Мертві діти генерала Онісі: Заради чого гинули камікадзе
21 жовтня 1944 року біля берегів Філіппін невідомий японський льотчик протаранив своїм літаком важкий крейсер «Австралія». Загинули 30 членів екіпажу включно з капітаном. Лік жертв камікадзе було відкрито.
В червні 1942 року в битві поблизу атола Мідвей імператорський флот втратив чотири важких авіаносця, 248 літаків, провідних пілотів, а разом з тим ініціативу у війні проти США в Тихому океані. Далі ситуація для Японії лише погіршувалася. Битва поблизу Маріанських островів в червні 1944 року стало катастрофою. 750 японських літаків, збитих в повітрі і знищених на палубах авіаносців, дали американцям привід назвати битву «Полюванням на індичок» («Great Marianas Turkey Shoot»). За п’ять місяців США завдали нищівного удару по Формозі (сучасний Тайвань) – мінус ще 500 японських літаків.
17 жовтня американці висадилися на філіппінському острові Лейте. Масштабне вторгнення на архіпелаг мало розпочатися за три дні – японців планували відрізати від ресурсів Південно-Східної Азії. Втративши основу повітряного флоту, вони могли відповісти лише відправкою до берегів Філіппін залишків флоту морського. Операцію назвали відчайдушно-оптимістично – «Се», тобто «Перемога».
Камікадзе перекладається як «божественний вітер». До Другої світової так називали тайфуни, які в 13-му столітті двічі знищували кораблі монгольської армади біля берегів Японії. Морські льотчики-камікадзе входили до «ударних загонів спеціальних атак» токкотай разом з моряками, підводниками, водолазами і парашутистами.
Базований на Філіппінах 1-й повітряний флот ВМС Японії отримав наказ підтримати свої кораблі. Його командувач, адмірал Такідзіро Онісі, мав у розпорядженні лише 40 літаків і вважав завдання нездійсненним. На штабній нараді 19 жовтня він сказав: «Я не думаю, що є інший спосіб виконати поставлене перед нами завдання, окрім як протаранити американський авіаносець озброєним 250-кілограмовою бомбою Zero».
Ця фраза зробила Онісі «батьком камікадзе».
Загони льотчиків-смертників почали формувати вже за два дні. Першу групу очолив командир ескадрильї, 23-річний лейтенант Юкіо Секі. Він налітав менше 300 годин, але більш досвідчених пілотів на Філіппінах майже не залишилося.
На пропозицію очолити виліт смертників Секі відповів з гідністю самурая: «Ви зобов’язані дозволити мені зробити це». Але внутрішньо льотчик був пригніченим: навесні він одружився. Американські історики наводять слова Секі, сказані військовому кореспондентові: «Кепські справи Японії, якщо вона змушує гинути своїх найкращих пілотів. Я йду на це не заради Імператора і не заради Імперії. Я йду, тому що мені так наказано!»
Щирі та пристрасні
Процедура відбору камікадзе була такою: кожен військовий льотчик мав написати на своєму посвідченні «так» або «ні» і покласти його до спеціальної скриньки. Кандидатів розподіляли на чотири групи: «пристрасні», «бажаючі», «щирі» (ті, хто написав слово «так» кров’ю) і «схильні». Всі проходили перевірку на розважливість і здатність ухвалювати відповідальні рішення. Єдиним синам і батькам родин відмовляли.
Незадовго до останнього вильоту один з пілотів написав:
Я хочу померти
Як опадаючі навесні квіти.
Тому що я –
Квітка сакури Японії.
Щоденники і листи рідним з фронту доводять, що багато хто вважав участь в «спеціальному ударному загоні» справою честі. Для інших перетворення на самогубців було добровільно-примусовим. Небажання переходити до ескадрильї камікадзе або відмова від суїцидальної атаки після вильоту ганьбили льотчика і всю його сім’ю. Він втрачав статус японця і воїна. Його могли побити або навіть вбити, а близьких репресувати.
Перші успіхи
Перші чотири вильоти групи Секі завершилися поверненням на аеродром. Цілі не були виявлені, і лейтенант зі сльозами на очах просив вибачення у командирів. 25 жовтня 1944 року п’ять винищувачів Zero з бомбами і чотири винищувачі супроводу знову вилетіли в пошуках флоту, що прикривав висадку американського десанту на Лейте. В серпанку були помічені понад півсотні кораблів.
О 10:45 лейтенант Юкіо Секі опустився до висоти 30 метрів і полетів до ескортного авіаносця «Сент-Ло». Він скинув бомбу на злітну палубу, перекинувся і врізався в неї. Пошкодження виглядали некритичними, але невдовзі пролунав потужний вибух – здетонувала японська бомба. Вогонь швидко дістався запасів палива, арсеналу бомб і торпед. Вцілілі американські моряки розповідали, що корабель розірвало навпіл, як аркуш паперу. «Сент-Ло» задер ніс догори і затонув. Загинули близько 150 моряків.
25 жовтня Інші літаки групи Секі пошкодили ще три авіаносці. 29 жовтня камікадзе вивели з ладу два авіаносці, 1 листопада – потопили есмінець, 5 листопада – пошкодили авіаносець, 25 листопада – пошкодили ще чотири. Японський Генштаб вітав ці досягнення, коментар імператора був більш нейтральним. Адміралу Онісі вдалося схилити на свій бік командувача Другим повітряним флотом Фукудоме Сігеру, який раніше вважав атаки камікадзе безглуздими. Кількість таранів різко зросла.
За кілька місяців битви за Філіппіни від дій «спеціальних ударних загонів» США втратили 2 авіаносця, 6 есмінців і 11 транспортів. Були пошкоджені 22 авіаносця, 5 лінкорів, 10 крейсерів і 23 есмінця.
Від «Квітки сакури» до «Тих, що змінюють долю»
Успіх перших атак дав поштовх розробкам нових типів озброєння для смертників. В листопаді 1944-го над Тихим океаном з’явилися дерев’яні планери «Ока» (квітка сакури) з 1,2 тоннами вибухівки в носі, кабіною пілота посередині і ракетним двигуном в хвості.
«Ока» не мали шасі і злітних двигунів, а в повітря здіймалися торпедоносцями-носіями. На відстані до 30 кілометрів від ворожої ескадри камікадзе сідав в ракету і керував її рухом в потрібному напрямку. Прискорювачі починали працювати ближче до цілі, час їхньої роботи становив лише 10 секунд.
Оскільки дальність ураження «Ока» була нижчою, ніж радіус прикриття авіаносців, більшість з них збивали разом з тихохідними носіями. Американська пропаганда називала ці ракети «бака» (дурень).
Іншим дивом японської військово-інженерної думки були керовані торпеди «Кайтен» (ті, що змінюють долю). Ранні версії мали катапульту для порятунку пілота, однак пізніше конструкцію спростили. Після відділення від підводного човна-носія торпеда йшла із задраєним зовні люком. Підводник за допомогою перископа виявляв ціль і перемикав «Кайтен» в режим атаки.
Один із розробників цієї зброї, лейтенант Секіо Нісіно, пілотував торпеду, яка 20 листопада 1944 року відправила на дно американський танкер «Міссісінева». Після потрапляння в носову частину корабель вибухнув, перекинувся і затонув. Загинули 63 члени екіпажу. Побачивши величезне полум’я, японські спостерігачі вирішили, що всі п’ять випущених двома підводними човнами «Кайтенів» досягли цілі, вразивши три авіаносці і два лінкори.
Це підштовхнуло Токіо до нарощування виробництва торпед, які робили субмарини-носії вразливими, довго готувалися до відокремлення і були ненадійними під час пусків на великі дистанції.
Битва за Окінаву
Атаки камікадзе стали найбільш запеклими під час битви за Окінаву. Американці намагалися захопити японську територію, розташовану лише в 540 кілометрах від головного архіпелагу.
За два з половиною місяці в боях взяли участь 1465 літаків під управлінням смертників. 355 камікадзе злетіли під час однієї лише операції 6-7 квітня 1945 року. Майже всі льотчики загинули, виконуючи завдання. Це нагадувало атаку рою бджіл, які вмирають одразу після укусу.
Тактика західних союзників, названа «великою синьою ковдрою», передбачала раннє радіолокаційне виявлення противника і цілодобове патрулювання винищувачами повітряного простору навколо кораблів. Це дало результати: 85-90% японських літаків збивали в повітрі. До кінця червня американський флот втратив 26 кораблів, але жодного авіаносця і лінкора.
6 і 9 серпня 1945 року ВВС США провели атомне бомбардування міст Хіросіма і Нагасакі. Однією з причин застосування надпотужної зброї була надія, що Японія здасться і цим скасує операцію вторгнення на архіпелаг. За песимістичним прогнозам, в ній могло загинути до 370 тисяч американських військовослужбовців. Така висока цифра пояснюється моторошними заявами японського командування про підготовку тисяч льотчиків-камікадзе, торпед «Кайтен», водолазів-самогубців і начинених вибухівкою катерів.
Жертви «Божественного вітру»
Ефективність камікадзе досі викликає суперечки. Японська пропаганда під час війни приписала смертникам більше знищених кораблів, ніж США взагалі мали в Тихому океані. Штати у відповідь занижували свої втрати, щоби подати суїцидальні атаки як повне безглуздя.
Зараз японці говорять про 81 потоплений американський корабель і 195 пошкоджених. Сайт ВВС США пише, що після ударів камікадзе 34 судна затонули, 368 були пошкоджені, 4900 моряків загинули. Австралійські журналісти Деніс і Пеггі Ворнери в книзі «Священні воїни: легіони смертників Японії», написаної разом з японським істориком Садао Сено, приписують камікадзе потоплення 57 кораблів. Американський японознавець Білл Гордон, який спеціалізується на темі камікадзе, зменшує цю цифру до 47. Робін Ріеллі в книзі «Атаки камікадзе під час Другої світової війни» заявляє про 407 пошкоджених кораблів, з них 60 втрачених, і 6805 загиблих членів екіпажу.
Що стосується втрат противника, в списках буддистського храму богині милосердя Каннон в Токіо відзначені імена 4615 загиблих льотчиків-камікадзе. 2630 з них належали до морської авіації. В наукових джерелах з військової історії Японії йдеться приблизно про 2500 загиблих камікадзе з морської авіації і 1400 армійських.
Загибель «батька камікадзе»
На міністерській нараді 13 серпня 1945 року Такідзіро Онісі виступив різко проти визнання поразки імперії. Йому приписують слова: «Ми здобудемо безумовну перемогу, пожертвувавши в спеціальних атаках життями 20 мільйонів японців». Це була третина дорослого населення Японії.
Через два дні імператор Хірохіто в радіозверненні до нації оголосив про капітуляцію. Увечері Онісі зробив ритуальне самогубство – розпоров собі живіт. Адмірал відкинув традиційну в таких випадках допомогу асистента, який би мечем відрубав йому голову, і помер після 12-годинної агонії. У передсмертній записці Онісі повідомив про бажання спокутувати частину провини за поразку Японії, про мрії «вибачитися перед душами загиблих пілотів», а також заповів молодим співвітчизникам з «пристрастю духу самопожертви» боротися за добробут країни і за мир у всьому світі.
