Садистом може стати кожен. Тюремний експеримент

«Ці хлопці отримають по $15 на день за те, що два тижні просто відсидять в камері?» – запитували психолога Філіпа Зімбардо напередодні дослідження. На шосту добу експеримент визнали занадто жорстоким і припинили.

Філіп Зімбардо виріс в небезпечному районі Нью-Йорка і з дитинства спостерігав, як його приятелі йшли в кримінал. «Багато в чому саме гетто сформувало мої погляди на життя і пріоритети», – говорив він. Значну частину своєї кар’єри вчений присвятив дослідженню психології зла.

Зімбардо не поділяв думку про існування вродженої схильності до жорстокості. Він вважав, що злою людину роблять несприятливі обставини.

В серпні 1971 року з’явилася можливість довести це. Експеримент фінансувало Управління військово-морських досліджень США. Військові хотіли дізнатися, як і чому виникають конфлікти в казармах і в армійських виправних установах. Зімбардо ставив собі інше питання:

«Якщо помістити добрих людей в погане місце, що переможе – люди або місце?»

Оголошення про пошук учасників експерименту Зімбардо. Джерело: prisonexp.org
Учасники експерименту Зімбардо тягнуть жереб, що визначає їхню роль: ув’язненого або охоронця. Джерело: prisonexp.org

[

Як створити в’язницю

Добровольців шукали за оголошеннями в газеті Стенфордського університету. З 70-ти студентів, які відгукнулися, відібрали 24 – найздоровіших та психічно стійких. Жереб поділив їх на «наглядачів» і «ув’язнених». В день початку експерименту «ув’язненим» влаштували фальшивий арешт за участю поліції, хоча про такий перебіг подій нікого з них не попередили.

Дослідження проходили в підвалі факультету психології. Там постійно перебували 18 осіб: по троє «в’язнів» в трьох камерах і три зміни «охоронців» по ​​три людини. Якщо хтось вибував, його замінювали резервістом.

Перед початком дослідження Зімбардо закликав «охоронців» взяти повну владу в свої руки і змусити «в’язнів» відчувати страх і безсилля. В перший день експерименту «ув’язненим» зачитали 17 правил. Наприклад, звертатися одне до одного можна було лише за номерами, до «охоронця» – лише «пане наглядач», перебувати в туалеті можна було не більше п’яти хвилин. Останній пункт був таким: «Відмова виконувати будь-яке з вищезазначених правил може призвести до покарання».

Правила створили нову реальність, яка дозволяла «наглядачам» виправдовувати практично будь-які зловживання. Вона живилася анонімністю, уніформою і темними окулярами. «Охоронець» Хеллман сказав після експерименту: «Ви справді стаєте охоронцем, щойно одягаєте уніформу кольору хакі і окуляри, берете поліцейський кийок і граєте цю роль. Ви починаєте діяти відповідно».

«Охоронці» і «ув'язнені». Джерело: prisonexp.org
Камера «в'язнів». Джерело: prisonexp.org
Учасники-«наглядачі» в «тюремному коридорі». Джерело: prisonexp.org
Картка «ув'язненого» №8612. Джерело: prisonexp.org

Швидке звикання

Приниження стали звичайною практикою з першого дня. «Охоронці» примушували «в’язнів» виспівувати правила, скидали на підлогу їхню постіль з вимогою перестелити, вдягали їм на голови паперові мішки, проводили нескінченні переклики, відбирали матраци і змушували спати на бетонній підлозі, позбавляли їжі, погрожували залишити без побачень з близькими, гнобили нескінченними фізичними вправами, ображали словесно.

Один з учасників експерименту пізніше розповідав: «Я справді вважав ув’язнених худобою. Я думав, що за ними потрібно стежити, щоби вони не накоїли чогось». Інший говорив: «Я сприймав ув’язнених як овець, і мене абсолютно не хвилював їхній стан».

Перших 36-и години вистачило, щоби у «ув’язненого №8612» після кількох потраплянь до карцеру стався нервовий зрив. Його довелося відпустити. Ще через добу Зімбардо відправив додому «ув’язненого №819», який бився в істериці. Перед тим його тримали в карцері за порушення правил, змушували голими руками чистити туалети і переносити з місця на місце важкі ящики.

Знущання тривали. У більшості ув’язнених спостерігалося плутане мислення, багато хто плакав.

Наприкінці п’ятого дня експерименту «в’язницю» відвідала Крістіна Маслач, аспірантка і наречена Філіпа. Вона вжахнулася побаченим та пішла геть зі словами: «Те, що ти робиш з цими хлопцями, – жахливо!» Зімбардо вирішив все припинити.

Очікування «слухання у справі про умовно-дострокове звільнення». Джерело: prisonexp.org
Чистка туалету і відтискання від підлоги як спосіб покарання ув'язнених. Джерело: prisonexp.org
Ланцюги на ногах «в'язнів». Джерело: prisonexp.org
«Наглядач» відбирає матрац у «ув'язненого». Джерело: prisonexp.org

Перетворення на Джона Вейна

Ключовою фігурою експерименту став «наглядач» під псевдо Хеллман. За витончену жорстокість «ув’язнені» прозвали його Джоном Вейном – на честь американського актора вестернів, що грав брутальних авторитарних персонажів. Йому якраз виповнилося 18, він був студентом, сином вчених. Напередодні експерименту Хеллман написав про себе: «Я маю велику любов до людства». Тоді він хотів стати «ув’язненим», оскільки люди не люблять наглядачів.

Ставши за жеребом одним з «охоронців», Хеллман швидко увійшов в цю роль. Пізніше в ефірі телеканалу NBC він пояснював свою поведінку так: «Я хотів подивитися, до якої межі можна ображати людей, перш ніж вони почнуть протестувати і відповідати тим же. На мій подив, протестувати ніхто не намагався».

Через 35 років Зімбардо на лекції зустрів Хеллмана – успішного бізнесмена, зразкового чоловіка і батька. Той зізнався, що отримав не 15 хвилин слави, а вічну ганьбу. Про вплив експерименту на своє життя він писав: «Те, що я так глибоко увійшов в роль і був сліпий до страждань інших, стало для мене уроком. Тепер я завжди замислююся про те, як поводитися з людьми. Деякі навіть вважають мене занадто м’яким як на бізнесмена. Іноді мені складно звільнити недбалого співробітника».

Хеллман. Джерело: prisonexp.org
«Наглядачі» і «ув'язнені». Джерело: prisonexp.org
«Наглядачі» і «ув'язнені». Джерело: prisonexp.org
«Наглядач». Джерело: prisonexp.org

Зі спогадів в’язнів тюрми Абу-Грейб:
«Вони змушували нас рачкувати, як собак. Якщо ти не гавкав, тебе били. Вони забирали матраци, розливали на підлозі воду і змушували спати в ній, не знімаючи капюшонів. І постійно все фотографували. Один американець сказав, що зґвалтує мене. Він намалював жінку у мене на спині і змусив стати в ганебну позу, тримаючи в руках свою мошонку».

Наслідки і послідовники

Дослідження Зімбардо довело, що ситуація впливає на поведінку людини більше, ніж характерні риси її особистості. Система не повинна провокувати пробудження в людині звіра, оскільки людина легко кориться системі.

Про експеримент згадали в 2004-му, коли виплили факти знущань американських військових над іракськими ув’язненими тюрми Абу-Грейб. Зімбардо виступив на суді на захист сержанта Айвена Фредеріка, обвинуваченого в халатності, завданні тілесних ушкоджень і непристойній поведінці. Останній пункт описував примушення в’язнів до мастурбації перед об’єктивами фотокамер.

«Ви не можете бути солодким огірком у бочці розсолу», — заявив на суді Зімбардо.

Втім, аргументи психолога щодо впливу патологічної ситуації на людей були відхилені. Фредерік визнав себе винним, отримав 8 років в’язниці, але відсидів менше половини терміну. Відповідальну за створення нездорової атмосфери коменданта в’язниці Абу-Грейб Дженіс Карпінскі покарали ще м’якше – понизили з генерала у полковники, а потім звільнили.

Популярне: