Приголомшлива тема для Top Gear – за 100 років до Top Gear

Станіслав і Олена Завгородні

На тогочасних машинах було непросто доїхати навіть до сусіднього міста. Але шість команд вирушили в перегони довжиною 35 тисяч кілометрів.

На початку 20 століття «безкінні екіпажі» ще були новинкою, але автоперегони вже стали популярними. Перший офіційний заїзд відбувся в 1894-му за маршрутом Париж – Руан. З 1904-го щорічні змагання в Нью-Йорку влаштовував член однієї з найбагатших сімей Америки і завзятий водій Вільям Вандербільт. В 1907-му відбулася гонка Пекін – Париж. Але навіть ця дистанція у 15 тисяч кілометрів деяким здалася закороткою.

Для проведення найдовших перегонів у світі об’єднали зусилля редакції газет The New York Times і Le Matin. Представники провідної тогочасної автомобільної держави, Франції, виставили три екіпажі на автомобілях De Dion-Bouton, Motobloc і Sizaire-Naudin, німці – один на Protos, італійці – на Brixia-Zust, американці – на Thomas Motor Company. Провідні сучасні автокомпанії тоді ще не існували або не мали достатньо надійних машин.

35-річний Джордж Шустер дізнався про свою участь в змаганні напередодні і ледве встиг на старт. Він виріс в родині німецьких іммігрантів з 20 братами і сестрами, був майстром на всі руки і вважався найкращим фахівцем Thomas Motor Company з ходової та двигунів. Шустер також виконував обов’язки водія-випробувача.

Запізнілий старт

Маршрут спланували вражаючий: водії мали стартувати з Нью-Йорка, дістатися тихоокеанського узбережжя США, на пароплаві доплисти на Аляску, проїхати засніжений штат, скутою кригою Беринговою протокою потрапити в Азію, перетнути неосяжні простори Сибіру і через всю Європу доїхати до Парижа.

Маршрут перегонів Нью-Йорк – Париж 1908 року. Джерело: diena.lt

Старт «Великих перегонів» заплановали на 11:00 12 лютого 1908 року. На Таймс-сквер зібрався натовп у чверть мільйона. Подати сигнал мав мер Нью-Йорка, він запізнювався, натовп хвилювався. Об 11:15 один з глядачів, який стояв в перших рядах, не витримав – схопив зі столу стартовий пістолет і вистрілив.

Американський Thomas Flyer Model 35, оснащений 4-циліндровим двигуном потужністю 60 кінських сил, трьома додатковими бензобаками і складаним полотняним дахом, одразу вирвався вперед. За кермом був Монтегю Робертс, один з небагатьох американців з досвідом багатоденних перегонів. Поруч з ним сиділи Джордж Шустер і представник спонсора – журналіст The New York Times Волтер Вільямс. Пізніше Робертс з Вільямсом залишили змагання, і Шустер їхав до фінішу наодинці.

Французький Sizaire-Naudin зійшов з дистанції в перший же день через поломку диференціала. Згодом пелотон розтягнувся по всій країні: американці їхали попереду, італійці на другому місці, інші учасники значно відставали. Мережа автодоріг ще не покривала США. Машини продиралися зимовим бездоріжжям і трусилися залізничними коліями.

Французький автомобіль De Dion-Bouton на старті перегонів, Нью-Йорк, 12 лютого 1908 року. Джерело: Library of Congress
Банкір Джефф Селігман і його Sizaire-Naudin перед стартом, 12 лютого 1908 року, Нью-Йорк. Джерело: Library of Congress
Французька команда Motobloc. Джерело: Library of Congress
Старт перегонів Нью-Йорк – Париж. Джерело: Library of Congress

Слабка ланка

Спочатку екіпажі намагалися триматися разом, допомагати одне одному, по черзі пробивати колію. Але кожен боявся, що суперник вирветься вперед. Стосунки псувалися. Місцеві жителі охоче допомагали американцям витягнути застряглу машину, але вимагали грошей з французів, німців та італійців. Іноземні водії звернулися з листом до керівництва автомобільного клубу Чикаго.

«Ми збентежені. Селяни вимагають з нас по $3 за милю шляху, коли допомагають нам, і по $5 за нічліг на їхній землі. Вони навіть завалили дорогу, щоби допомогти своїм! Чи не можна якось вплинути на громадську думку?»

В Айові безнадійно зламався французький Motobloc. Водій намагався схитрувати, відправивши автомобіль на узбережжя в товарному вагоні, але був викритий фотографом. Йому наказали продати машину і повертатися додому. Залишилося чотири екіпажі.

Thomas Flyer їде за трамваєм засніженою вулицею. Джерело: Library of Congress

Комарі величезні, як сарана

Через 41 день після старту Thomas Flyer першим досяг Сан-Франциско, випередивши найближчого суперника на 1450 кілометрів. The New York Times писала: «Коли перегони стартували в розпал зими, багато скептиків говорили, що жоден з гонщиків не перетне Вайомінг до літа. Інші вважали, що машини не доїдуть до Чикаго. Були навіть ті, хто запевняли, що вони не зможуть проїхати штат Нью-Йорк. Але ось, американський автомобіль вже відправляють судном в Сіетл!»

Машину повантажили на пароплав і доставили спочатку в Сіетл, а звідти на Аляску. Незабаром організатори зрозуміли: проїхати тут в сезон танення снігів і повеней неможливо. Екіпаж відправили спочатку до Японії, а потім до Владивостока. Решту учасників на Аляску навіть не везли. Американці першими досягли тихоокеанського узбережжя, однак в Росію потрапили останніми. Чиновники наполегливо радили гонщикам їхати Транссибірською магістраллю на платформах.

«Нам говорили, що ми зустрінемо китайських бандитів, маньчжурських тигрів, лихоманку, чуму, голод, не кажучи вже про розмиті тримісячними дощами дороги і комарів величезних, як сарана», – згадував італійський водій.

Тим не менш перегони тривали.

Перегони Нью-Йорк – Париж. Застряглий в снігу автомобіль. Джерело: Library of Congress
Перегони Нью-Йорк – Париж. Колона автомобілів в сніговому заметі. Джерело: Library of Congress
Перегони Нью-Йорк – Париж. Спроба витягнути автомобіль з багнюки. Джерело: Library of Congress

Залишилося три машини

В Росії основна боротьба точилася між американцями і німецьким екіпажем, чия машина була розроблена спеціально для перегонів за вказівкою кайзера Вільгельма II. Француз на De Dion-Bouton тверезо оцінював свої шанси і пропонував віддати запас бензину тому, хто візьме його у свій екіпаж. Суперники відмовилися, і остання з трьох французьких машин вибула зі змагань.

Джордж Шустер був тепер основним водієм американського екіпажу, при цьому продовжуючи працювати механіком. Він став героєм перегонів – його машина не мала обігрівача і вітрового скла. Через нервове напруження і відсутність дороговказів Шустер заблукав. Він не розумів російської, а місцеві жителі не знали англійської. Доводилося їхати майже навмання.

Перегони Нью-Йорк – Париж. Німецький Protos. Джерело: Library of Congress

Несподіваний фінал

Шустера тепло зустріли в Парижі, але біля оперного театру машину зупинив жандарм. Правила зобов’язували вмикати світло на кожній машині, але на авто Шустера фари не працювали. Виручив перехожий, який визвався котити свій велосипед з ліхтариком поруч з автомобілем.

Поки американський екіпаж їхав Парижем, німецький давно вже був там. Protos перетнув фінішну лінію 26 липня 1908 року, випередивши Thomas на чотири дні. І тут втрутилося журі.

По-перше, німці не витрачали час на подорож на Аляску. По-друге, через поломку їхній автомобіль з Айдахо до Сіетлу доставили потягом. Команді з Німеччини нарахували 30 днів штрафу. Італійці відстали від лідера на 48.

Американський Thomas Flyer Model 35, 1907 рік. Переможець перегонів Нью-Йорк – Париж. Джерело: Library of Congress
  • Джордж Шустер став зіркою, але продовжував працювати в Thomas ще п’ять років, поки компанія не розорилася.
  • Американські машини отримали чудову рекламу і стали асоціюватися з надійністю.
  • В США і Європі почали активніше будувати автомобільні траси.
  • За мотивами змагання в Голлівуді зняли фільм «Великі перегони», який отримав «Оскара» за звукові ефекти і срібний приз Московського кінофестивалю. В 1970-х його демонстрували в радянському прокаті.
Популярне: