Як втопити мільйон китайців, аби це ніхто не помітив

За історію спостережень річка Хуанхе три десятки разів змінювала русло і півтори тисячі разів виходила з берегів. Але природні лиха ніколи не були такими страшними, як рукотворне в 1938 році.

Вже на початку війни з Японією стало зрозуміло, що Китаю нічого протиставити загарбникам. Об’єднана націоналістичним Гоміньданом, країна мала погано навчену і жахливо споряджену армію. Вже в грудні 1937-го була втрачена столиця Нанкін. До червня 1938-го Японія контролювала більшу частину північного і значну частину центрального Китаю.

Хуанхе ділить провінцію Хенань в центральному Китаї на дві нерівні частини – південна більша за північну. В червні 1938 року річка також розділяла позиції противників. У гоміньданівского уряду не було сумнівів у швидкій окупації регіону. Тоді японці отримали би доступ до стратегічно важливої ​​залізничної гілки між Пекіном на півночі і Уханем, тимчасовою столицею Китаю, на півдні. Щоби зупинити наступ імператорської армії, китайці вирішують зруйнувати одну з гребель на південному березі Хуанхе.

Результат перевершив всі очікування.

Район затоплення, 1938-1947 роки. Зліва вгорі показано колишнє русло Хуанхе. Джерело: Micah S. Muscolino, The Ecology of War in China: Henan Province, the Yellow River, and Beyond, 1938-1947 (Cambridge University Press, 2015)

Некерована зброя

Перші спроби були невдалими. 4 і 6 червня солдати копали ями і закладали вибухівку в дамбу поблизу містечка Чжоукоу. Отвори були занадто маленькими, вода текла повільно, а мул і пісок швидко закрили пробоїни. Другу спробу зробили у Хуаюанкоу. Два дні розлюченого довбання дамби зверху вниз дали результат. 9 червня річка неспішно потекла крізь греблю. Щоби закріпити успіх, солдати розширили пролом, стріляючи по ньому з гармат. Хуанхе вирвалася на свободу.

Стратегічні цілі незабаром були досягнуті: перед японцями розлилися квадратні кілометри води. Але приблизно три чверті обсягу Хуанхе ринули в долину іншої річки, Хуайхе, яка розтяглася на сотні кілометрів на південний схід.

Ринули – не дуже точне слово. Наступ річки був досить повільним. В середньому, вона просувалася на 15 кілометрів на день. До липня води Хуанхе досягли основного річища Хуайхе і потекли разом до Гонцегу, четвертого за обсягом прісноводного озера Китаю. Незабаром повінь дісталася Великого каналу і тиск води прорвав його береги. Повінь охопила три провінції і досягла Жовтого моря.

Повінь знищила тисячі квадратних кілометрів сільськогосподарських угідь і перемістила гирло Хуанхе на сотні кілометрів на південь. Джерело: lishiquwen.com
Наступ японських військ в районі затоплення. Джерело: lishiquwen.com
Глибина води в затоплених районах рідко перевищувала півтора метри. Джерело: lishiquwen.com

Вони потонули

Людей не попередили. Уряд погано розумів, як поширюватиметься повінь, та й способів швидкої передачі повідомлень в китайській глибинці не було. Проте чутки про розливання річки доходили до людей раніше, ніж сама річка. Далеко не всі вирішили рятувати свої життя. Наближався час збору врожаю, і селяни опинилися перед складним вибором. Втеча означала втрату засобів до існування на наступний рік.

Глибина води в затоплених регіонах рідко перевищувала півтора метри. Потонути у воді було складно. Люди рятувалися, видираючись на дахи будинків і дерева. Але вода була скрізь, і вона не збиралася йти. Близько 800 тисяч осіб, які залишилися в рідних оселях, потонули через дні і тижні, виснажені голодом.

Втрати японців склали, за їхніми даними, не більше 2000 солдатів і деякої кількості техніки. Пошкодження залізничної гілки справді стало перешкодою для військ, але затоплені землі вони просто обійшли. В кінці жовтня 1938 року була захоплена тимчасова столиця Ухань, гоміньданівці були змушені перебиратися південніше.

Біженці після повені. Джерело: Guomin zhengfu Zhongyang xuanchuanbu / isasterhistory.org
Китайські солдати йдуть районом затоплення. Джерело: Guomin zhengfu Zhongyang xuanchuanbu / isasterhistory.org
Китайський солдат керує робочими на дамбі. Джерело: Guomin zhengfu Zhongyang xuanchuanbu / isasterhistory.org
Японська артилерія бомбардує берег Хуанхе. Джерело: Guomin zhengfu Zhongyang xuanchuanbu / isasterhistory.org

На користь комуністам

Злочин уряду щодо своїх співгромадян практично не висвітлювався в пресі. Китайська влада якийсь час намагалося пояснити повінь бомбардуванням греблі японцями. Навіть зняли пропагандистський фільм, в якому китайські солдати намагаються зміцнити дамбу. Але стрічка не дійшла до публіки.

Кілька фотографій затоплених регіонів і людей у воді зробив знаменитий репортер Роберт Капа, але незабаром із зони лиха він перемістився до Уханя. Реальний масштаб того, що відбувається, був малозрозумілий. 6 мільйонів біженців, до 900 тисяч загиблих. Їх ніхто не помітив.

70 тисяч квадратних кілометрів території Китаю майже дев’ять років залишалися напівзатопленою мертвою пустелею. Хуанхе пробила собі нове русло на південь від старого. У багатьох місцях після відходу води земля стала непридатною до культивації. Хуанхе, яку називають Жовтою річкою через велику масу піску, вкрила ґрунт безплідними наносами.

Рішення створити природну перешкоду стало катастрофічним і для Гоміньдану. Спорожнілою буферною зоною скористалися китайські комуністи: додали значні території до зони свого контролю і зміцнили вплив на регіони, відрізані від уряду водою.

По закінченню війни відновлення дамби стало одним з першочергових завдань. Для цього Китай звернувся за допомогою в ООН. Зусиллями 50 тисяч робітників в травні 1947 року Хуанхе повернули до старого русла. В ньому вже виросли до 500 нових сіл, тому 150 тисяч їхніх мешканців знову стали біженцями. Гоміньданівський уряд не зміг відновити контроль над північчю Китаю і в 1949 році втік на Тайвань.

Популярне: