Хвостата мобілізація: як представники фауни брали участь у воєнних діях всіх часів

На війнах людей проти людей завжди воювали також і тварини. У ранні часи експлуатація представників фауни у битвах була зумовлена не надто високим технологічним розвитком. Але навіть донині у різних країнах тварини продовжують нести бойову службу.
Проєкт створений за підтримки Suziria Group.

ЛІНЬКИ ЧИТАТИ? ТОДІ ПІДПИСУЙСЯ НА НАШ КАНАЛ ТА ДИВИСЬ ВІДЕО:

Найдавніше відоме зображення тварин, що використовувалися для війни, було зроблене у Південному Межиріччі приблизно у 2500 р. до н.е. Це, ймовірно, віслюки, запряжені у колісниці.

Єгипетський фараон Рамзес II Великий мав лева, який був не просто улюбленцем правителя та символом влади, але й повноцінним учасником битви при Кадеші у 1274 р. до н.е між військами Єгипетського та Хеттського царств.

Втім, жодна інша тварина не відіграла такої ролі в історії війн, як кінь. Рухливі і витривалі скакуни буквально змінили хід військових операцій.

Вже з IX століття до н.е. кіннота стала повноцінним родом військ. Вона зʼявилась в Ассирії, найсильнішій державі Стародавнього Сходу. Вершники зазвичай діяли парами на двох конях: один воїн тримав віжки обох коней, а також щит, а другий – стріляв з лука.

Знаковою з погляду використання тварин стала велика Битва при Каркарі у 853 р. до н. е. між ассирійськими військами царя Салманасара III та південносирійською коаліцією. Окрім понад ста тисяч воїнів, у битві взяли участь близько тисячі вершників і навіть бойові верблюди. Їх на допомогу коаліції прислав арабський король Гіндібу.

Верблюди були активними учасниками битви у Малій Азії між перським царем Кіром Другим та царством Лідія у 547 р. до н.е. Коли Кір дізнався, що лідійські коні не люблять вигляд та запах верблюдів, то сформував спеціальний загін. Верблюди спровокували паніку серед лідійської кінноти і переломили битву на користь Кіра.

Із VI-V століть до н. е. до воєн залучили й слонів. Вони могли топтати ворожих солдатів, відкидати їх хоботами, а деякі навіть несли на спині бойову платформу для стрільців. Ймовірно, вперше слонів застосували у битвах у Стародавній Індії. З часом вони стали повноправною одиницею армії, але їхня присутність на полі бою подекуди мала більше психологічний ефект, ніж бойовий: вони жахали армію противників.

За часів пізньої античності у бій відправляли і собак. Одна з найбільш ранніх згадок походить із Лідії, де зграя бойових собак розбила групу кіммерійських загарбників близько 600 р. до н.е..

Далі продовжила розвиватися кіннота, яка досягла свого розквіту в IV ст. до н. е. у війську Александра Македонського. Ще будучи підлітком, цей майбутній полководець підкорив найбільш норовливого коня на ім’я Буцефал, що став Александру вірним другом аж поки не загинув в бою чи то, за іншою версією, помер від старості.

Александр впровадив чітке розмежування для кавалерії. Важка кіннота разом із піхотою завдавала противнику головного удару. А легка кавалерія опікувалась розвідкою, охороною, а також переслідуванням вже розбитого ворога.

Коли Македонський бився спочатку з перською, а потім з індійською арміями, обидві намагались застосовувати слонів на полі бою. Але перських слонів війська Македонського успішно захопили і навіть використовували у подальшій експансії. А в битві з індійською армією проти слонів Александр виставив піхоту, яка вбивала погоничів. Слони ставали некерованими, і топтали своїх же воїнів.

Іншу тактику проти слонів використали римляни в битві з військами царя Пірра у 275 р. до н.е. – випустили на поле підпалених свиней. Ті верещали і відлякували слонів.

Переломним моментом розвитку кінноти стало винайдення стремен приблизно у IV ст. н. е. Це дозволило вершникам не лише впевненіше триматися на конях, але й при цьому користуватися зброєю. Поступово винахід дійшов, зокрема, і до Русі, до X століття зробивши кінноту основою княжих дружин.

Щоправда, у протистоянні з монголами, які мали найкращу у світі кавалерію у XII столітті, Русь не встояла. На відміну від Кхмерської імперії, яка використовувала абсолютно унікальну зброю: слона-балісту. На його спині закріплювали подвійний арбалет, ймовірно, дуже ефективний в бою.

На теренах України також велись баталії за участі цих величезних тварин. Під час Хотинської битви між арміями Османської імперії проти Речі Посполитої та війська Запорозького у 1621 р. за османів воювали чотири слони. Тварини злякались артилерійського обстрілу і втекли з поля бою.

Втягнути слонів у війну намагалися аж до двадцятого століття. Під час Першої світової один зі слонів працював на складі боєприпасів у британському Шеффілді. Був іще слон на імʼя Лінь Ван, який уже у Другу світову тягав гармати японської армії та боєприпаси через джунглі, допоки його не схопили китайці в 1943 році. Він продовжив службу уже в Китаї, а пізніше — на Тайвані.

Під час Першої світової на допомогу армії прийшли й голуби. Німецький аптекар Юліус Нойброннер винайшов «голубинку фотозйомку». На птаха вдягали нагрудну упряж, до якої кріпилась маленька фотокамера, що автоматично робила знімки. Але ці передвісники дронів успіху не мали.

Тож, переважно голубів залучали для доставки повідомлень. Деякі навіть отримали за це нагороди. Як-от голуб на імʼя Шер Амі, який, попри кульові поранення, зміг передати 12 повідомлень між фортами в регіоні Верден на півночі Франції, що врятувало життя майже двомстам солдатам.

Попри потужний розвиток військової техніки, під час Другої світової війни більшість армій все ще мали кавалерійські підрозділи. На Східному фронті кавалеристи відіграли значну роль. Радянська кіннота влаштовувала глибокі рейди та переслідувала сили противника під час відступу. Кінні підрозділи брали участь в оточенні Берліна, а деякі з них досягли Рейхстагу в квітні 1945 року.

До Берліна, за легендою, дійшов і радянський верблюд на ім’я Кузнєчік. Ще з періоду Сталінградської битви Червона армія задіяла не менше тисячі логістичних верблюдів. Американці в тих же цілях використовували мулів.

В ті ж часи в СРСР абсолютно негуманно намагалися навчити собак підривати німецькі танки прив’язаними до тіла бомбами. Але незабаром виявили, що тварини або втікали від жахливого шуму техніки, або ховалися під своїми ж танками, наражаючи їх на вибухи.

А знайдена американським солдатом собака Смокі, йоркширський терʼєр, взяла участь у дюжині розвідувальних операцій на Тихоокеанському театрі бойових дій та була нагороджена медалями. Смокі дуже швидко навчалась, допомагала прокладати лінії звʼязку, замінюючи сотні солдат і десятки літаків. Крім того, песик попередив свого власника про обстріл, відвівши його роту від влучань. Смокі також супроводжувала медсестер, які доглядали за солдатами у Новій Гвінеї. Сьогодні у США собак-рятувальників нагороджують «премією Смокі».

Під час Другої світової у США розробляли кажанячі бомби. У великому корпусі бомби було понад тисяча відділень, у кожному з яких перебував кажан із прикріпленою вибухівкою. Скинуті з літака, бомби розкривали парашут та випускали кажанів, які потім розсіювалися по карнизах і горищах. Через час, виставлений на таймерах, кажани мали спалахнути й викликати пожежі у здебільшого дерев’яних та паперових будівлях японських міст. Проєкт згорнули із закінченням війни.

Але США продовжували експериментувати і запустили розробку ЦРУ “Acoustic Kitty”. Планувалося використовувати котів для шпигування за Кремлем та радянськими посольствами. Кішці імплантували мікрофон у вухо та невеликий радіопередавач в основу черепа. Однак, “Acoustic Kitty” не став успішним, адже кішка не збиралася виконувати завдання і підслуховувати конкретних людей.

Під час Холодної війни до служби долучили дельфінів, які за допомогою прикріпленого гідролокатора патрулювали сектори та виявляти ворожих плавців, морські міни або вибухівку, прикріплену до корпусів кораблів. Бойових дельфінів використовували США під час воєн у В’єтнамі, Перській затоці, Іраку. У Сполучених Штатах навчають шукати військові об’єкти у морі не лише дельфінів-афалін, але й каліфорнійських морських левів.

Після початку повномасштабної війни в Україні британська розвідка повідомила, що Росія використовувала дельфінів для захисту Чорноморського флоту у Севастополі.