Охоронець концтабору Іван Дем’янюк. Світ ловив його, але не спіймав

З 1981 року до своєї смерті в 2012-му Дем'янюк пройшов через серію судових процесів в трьох країнах. Прокурори намагалися довести, що українець служив охоронцем в німецьких концтаборах і причетний до смерті багатьох тисяч євреїв.

Київська постановка «Голокост Кабаре», яка відбулася 28 квітня 2017 року, спричинила справжній скандал за участю головного рабина України. Це п’єса Джонатана Гарфінкеля про суди над українцем Іваном Дем’янюком. Єврейська громада доклала всіх зусиль, аби зірвати прем’єру. Учасники дискусій про «Голокост Кабаре» погано знають історію Дем’янюка, вважаючи звинувачення проти нього доведеним або спростованим. Все набагато складніше.

Іван Дем’янюк народився в 1920 році в селі Дубові Махаринці, сучасна Вінницька область. Сім’я жила бідно, тому ледве пережила Голодомор. Коли в 1941 році Івана призвали до армії, він мав чотири класи освіти. В німецький полон він потрапив за рік, під час оборони Криму. Після війни, в таборі для переміщених осіб, одружився з українкою. 1952 року родина виїхала в США і оселилася в Клівленді. Подружжя працювало на фабриці «Форд», виховуючи трьох дітей.

Через білі плями у своїй біографії 1943-1945 років Дем’янюк провів під слідством останні 30 з лишнім років життя.

Акт 1. Позбавлення громадянства США

В 1975 році Майкл Ганусяк надав владі США імена українських емігрантів, які служили у нацистів. Список, в якому був Дем’янюк, складали спецслужби СРСР. Вони ж передали посвідчення, начебто видане Дем’янюку в навчальному таборі СС Травники. Там майбутніх охоронців концтаборів вчили конвоювати, працювати з собаками, стріляти, вербувати інформаторів.

П’ятеро вцілілих у концтаборі Треблінка впізнали на фотографії Дем’янюка – наглядача на прізвисько «Іван Грозний». Він керував дизельними двигунами, що нагнітали вуглекислий газ в камери смерті. «Грозний» був запеклим садистом: шмагав ув’язнених батогами, ламав їм палицею руки і ноги, відрізав носи і вуха.

Ідентифікаційна карта, нібито видана Дем'янюку в навчальному таборі СС

У 1981 році Дем’янюка позбавили громадянства США «за неправдиву інформацію під час заповнення імміграційних документів».

Під час апеляції адвокат зосередився на критиці посвідчення з Травників. Видане влітку 1942 року, воно скріплене печаткою уповноваженого СС Глобочіка, який залишив цю посаду ще навесні. Зріст Дем’янюка вказаний з помилкою у 8 см. На документі є підписи «капрала Тойфеля», який був на той час сержантом, і «капітана Хефле», який мав звання майора.

Суд повірив живим свідкам. Дем’янюк став особою без громадянства і був виданий за запитом Ізраїлю. Там йому вже готували шибеницю.

Дем'янюк прибув на засідання суду про його депортацію до Ізраїлю. США, Клівленд, 12 травня 1983 року. Фото: Mark Duncan / AP Photo / East News

Акт 2. Смертний вирок в окружному суді Єрусалиму

Звинувачення на чолі з генпрокурором Йоною Блатманом доводило, що Дем’янюк – це «Іван Грозний». Знову головним доказом стало посвідчення СС, хоча в ньому немає позначок про службу в концтаборі Треблінка. Захист оголосив документ радянською фальсифікацією. Викликані в суд експерти підтвердили справжність.

i

В 1992 році німецький журнал Stern заявив, що ізраїльська сторона до початку суду провела експертизу посвідчення в лабораторії кримінальної поліції Німеччини. Попередній аналіз нібито показав, що знімок переклеєний з іншого документа; обличчя на фото змонтовано з одягненим в уніформу тілом; відбиток печатки на фото не збігався з відбитком на папері. Отримувати офіційні висновки ізраїльтяни відмовилися.

В суді Дем’янюк розповідав, що після полону до 1944 року перебував у таборі в польському Хелмі, поки не був перевезений до Австрії. Там вступив до лав Української національної армії, пізніше приєднався до Російської визвольної армії генерала Власова і з нею здався в полон американцям.

Слова підозрюваного есесівця не важили нічого проти щирих і трагічних свідчень в’язнів концтабору, які навіть через 40 років впевнено впізнавали в ньому «Івана Грозного». Звинуваченню не завадили навіть ляпи з важливими свідками: охоронцем Треблінки Отто Хорном і ув’язненим Еліяху Розенбергом. З’ясувалося, що до початку процесу перший не впізнавав людину на фото Дем’янюка, а другий оголосив «Івана Грозного» загиблим під час табірного повстання.

В квітні 1988 року суд «без коливань і маючи повні переконання» визнав Дем’янюка винним в тортурах і вбивствах. Вирок – повішання. Українця ув’язнили в одиночній камері для смертників поруч з тією, де провів останні місяці Адольф Ейхман.

Дем'янюк у супроводі ізраїльських поліцейських і маршалів США, 2 лютого 1986 року. Джерело: Національний фотоархів держави Ізраїль
Перше засідання суду у справі Дем'янюка в Ізраїлі, 16 лютого 1987 року. Джерело: Національний фотоархів держави Ізраїль
Прокурор висуває звинувачення, 4 серпня, 1987 року. Джерело: Національний фотоархів держави Ізраїль
Глядачка на відкритому засіданні суду у справі Дем'янюка, 2 березня 1987 року. Джерело: Національний фотоархів держави Ізраїль
Дем'янюка конвоюють із залу судового засідання, 5 серпня 1987 року. Джерело: Національний фотоархів держави Ізраїль

Акт 3. Верховний суд Ізраїлю рятує Дем’янюку життя

Влітку 1993 року Верховний суд шокував Ізраїль рішенням звільнити людину, яка після страти Ейхмана очолила список розшукуваних нацистських злочинців. Івана Дем’янюка врятував розпад Радянського Союзу, що трапився за ті п’ять років, які він провів у камері смертників.

i

Марченко – вказав Дем’янюк у графі «дівоче прізвище матері» під час в’їзду в Америку в 1951 році. В суді він сказав, що забув реальне прізвище матері (насправді – Табачук) і вписав перше, що спало на думку.

Нова влада Росії розкрила секретні протоколи допитів 37 охоронців табору в Треблінці, засуджених в СРСР за військові злочини. У свідченнях двох десятків з них йшлося про те, що «Іван Грозний» мав прізвище Марченко. Один описав «Грозного» як людину з каштановим волоссям, карими очима і великим шрамом на шиї. Дем’янюк був блондином з сіро-блакитними очима і такого шраму не мав.

Іван Дем'янюк у своїй одиночній камері, 24 червня 1993 року. Джерело: Національний фотоархів держави Ізраїль
Іван Дем'янюк у своїй одиночній камері, 24 червня 1993 року. Джерело: Національний фотоархів держави Ізраїль
Дем'янюк отримує ордер на депортацію з Ізраїлю, 29 липня 1993 року. Джерело: Національний фотоархів держави Ізраїль
Дем'янюка конвоюють з в'язниці в аеропорт, 21 вересня 1993 року. Джерело: Національний фотоархів держави Ізраїль
Конвоювання Дем'янюка з в'язниці в аеропорт «Бен Гуріон», 21 вересня 1993 року. Джерело: Національний фотоархів держави Ізраїль

Суд заявив, що Дем’янюк скоріше за все служив в охороні концтабору Собібор. Це підтверджували позначки в посвідченні і охоронець табору Данильченко. Однак ніяких фактів про злочини українця в Собіборі не було. Навіть в разі їхнього виявлення Ізраїль не міг продовжувати процес, оскільки в умовах екстрадиції з США було лише звинувачення по справі «Івана Грозного».

«В силу нових свідчень Іван Дем’янюк виправданий нами, оскільки злочини приписують «Івану Грозному», яким він не є. Це вірний курс для суддів, нездатних досліджувати думки і почуття, а покладатися на те, що бачать і читають їхні очі. Справу закрито, але не завершено, оскільки встановлення всієї правди не є прерогативою людського суду», – з рішення Верховного суду Ізраїлю.

Акт 4. Поновлення громадянства США

В 1993 році апеляційний суд США визнав Дем’янюка жертвою шахрайства. В процесі позбавлення його громадянства державні службовці надали лише докази провини і приховали факти на користь обвинуваченого. За п’ять років позивань, в 1998-му, Дем’янюк знову став американцем.

Акт 5. Позбавлення громадянства США, депортація до Німеччини

Незабаром міністерство юстиції США подало новий позов про позбавлення громадянства, вже без згадки «Івана Грозного». Дем’янюка звинуватили в службі в концтаборах Собібор, Майданек, Флоссенбург і співучасті у вбивстві двох мільйонів польських євреїв. У 2002 році його знову позбавили громадянства, а в 2005-му наказали виїхати до Польщі, України чи Німеччини.

Польща мовчала, в Україну не захотів повертатися сам Дем’янюк. Стверджував, що там йому можуть загрожувати тортури. В травні 2009-го він вилетів до Німеччини, де був одразу доправлений до в’язниці.

Іван Дем'янюк. Судове засідання в Німеччині, Мюнхен. 4 травня 2011 року. Фото: Lukas Barth / AFP

Акт 6. Німці судять за пособництво німцям

Новий суд розпочався в листопаді 2009 року в Мюнхені. Ключовою темою дебатів знову стало посвідчення з навчального табору.

i

В квітні 2011 року ФБР розсекретило документи 25-річної давності. Серед них був звіт про дослідження «посвідчення Дем’янюка», яке в бюро назвали «ймовірно сфабрикованим».

Експерт звинувачення заявив, що друкований і рукописний шрифт на ідентифікаційній картці Дем’янюка відповідає шрифтам інших відомих карток з Травників. Експерт захисту стверджував, що підпис на картці не збігається з автографами Дем’янюка. Він також звернув увагу на два крихітних отвори на фото. На його думку, так знімок кріпився до іншого документу, звідки для виготовлення підробки був узятий співробітниками КДБ.

В травні 2011 року Дем’янюка визнали винним у смерті 27 900 євреїв, доставлених в табір за час його служби в Собіборі. Свідків не знайшли, тому рішення базувалося на документах: посвідченні і наказах СС, в яких згадувався Іван Дем’янюк. Вперше в історії післявоєнної Німеччини охоронця концтабору засудили за саму службу в охороні, а не за злочини проти конкретних ув’язнених.

Суддя Альт відкинув аргументи, ніби відмова від служби в СС означала для радянського військовополоненого неминучу смерть. За словами Альта, багато українців втекли з СС, дізнавшись про свої нові обов’язки, і Дем’янюк мав зробити так само: «Втеча з шансом на порятунок була можливою».

Суд призначsв п’ять років в'язниці, але вирок не набув чинності. Дем’янюк помер в будинку для літніх людей 12 березня 2012 року, не дочекавшись апеляції. За німецькими законами це означає, що він помер безневинною людиною.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter