28 акрів дівчат. Найбажаніше місце воєнної Америки

В березні 1945 року четверо американських військовослужбовців, які вціліли в японському полоні і втекли з табору на Філіппінах, приїхали на екскурсію до столиці США. Перше, що вони попросили показати їм – не Білий дім або Монумент Вашингтона, а «28 акрів дівчат».

Ще до грудня 1941 року, офіційного вступу США в Другу світову, уряд країни розумів: сотні тисяч людей, в першу чергу чоловіків, можуть вирушити за океан воювати з японцями і німцями. І серед них будуть тисячі чиновників. Треба знайти тих, хто їх замінить.

Під контролем перших осіб

Наприкінці 1940-го, за рік до нападу на Перл-Гарбор, президент Франклін Рузвельт підписав розпорядження – виділити під забудову ділянку на протилежному від Вашингтона березі річки Потомак. Тут планували розмістити нову будівлю військового відомства. Для Пентагону знайшли інше місце, а в Арлінгтоні вирішили спорудити комплекс житлових будинків. Тут на період можливої ​​війни мали оселитися ті, хто замінить відправлених на фронт працівників столичних установ.

Проектування комплексу, який отримав назву «Арлінгтонська ферма», особисто контролювала дружина президента Елеонора Рузвельт. Перша леді брала участь і в церемонії закладки, і в офіційному відкритті. Перші мешканці вселилися в «дівоче місто» 1-го березня 1943 року. Знаменитими «28 акрами дівчат» воно стало після однойменної статті Елеонор Лейк, опублікованої в «Рідерз Дайджест» в жовтні 1944-го.

Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Фото: Ester Bubley / Library of Congress

12 доріжок для боулінгу

Комплекс з 10 будинків займав 28 акрів (близько 11 гектарів), жили в ньому винятково жінки, переважно молоді і родом з провінції. В кожному будинку – по 800 нових співробітниць Державної скарбниці, ФБР, Військово-морської корабельні та інших урядових установ.

Фото: Ester Bubley / Library of Congress

Серед інших в «Арлінгтонській фермі» жила Бетті Хеншо. Вона переїхала сюди з сільської Пенсильванії і працювала клерком у Пентагоні. Бетті робила непомітну, але необхідну канцелярську роботу, постійно маючи справу з цілком таємними документами. За житло вона, як і інші, платила $24,5 на місяць, щодня $1 витрачала на їжу (15 центів коштував сніданок, 35 – ланч і 50 – вечеря). На роботу і назад Бетті їздила автобусом, але часто дівчат підвозили на автомобілях колеги-офіцери. Одного разу Бетті підкинув сам генерал Дуайт Ейзенхауер. «Все, що я сказала йому, – “Доброго ранку!” і “Дякую!”, зате він висадив мене просто біля головного входу!» – гордо розповідала вона подругам.

Вечорами життя в «дівочому місті» вирувало. В гуртожитках були спортивний зал, 12 доріжок для боулінгу, спеціальні кімнати з дзеркалами на стінах, в яких працювали «салони краси». Діяли курси етикету, де вчили правильно розмовляти, поводитися на людях, наносити макіяж. Їх відвідувало понад 5 000 мешканок містечка. Мінімум раз на два тижні відбувалися танцювальні вечори.

Дівчата жили в кімнатах на 1-2 особи. В кожній були прості ліжка, комод, дзеркало, торшер, шезлонг, корзина для сміття і попільничка. На поверхах – кухні і кімнати для прання. Працювали невеликі магазини, де можна було придбати продукти, напої, косметику. Вестибюлі прикрашали картини. Меблі і оздоблення підбирали яскраві, так приміщення здавалися веселішими.

Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Arlington Farms, war duration residence halls. Laundry room in Idaho Halls, Arlington Farms
Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Фото: Ester Bubley / Library of Congress

Наче магніт

8 000 незаміжніх дівчат наче магніт притягували тисячі молодих чоловіків, насамперед солдатів і моряків. Їх у Вашингтоні і на розміщених неподалік військових базах було дуже багато. Пропускний режим в місті не запроваджували, тому потрапити сюди могли всі бажаючі.

Дівчата не опиралися знайомствам. Навіть вихована в релігійному дусі Бетті Хеншо, у якої був «бойфренд за листуванням» (і майбутній чоловік) Ед Харт, до заручин ходила на побачення з іншими хлопцями. Дівчина, яка жила поруч з Хеншо, «була дещо нерозбірлива», і це погано закінчилося. Вона занадто далеко зайшла з якимсь моряком, згодом поліція виявила її задушеною власним паском. Інша мешканка «дівочого міста», Флоренс Орбач, розповідала, як була вражена, коли повернулася з роботи і побачила сусідку по кімнаті в ліжку з чоловіком.

Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Arlington, Virginia. Girls entertaining their guests in one of the two card rooms, at a residence for the women who work in the U.S. government for the duration of the war. More privacy is afforded here than in the main lounge
Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Фото: Ester Bubley / Library of Congress
Arlington, Virginia. Girls entertaining their guests in one of the two card rooms, at a residence for the women who work in the U.S. government for the duration of the war
Фото: Ester Bubley / Library of Congress

Після завершення війни країна почала повертатися до нормального життя, а подібні гуртожитки не були нормою для Америки. Населення комплексу скорочувалося. В 1950 році його передали військовим, в середині 1960-х – знесли. Зараз ця територія – частина Арлінгтонського цвинтаря.

Популярне: