Дуже сумнівно, що Габріеле д’Аннунціо дійсно пив вино з черепа незайманої дівчини і носив черевики з людської шкіри. А от те, що ця людина протягом 16 місяців очолювала найфантастичнішу в європейській історії республіку, за свої п’єси була відлучена від церкви, а картотека її любовних походеньок займала цілу кімнату, — достеменно відомо. І це лише невелика частина біографії д’Аннунціо — поета, декадента, марнотратця життя і диктатора-анархіста.

Габріеле Рапаньєтта (його справжнє прізвище), єдина дитина в заможній і знатній родині, народився 12 березня 1863 року в італійському місті Пескара. Уже в шістнадцять він на батькові гроші видав першу поетичну збірку і мало не був виключеним із престижної приватної школи: викладачів шокували «ефірні перса», «варварська хтивість поцілунків» і решта еротичних метафор. Зате літературні критики захопилися стилем обдарованого юнака.

Напередодні виходу наступної збірки д’Аннунціо надсилає в газети анонімні телеграми про трагічну загибель юного поета. Тираж книжки миттю розкуповується, а батьки автора ледь не божеволіють з горя: попередити про свою піар-кампанію син не спромігся.

Габріеле д’Аннунціо на скачках у Римі, 1905 рік. Фото: Albert Harlingue / Roger-Viollet / AFP / East News

Після відмінного закінчення коледжу Габріеле вступає на філологічне відділення університету в Римі. Паралельно з навчанням підробляє світською хронікою, пробує сили у прозі та драматургії і, звісно, пише приголомшливі еротичні вірші. Вони такі автобіографічні, що чи не кожна публікація супроводжується скандалом, а то й дуеллю. Так д’Аннунціо отримує легке поранення в голову, а запрошений лікар так невдало обробляє рану перхлоратом заліза, що поет залишається лисим до кінця свого життя.

На феноменальному успіху в жінок це не позначається. Свої незліченні романи д’Аннунціо ретельно документує, надаючи пасіям вигадані імена за складною системою асоціацій (любовний архів з кількох тисяч досьє займатиме цілу кімнату на його віллі). Коли юна аристократка Марія ді Галлезе тікає з батьківського дому, 23-річний д’Аннунціо мусить одружитися з нею. Та шлюб і народження дітей мало що змінюють у його способі життя. «Якщо мені хотілося поезії, ліпше б я купила збірку його віршів за три з половиною ліри», — скаржилася Марія по багатьох роках.

Габріеле д’Аннунціо, листопад 1913 року. Фото: Roger-Viollet / AFP / East News

Відлучення від церкви

На початок 1890-х д’Аннунціо стає в Італії живою легендою. Розповідають, що він п’є вино з черепа незайманої дівчини і носить туфлі з людської шкіри. Вранці нібито купається в морському прибої голим, але верхи на коні, а на березі його дожидає знаменита акторка Елеонора Дузе з пурпуровою мантією в руках.

Разом зі славою зростають і борги. Коли вони переступають за 2 мільйони лір, поет обіцяє аргентинському мільйонеру тривале турне Латинською Америкою, забирає аванс і втікає до Франції. Типовий трюк д’Аннунціо: у майбутньому він іще не раз братиме у видавців завдаток за ненаписані книжки.

У Франції Габріеле відкриває для себе кіно. За його сценаріями знімаються фільми, зокрема двогодинна (немислимо довга на ті часи) «Кабірія» — драма з життя Стародавнього Риму з монументальними декораціями та новаторськими спецефектами. Не полишає він і театр. За музичну містерію «Мучеництво святого Себастьяна», випущену 1911 року з музикою Дебюссі, декораціями Бакста й Ідою Рубінштейн у головній ролі, автора відлучають від церкви. Ба більше, католикам офіційно заборонено читати його книжки та відвідувати спектаклі.

Габріеле д’Аннунціо (праворуч). Фіуме, вересень 1919 року. Фото: Roger-Viollet / AFP / East News
Габріеле д’Аннунціо. Фіуме, вересень 1919 року. Фото: Roger-Viollet / AFP / East News

Щонайперше — літаки

На початку Першої світової війни д’Аннунціо несподівано виявляє себе завзятим патріотом. Він повертається на батьківщину і виголошує палкі промови, закликаючи Італію вийти з Троїстого союзу з Німеччиною й Австро-Угорщиною, щоб виступати на боці Антанти (Великобританія, Франція, США, Росія). Саме тоді поет починає використовувати як привітання «римський салют», який візьмуть на озброєння італійські фашисти та німецькі нацисти.

Патріотом д’Аннунціо виявляється не тільки на словах. Коли Італія приєднується до Антанти й оголошує війну Австро-Угорській імперії, він записується добровольцем і в свої 52 роки стає одним з найкращих пілотів італійської авіації. Вісім літаків його ескадрильї «La Serenissima» / «Ясновельможна» приступають до першого в історії авіації повітряного нападу на ворожу столицю — Відень.

Замість бомб д’Аннунціо, як істинний поет, скидає на місто 50 тисяч листівок власного авторства («Удача повертається до нас із залізною неминучістю. Час Німеччини, яка била, принижувала та заражала вас, минає. І ваш час минає теж») і 350 тисяч листівок з текстом соратника Уго Оджетті («Віденці! Пізнайте італійців краще. Ми могли б скинути на вас тонни бомб, а шлемо з небес триколірний привіт»).

Габріеле д’Аннунціо (зліва) і капітан Паллі біля літака, на якому вони здійснили наліт на Відень у серпні 1918 року. Фото: Jacques Boyer / Roger-Viollet / AFP / East News
Одна з листівок, скинутих над Віднем ескадрильєю «Ясновельможна»

Республіка поетів і піратів

На війні д’Аннунціо втрачає око, але одержує чин підполковника та здобуває репутацію національного героя. Мирне життя для нього нудне, і незабаром після закінчення Першої світової він уплутується в нову авантюру. Поки на Паризькій конференції політики ділили місто Фіуме, раніше приналежне Австро-Угорщині, але заселене переважно італійцями, д’Аннунціо повів на місто загони націоналістів. Похід вийшов безкровним: урядові війська або прилучалися до маршу, або впокорено розступалися перед героєм. Увійшовши до міста, д’Аннунціо оголосив Фіуме італійською провінцією, а коли уряд відмовився від такого подарунка, — незалежною державою.

«Фазан є красень. Розуму ні унції.
Фіуме сп’яну взяв д’Аннунціо»,
— іронізував Маяковський у «Радянській абетці».

Порт Фіуме, висадка Габріеле д’Аннунціо, вересень 1919 року. Фото: Roger-Viollet / AFP / East News

Сюрреалістичнішого державного утворення, ніж Республіка Фіуме, Європа ще не бачила. Проект конституції був написаний самим лідером у віршах. Фінансові проблеми вирішувалися захопленням торговельних кораблів, що проходили повз. Коли продовольства бракувало, громадян задобрювали кокаїном. Сам глава держави наркотиками теж не нехтував, тому рідко спав і по кілька разів на добу звертався до підданих з палкими промовами. Життя республіки нагадує нескінченний карнавал: удень — марші з квітами та прапорами, вночі — смолоскипові процесії, фейєрверки і танці.

Кадрові призначення — окрема історія. На посаду міністра культури запрошують знаменитого італійського диригента Артуро Тосканіні, і той розважає громадян симфонічними концертами на головній площі. Міністром іноземних справ стає бельгійський поет-анархіст Леон Кохницький, котрий щонайперше засновує Лігу пригноблених Землі. Міністр фінансів тричі суджений за крадіж. Суд вершить особисто д’Аннунціо, причому не за законами (їх немає), а за «інстинктом справедливості». Смертних вироків не ухвалюють: найвищою карою вважається вигнання з республіки.

У такому вигляді держава прожила 16 місяців. Відтак зберігала свободу лише формально. 1924 року за результатами Римського договору місто Фіуме перейшло до Італії.

Габріеле д’Аннунціо виголошує промову перед своїм загоном після здобуття Фіуме, вересень 1919 року. Фото: Roger-Viollet / AFP / East News

Осінь патріарха

Повернувшись до Італії, поет поринув у меланхолію, купив віллу в Ломбардії, дав їй пишне ім’я Vittoriale degli Italiani («Храм перемоги італійського народу») і за фінансовою підтримкою Муссоліні влаштував щось на кшталт прижиттєвого будинку-музею імені себе. На прохання д’Аннунціо на віллу звезли дорогі його серцю експонати: літак, на якому розкидав листівки над Віднем; автомобіль, на якому тріумфально в’їхав у Фіуме; навіть бронепалубний крейсер «Пулья», на якому поет виходив у море. Усе це можна побачити і сьогодні: вілла «Вітторіале» відкрита для відвідувачів.

Останніми роками д’Аннунціо майже не виїжджав з «Вітторіале» і мало писав, час минав у читанні старих листів і щоденників. Він помер тут 1 березня 1938 року, трохи не доживши до 75-річчя.

Крейсер «Пулья», квітень 1976 року. Фото: Lapadu / Roger-Viollet / AFP / East News
Вілла Габріеле д’Аннунціо, 1981 рік. Фото: Roger-Viollet / AFP / East News

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter