Топ-5 найбільш жорстоких і даремних воєн в історії

Кирило Данильченко

Війна – це не лише страшно, але й нерозумно. Читай про п’ять конфліктів, які не принесли нічого, крім жертв і занепаду.

З моменту, коли історію почали документувати, на Землі сталося понад 15 000 воєн. Через століття деякі з них видаються абсурдними, більшість – марними.

3600 рік
до н.е.

1. Перша катастрофічна

Кілька сотень скелетів з перебитими кістками і купи набоїв для пращ серед уламків триметрових глиняних стін. Це все, що залишилося від Хамукара – одного з перших, якщо не найпершого, міста на Землі. До штурму жителями півдня з Урука він займав понад 100 гектарів на півночі сучасної Сирії.

Урукці контролювали систему іригації і торгівлю пшеницею в Межиріччі. Економіка Хамукара виросла на експорті інструментів з обсидіану і міді. В останні години битви жителі багатого і погано захищеного міста намагалися переробити на набої для пращ глиняні печатки, якими позначали приналежність свого майна.

Причини конфлікту невідомі, переможців в ньому не було. Урукці також знищили в Хамукарі колонію своїх одноплеменців-купців. Пустеля поглинула квартали ремісників на довгі тисячі років. Технологія виробництва міді в цій місцевості була надовго втрачена.

Набої для пращі з руїн Хамукара. Фото: University of Chicago
План руїн Хамукара. Фото: University of Chicago
Рештки мешканця Хамукара. Фото: University of Chicago

1 ст.

2. Податковий голокост

У 66 році нашої ери Римська імперія була на піку своєї військової могутності і не мала суперників в Середземномор’ї. Рекрутів для найкращої тогочасної армії готувала перша система стройової підготовки. Перші на Землі інженерні війська не знали, що таке «неприступна фортеця». А провінція Іудея все-таки збунтувалася.

Первосвященики не бажали щодня приносити жертви за здоров’я імператора. Жителів Єрусалиму обурювала грубість римських солдатів і жадібність чиновників. Місто повстало, коли прокуратор конфіскував з Храму велику кількість срібла нібито в рахунок несплачених податків. Римський гарнізон було знищено.

В перші роки повстання мало успіх. Єрусалимом правили священики, вдалося розбити XII-й легіон, а піратський флот повстанців зруйнував поставки зерна з Єгипту в Рим. В 70 році до Юдеї вторглася 60-тисячна армія під командуванням Тита, сина імператора Веспасіана. Повстанці-радикали палили запаси їжі, щоби люди билися до останнього, помірних громадян різали кинджалами на вулицях.

Єрусалим здався, коли римляни пробили стіни машинами, підпалили і взяли штурмом Храм. Внаслідок бойових дій, голоду та епідемій загинуло більше мільйона осіб – половина жителів Юдеї. Євреї на століття втратили шанс побудувати власну державу. Від їхньої головної святині залишився лише фрагмент опорної стіни – Стіна Плачу.

«Облога і руйнування Єрусалима римлянами під командуванням Тита», картина Девіда Робертса, 1850 рік / Wikipedia
«Катапульта». Картина Едварда Пойнтера, 1868 рік / Wikipedia

8 ст.

3. Кочове покликання

В 755 році Ань Лушань, полководець з Середньої Азії на службі у китайців, стрімко йшов до успіху. Коли помер перший міністр при слабкому імператорі Сюань-цзуні, він уже контролював три прикордонні провінції з десяти. Набравши армію кочівників, Лушань зіграв на презирстві імператорського двору до «варварів з півночі» і повів їх на столицю династії Тан. Незабаром полководець оголосив себе першим імператором нової династії Янь.

Тюркські кочівники допомогли Ань Лушаню вщент розгромити дві армії правлячого клану загальною кількістю 150 000 воїнів, змусити зректися трону чинного імператора і розколоти країну на дві частини. На противагу йому син колишнього імператора Лі Хен закликав в країну загони уйгурів, бірманців, арабів і тибетців.

Війна тривала 17 років і безпосередньо торкнулася 36 мільйонів жителів. Не всі вони загинули. Більшість втекли або були викрадені в полон, але людські втрати в 1/6 частину населення планети не могли не підірвати сили країни. Міста вимерли, і протягом сотень років історію Китаю писали не китайці.

Ань Лушань і втеча імператора Сюань Цзуна зі столиці Чан'ань в Сичуань. Музей імператорського палацу / Wikipedia
Керамічні фігурки часів династії Тан, 618-906 роки. Фото: British Museum

19 ст.

4. Бійня за берег

Для експорту деревини, корисних копалин, бавовни і мате, імпорту технологій і зброї Парагвай гостро потребував власний порт на Атлантичному узбережжі. Країна свідомо готувалася до масштабної бійні: виготовляла гармати, переобладнувала цивільні пароплави. 400 одиниць артилерії і 60 000 підготовлених бійців – грізна армія для цього часу і регіону.

В 1864 році почалося шестирічне протистояння Парагваю з коаліцією Аргентини, Уругваю і Бразилії за вихід до океану. Троїстий союз спочатку мав лише 30 000 солдатів регулярних військ, але за артилерією і флотом значно перевершував суперника. Це і визначило фінал конфлікту. Парагвай вторгся в Аргентину, робив рейди в Бразилію. Але спираючись на вогневу підтримку численних річкових суден, союзні війська катком рухалися басейном Ла-Плати. Оминаючи фортеці противника і відрізаючи укріплені ділянки, вони розбили парагвайський флот і за п’ять років важкої кампанії взяли столицю Асунсьйон.

90% чоловічого населення Парагваю загинули на фронті та через епідемію холери. В сутичці був убитий президент Парагваю. Країна так ніколи і не завершила індустріалізацію, і навіть зараз основа її експорту – бавовна. Кривава баня була марною.

Уругвайська артилерія, 18 липня 1866 року. Фото: Рікардо Саллес, «Війна в Парагваї: спогади і картини», Ріо-де-Жанейро, Національна бібліотека / Wikipedia
Бразильські солдати, 30 травня 1868 року. Фото: Рікардо Саллес, «Війна в Парагваї: спогади і картини». Ріо-де-Жанейро, Національна бібліотека / Wikipedia
Шанець уругвайських солдатів. Фото: Рікардо Саллес, «Війна в Парагваї: спогади і картини». Ріо-де-Жанейро, Національна бібліотека / Wikipedia
Рештки парагвайських солдатів на полі бою. Фото: Bia Corrêa do Lago / Wikipedia

20 ст.

5. Експорт революції

Після перемоги над диктатором Батистою команда Кастро розробила стратегію експорту революції. Че Гевара бився в Конго і Болівії, члени ЦК Компартії Куби потрапляли в полон в Гвінеї. Про бойові якості кубинського контингенту в Анголі ходили легенди. Осередки, повстанські групи і місії кубинців діяли в Чилі, на островах Карибського басейну і по всій Латинській Америці.

У «іноземних відрядженнях» одночасно перебували до 70 000 кубинських бійців та інструкторів. Вражаючі цифри, якщо врахувати, що чисельність армії Куби рідко перевищувала 45 000 осіб. Поки чоловіки гинули за кордоном, їхні родини вдома отримували за талонами рис, фарш, сурогатну каву і соєве молоко.

Запеклі бої на двох континентах, протистояння елітним частинам ПАР, нескінченні втрати в партизанських війнах, смерть Че в Болівії, тривала американська блокада. З ідеї всесвітньої революції не залишилося нічого – лише старі хворі люди в президії, тисячі загиблих і покалічених, злидні і втрата надій.

Фідель Кастро і Че Гевара на марші пам'яті жертв вибуху теплохода «Ля Кувр». Гавана, Куба. 5 березня 1960 року. Фото: Музей Че Гевари на Кубі / Wikipedia
Че Гевара з дитиною на руках під час Конголезької кризи, 1965 рік. Фото: Музей Че Гевари на Кубі / Wikipedia
Популярне: