Константинополь помер, хай живе Стамбул

Константинополь з передмістями, розсип островів в Мармуровому морі та півострів Пелопоннес — ось і все, що до середини 15 століття залишилося від Східної Римської імперії. З усіх боків до цих земель підступала молода держава Османів. Розтягнута на десятиліття агонія закінчилася навесні 1453 року.

За сто років до цього чума відправила на кладовище третину населення країни. Але головний удар по могутності Візантії завдав напад хрестоносців у першій половині 13 століття. З тої пори населення Константинополя, яке в кращі роки наближалося до мільйона жителів, становило не більше 60 тисяч.

Втім, падіння навіть такого Константинополя стало шоком для Європи, адже місто уособлювало велич усього християнського світу. Щоб успішно штурмувати місто, захищене декількома лініями стін із могутніми вежами, просто сильної армії було мало. Як туркам це вдалося?

Сильний флот. Роками Османи будували галери за прикладом італійських торгових республік, і до середини 15 століття досягли переваги на морі. Перед початком облоги в турків було три десятки бойових і сотня допоміжних кораблів. Імператор Костянтин XI Палеолог мав у своєму розпорядженні лише 26 вітрильників, з яких 16 належали союзникам.

Технологічна перевага. За кілька років до облоги угорський інженер Урбан прибув до Константинополя, щоб продати свою майстерність виливки гармат християнському імператору. Той не знайшов ні грошей, ні металу. Тоді воєнспец відправився до султана Мегмеда II, в якого отримав матеріали й платню в три рази більше запитаного.

Урбан створив суперзброю: 7-метрова гармата «Базиліка» стріляла ядрами вагою понад півтонни. Майже вся османська артилерія була створена під керівництвом угорця. Під час облоги вона топила ворожі кораблі, придушувала вогонь з веж, робила проломи в стінах.

Дарданелльська Гармата — аналог «Базиліки» Урбана, відлита 1464 року. Фото Chris Keating / commons.wikimedia.org

Байдужість християнських правителів. Ще попередник Костянтина XI, імператор Іоанн VIII, став шукати допомоги в католицького Заходу. Римський престол в обмін на допомогу проти турків вимагав подолання Великої схизми. 1439 року імператор примусив грецьке духовенство підписати Флорентійську унію з Римо-католицькою церквою, а наприкінці 1452 року унію урочисто проголосили у Святій Софії. Але було пізно — римські папи не змогли організувати похід на підмогу Візантії.

На захист приреченої імперії встали лише деякі капітани, загони генуезьких і венеціанських торговців, найманці та 600 турків претендента на османський престол Орхана. Загалом візантійці змогли виставити лише близько 7 тисяч воїнів, включаючи ополчення кварталів, ремісничих цехів і монастирів. За даними сучасних істориків, османська армія налічувала 80 тисяч чоловік, включаючи 5–10 тисяч професійних солдатів з корпусу яничарів.

БОЛІСНИЙ ФІНАЛ

Облога почалася 6 квітня. Артилерія зруйнувала форти в передмістях, захисників демонстративно саджали на палю біля стін міста. Перші напади на саме місто було відбито, обложені зміцнювали стіни бочками з землею, османці методично обстрілювали укріплення з 70 гармат. Через два тижні прийшла перша допомога візантійцям — чотири кораблі з озброєнням, порохом і продовольством. Зв’язавши судна разом, команди відбили всі спроби абордажу, і прорвалися до Константинополя.

22 квітня турки провели сушею десятки легких суден в затоку Золотий Ріг, поставивши їх на дерев’яні колеса. Візантійці спробували атакувати, але були відкинуті градом ядер. Ситуація для захисників ставала все гірше: з величезних плотів, складених з винних бочок, гармати розстрілювали квартали. Жахливе знаряддя Урбана місяць довбало стіни, воїни Османів робили підкопи й лізли на стіни, завалюючи рови мокрим хмизом.

У травні під ударами облогових машин звалилася величезна башта Романа. Обложені заклали пролом трупами, возами та колодами, спалили таран, затопили два виявлені підкопи. Спроби прямого штурму відбивалися — 18 травня греки підірвали облогові позиції турків і вежу на колесах. Під землею весь час йшла жорстока бійня — вибухали порохові заряди. Багато з османських саперів були православними сербами.

Почалися переговори. Імператор Костянтин був згоден на будь-які умови, крім здачі міста. Мегмед II, проте, пропонував обложеним лише помилування, почесну капітуляцію і визнання Костянтина правителем Мореї. Сутички тривали одночасно на морі, на землі та під нею.

Вночі 29 травня розпочався фінальний бій. Першими в атаку пішли християнські війська Османів, потім натовпи азапів, після наступали анатолійські воїни й останніми — елітні яничарські частини. Османці прорвалися до північно-західної частини міста, де змогли пошкодити застарілі укріплення 11 століття. Вони зайняли бічний вхід під вежею, просочуючись у місто і через проломи, і крізь потаємний хід.

Це був кінець, гарнізон охопила паніка. Греки та італійці бігли до кораблів, критяни замкнулися в баштах, ополченці кидали зброю. Костянтин XI Палеолог, останній римський імператор, був порубаний шаблями. Тіло впізнали тільки за взуттям.

Ікона Костянтина XI Палеолога

Султан дав армії три дні на розграбування міста. За цей час більшість жінок в місті було зґвалтовано, тисячі жителів загинули, приблизно 30 тисяч стали рабами. На третій день Мегмед Завойовник оголосив, що всі, хто вижили і не потрапили до рабства, можуть повернутися до своїх осель. Але половина міста лежала в руїнах.

Свята Софія стала мечеттю. Константинополь був столицею Османської імперії до її падіння 1922 року. Османці називали місто Константинією, простонародним варіантом назви був Стамбул. Офіційно місто назвали Стамбулом тільки 1930 року.

ДАЛІ ЧИТАЙТЕ, ЯК ЄГИПЕТСЬКІ МАМЛЮКИ ШТУРМУВАЛИ АКРУ, СТОЛИЦЮ ХРЕСТОНОСЦІВ.

На обкладинці: Мегмед II входить до Константинополя. Жан-Жозеф Бенжамен-Констан, 1876

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter