Атлет, вантажник і репортер: Київське життя Купріна

Перші книги Купріна опубліковані в Києві. Після служби в армії у Хмельницькому він планував зробити військову кар’єру, але в пітерській Академії генерального штабу його не допустили до іспитів — дорогою до Петербурга 23-річний Купрін посварився з поліцейським і скинув його в Дніпро. Купрін подав у відставку і переїхав до Києва. У найближчі п’ять років в Україні Купрін змінить десятки професій і міст. Жити Купрін буде в орендованих квартирах, дешевих готелях, іноді притонах — у пошуках цікавих героїв. Разом з компанією SAGA Development згадуємо київський період життя письменника.

«Коли я вийшов у запас, то спочатку планував влаштуватися на завод. Та мені не пощастило. Через тиждень я посварився і мало не побився з майстром, який був дуже грубим з робітниками. Тоді я пішов складальником до друкарні і час від часу тягав до редакції газети, яка там друкувалася, замітки про вуличні пригоди. Поступово я втягнувся в газетну роботу, а через рік став уже вправним газетярем і шпарко писав фейлетони на різні теми. Платили мені дуже небагато, але існувати було можна», — згадував Купрін.

По суті, саме в Києві Купрін розкриває свій літературний талант, хоча до роботи репортера він ставився з іронією і часто тролив редакцію й читачів. «У відділ “З міських пригод” давав замітки такого змісту: “Вчора на Хрещатику прекрасний породистий собака пана Н. потрапив під колеса конки та, розчавлений, кричав нелюдським голосом”. Замітки ці я писав із задоволенням. Вони були мені за безкоштовну розвагу, і, що було найдивовижніше, ніхто — ані редактор, ані читачі — не помічали явного знущання з їхнього невігластва і дурості».

Олександр Купрін. Фото: Wikimedia Commons

В якийсь момент видавець збанкрутував, і Купріну запропонували отримати гонорар живим товаром. Оскільки видавець був ще й власником галантереї, на останній гонорар у 13,5 рублів Купріну на вибір надали підтяжки, краватки та бюстгальтери. У підсумку зарплату він отримав у вигляді жіночого корсета з блакитного атласу.

«Дорогою додому я міркував, як реалізувати цей незвичний гонорар, який я ніс під пахвою у довгій коробці. Не міг же я сам піти на ринок продавати гарний дамський корсет. Кожен запідозрить мене в тому, що я вкрав його у дружини чи, ще гірше, у коханки», — писав Купрін. У підсумку письменник віддав корсет молодій пралі, якій давно не платив за прання.

Жив він тоді на Подолі в дешевому готелі «Дніпровський порт» (зараз це Сагайдачного, 4, і на будівлі є меморіальна табличка імені Купріна). В оповіданні «По-сімейному» (1910) Купрін так згадував цей період: «Я жив тоді в Києві, на самому початку Подолу, під Олександрівською гіркою, в номерах “Дніпровська гавань”, які тримав колишній пароплавний кухар, звільнений за пияцтво, і його дружина Анна Петрівна — справжня гієна за підступністю, жадобою й злобою». Всього в готелі було дев’ять номерів, шість з яких займали постійні пожильці — «люди самотні». Сам Купрін; купець-лудоман, який програв бізнес у казино; літній розлучений інженер, який регулярно ішов у запій; безликий студент; «тремтячий пивопивця» німець і повія Зоя. «Решту три займали на ніч чи на час випадкові парочки. Ми не сердилися. Ми до всього звикли».

Будинок, де мешкав Олександр Купрін. Київ, вул. П. Сагайдачного 4. Фото: Prymasal / Wikimedia Commons / CC BY-SA 4.0

В оповіданні про «Дніпровську гавань» Купрін згадує великодній вечір, коли повія Зоя зібрала всіх в гості у своєму номері. «Всі ми в цей час були дивним і рідкісним видовищем: четверо чоловіків, геть пожованих і погризених невдалим життям, четверо старих шкап, яким разом було щонайменше двісті років, і п’ята — наша господиня — вже немолода повія-росіянка, тобто найбільш нещасна, найбільш дурна й наївна, найбільш безвольна істота на всій нашій планеті».

Емпатія та спостережливість Купріна вилилися в серію публікацій «Київські типи», яку 1895 року почала публікувати газета «Київське слово». Серед героїв — студенти, дніпровські мореплавці, жебраки, доктори, продавці порнокарток. Окремий нарис Купрін присвятив квартирним хазяйкам, які здають житло в оренду: «Найчастіше вона вдова піхотного капітана, і тому називає себе штаб-офіцершею. Вона товста, нечистоплотна, ходить цілий день у широкій білій нічній кофті; обличчя в неї червоне, рішуче, голос різкий, манери й жести войовничі. Полюбляє пити каву з кип’яченими вершками і часто розкладає пасьянс «могила Наполеона». Сама із задоволенням ходить вранці на базар, де давно вже, завдяки енергійності фігури й характеру, користується боягузливою повагою з боку овочевих торговок, які не визнають іноді авторитета навіть самого городового. В розмові полюбляє вживати іноземні слова, а квартиранта неодмінно називає “мусью”».

Наприкінці XIX століття в літературі був популярним жанр «міських типів», і деякі з описаних Купріним типажів стали згодом героями більших творів.

Як і деталі його репортажів. Так, в основу «Молоха» лягли нариси з відряджень до Донецька та Дружківки на металургійні заводи. Матеріали про проституцію, зібрані у Києві, сформувалися пізніше у скандальну повість «Яма».

Як казав сам Купрін, він хотів «бачити все, знати все, вміти все та писати про все». Насиченості його життя позаздрять сучасні тревел-блогери: Київ, Одеса, Житомир, Суми, Рівне, Ростов, Таганрог, Москва, Петербург, Севастополь…

«Ким я тільки не був! Конторник і вантажник, управитель маєтку та актор, вчитель і продавець унітазів, псаломник і викладач гімнастики у спортивному товаристві, зубопротезний технік та учень школи співів… Я навчався малювати, хотів вступити в монахи, жив у монастирі, провадив вчені диспути з монахами. Певний час вивчав есперанто і збирався присвятити своє життя пропаганді мови доктора Замменгофа», — переказує слова Купріна Віктор Лілін у книзі про письменника.

Одне з київських захоплень Купріна — атлетичне товариство. За спогадами племінника письменника, він був спортивною людиною: «Купрін всюди возив із собою у дорожній валізі пару обтягнутих сукном двофунтових гантельок. І, куди б не закидала його доля, щоранку він робив з цими гантельками невелику гімнастику». Буквально через рік після приїзду до Києва він став активним учасником першого в місті атлетичного клубу, який заснував лікар Євген Гарнич-Гарницький. Цей клуб відвідував і професійний атлет та артист цирку Іван Піддубний. Саме тут атлет і письменник познайомилися з прийомами греко-римської боротьби, яка тоді називалася французькою і тільки входила в моду.

1901 року Купрін покинув Україну та поїхав до Петербурга. Попереду на нього чекало не менш насичене життя. Він переживе Революцію 1905-го, Першу світову війну, Громадянську війну та еміграцію — він підтримував «білий рух» — і повернеться до СРСР за рік до смерті, 1937-го.

Сьогодні у тих місцях, де минула юність Купріна, будується багатофункціональний комплекс ANDRIYIVSKY City Space. Формат mixed-use для України поки що рідкість, але творці проєкту переконані, що за ним майбутнє. Поліфункціональні будівлі, що поєднують у собі житлові, офісні та громадські простори, дають можливість якомога ефективніше використовувати територію в центрі міста та створюють комфортне середовище, де все необхідне розташовано в пішій доступності. До того ж вони зміцнюють соціальні зв’язки, роблячи район більш дружнім для пішоходів і створюючи відчуття безпеки.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter