізно біля перехрестя доріг, перевоза через річку або просто посеред степу неодмінно натрапите на шинок. У чумаків навіть був такий анекдот:
Їдуть двоє та й поглядають на небо. Один іншого питає:
— Куме, а скільки ото верстов до неба, думаєте?
— Та верстов може із 7.
— А я думаю більше, бо чому тоді жодної корчми не видно?!
Шинок може бути:
- Наливайкою для маргіналів.
- Місцем, аби випити і закусити. Таких найбільше.
- Шинком «із заїздом». Там у стайні можна залишити коней, переночувати.
Що їсти
Перекуска готується за ширмою, за шинквасом або в невеликій вигородці у коморі. Чекати особливих різносолів не варто. Приготуйтеся, що вас нагодують звичайною сільською їжею. Це хліб, каша (ячмінна, гречана, пшоняна), галушки, квасоля, горох, часник, цибуля, свіжі або солоні огірки, інші овочі. Ще капусняк, борщ.
Заможнішим гостям запропонують варене або тушковане м’ясо — яловичину, частіше свинину, баранину або птицю. Але основні клієнти — бідні селяни. Їдять вони небагато і вдома. Тут — п’ють.
Що пити
Чого-чого, а питва вистачає. Пити можна фруктові наливки, медовуху, вино, квас. Але то для гурманів, яких не так багато. Улюбленими напоями більшості клієнтів є пиво і «гаряче вино» — горілка.
Хітом коктейльного меню є варенуха. У горщик з сухофруктами наливають горілку, додають мед і прянощі. Горщик з напоєм закривають кришкою або запечатують тістом і лишають мліти в печі на 12 годин. Так горілка втрачає свій сивушний запах, але залишає міць.
«…Шинки за тих часів були притулком усякої розпусти, чи був цей шинок панський, чи попівський, чи монастирський. Полтавський протопоп навіть відмовлявся причащати шинкарок через їхнє нецнотливе життя. Але той таки протопоп та й духівництво ніколи не відмовлялось від тих грошей, що їх давало шинкарювання…» —
Орест Левицький, історик та етнограф.
Як розважатися
Шинок — то центр нічного життя села, міста або хутора. Готуйтеся, якщо ви прийшли сюди надвечір, буде гаряче. А ще гучно, адже говорять всі одночасно і голосно, та важко дихати. Курити всередині можна, тож увесь шинок в тютюновому диму від десятків люльок.
У шинках «вершки» суспільства, сільська, міська еліта сидять разом з місцевими маргіналами та п’яницями. Тут укладають угоди, домовляються про шлюби. Тут зустрічають цікавих мандрівників типу Григоровича-Барського, філософів на зразок Сковороди, бурлак, запорожців, дяків, ченців. Усі вони не проти розповісти про свої пригоди селянам, особливо якщо їх пригостять штофом горілки.
Більше горілки — більше напруги. Сварки, тоді бійки. Іноді криваві, куди ж без них, убивства. Усе це під веселі танці. Зазвичай, грають троїсті музики — скрипка, бас, бубен.
Після танців і бійок можна порефлексувати під сумні пісні кобзарів, яких радо приймають по шинках.
На завершення вечора втішаються жіночою компанією. Для утіх окремі «нумери» — тісні комірчини з тапчаном. Проституція в корчмах дуже дратувала сучасників. Падіння моралі описували у таких гнівних віршах, як твір Климентія Зіновіїва «О жонах в корчемницах в градах, а найпаче где в полях в корчемних гостиницах блудно жывущых». У ньому поет і священик розповідає, що рідко яка корчма обходиться без повій.
В великои отважности тые жены бувают:
которые в корчемних дворах где пробувают…
…Кгды ведают же корчмы без того не бывают:
иные до корчмы болше за тым и прихожают.
…Не так для напитку як для тои то справы…
Щоправда, любителям продажного кохання треба бути обережними. У значній частині кримінальних справ, які розглядають суди Гетьманщини, йдеться про обкрадених повіями клієнтів. Відома історія доньки полтавського обивателя Андрія Наливайченка та її подруги. Вони працювали в шинку і були звинувачені в неодноразових крадіжках речей у молодиків, якім «стелили» в кімнатах.
Скільки платити
Аби відчувати себе гетьманом, в шинку треба мати один царський рубль. Для порівняння, річний бюджет селянської родини кінця 18 століття — трохи більше 25 рублів.
На рубль можна купити: 4 літри горілки, 16 кілограмів риби чи свинини. Десяток яєць коштував приблизно 5 копійок, курка — 10 копійок, гуска і невелике порося — 20.
І не забувайте про вашого коня, шапку, кунтуш, чоботи і сорочку. Шинкарі з радістю візьмуть все це замість грошей.
