Найжорстокіша атака акул в історії: Смерть «Індіанаполіса»

У липні 1945 року крейсер доставив компоненти атомної бомби на базу Тініан в Тихому океані. Коли 6 серпня літак, що вилетів з острова, знищив Хіросіму, корабель вже лежав на дні. Кілька сотень моряків були з'їдені акулами у воді.

Важкий крейсер «Індіанаполіс» спустили на воду 7 листопада 1931 року і перед війною він неодноразово приймав на борту президента Рузвельта. Під час японської атаки на Перл-Гарборі він проводив навчальні стрільби в морі та не постраждав. Потім брав участь в операціях по всьому Тихому океану і заслужив 10 «бойових зірок».

У липні 1945 року після атаки камікадзе крейсер стояв на ремонті в бухті Сан-Франциско. Капітан Маквей тоді повідомив адміралу Спрюенсу, що судно перевантажене озброєнням і в критичній ситуації легко перекинеться на бік.

Це було правдою.

Час рекордів

12 липня Маквей отримує наказ: відплисти з важливим вантажем до Північних Маріанських островів. Ніхто на «Інді», включаючи капітана, не знав про вміст контейнерів.

З Сан-Франциско в Перл-Гарбор на дозаправлення крейсер йшов з середньою швидкістю 29,5 вузлів і прибув через 74 години — це був новий рекорд ВМС США. 26 липня «Індіанаполіс» дістався до пункту призначення, до бази Тініан.

Відправлення та прибуття судна в портах не фіксувалися. Корабель-привид доставив один з найбільших секретів у військовій історії, який ретельно охороняли: близько половини всього збагаченого урану, наявного в розпорядженні людства, а також частини майбутньої бомби «Малюк».

9-N-86913, bow view of Indianapolis after final overhaul, Mare Island, 10 July 1945. This series of photographs was taken days before Indianapolis steamed for Tinian to deliver components for the A-Bomb
«Індіанаполіс» після капітального ремонту, півострів Маре, 10 липня 1945 року. Джерело: NHHC Photographic Section / Naval History and Heritage Command / history.navy.mil.
Members of the ship's crew pose in the well deck, during World War II. Photograph was taken prior to her final overhaul (completed in July 1945), as life rafts are of a different pattern than carried after that overhaul. Photograph was received by the Naval Photographic Science Laboratory on 24 August 1945
Екіпаж «Індіанаполіса», липень 1945 року. Фото: Official U.S. Navy Photograph / National Archives

Великий, самостійний, приречений

Виконавши місію, корабель вирушив на Гуам. Звідти вранці 28 липня — до філіппінського острова Лейте. Подальші плани екіпажу — військове навчання.

Перед відплиттям капітан «Індіанаполіса», як і повинен був, запросив супровід міноносців з протичовновими радарами. Як завжди, йому відмовили. Практика американського флоту щодо лінкорів і крейсерів була такою: великі хлопці мають справлятися з проблемами самостійно.

30 липня, відразу після півночі, в 800 кілометрах від найближчої землі «Індіанаполіс» отримав дві торпеди в борт. Коли за годину японський підводний човен I-58 перезарядив торпедні апарати і знову піднявся на поверхню, капітан Мотіцура Хасімото не побачив цілі. Крейсер затонув за 15 хвилин.

«Вдень ми святкували перемогу. На обід у нас був улюблений рис з бобами, варені вугри і солонина (все консервоване)», — писав Хасімото після війни.

«Індіанаполіс» передав сигнал лиха. Його отримали на трьох американських базах, але сприйняли за дезінформацію японців. Крейсер не мав знаходитися в цих водах. Екіпаж корабля-привида рятувати ніхто не збирався.

Battle diagram of I-58 Submarine 20th Year (Showa) July 29th The diagram has magnetic north, and then depicts the location of the moon to the east. The scale in the corner is in meters (says the scale is 50,000 to 1). The submarine appears to be heading 190 at time 2305 on the 29th when it views the ship at approx 10,000 meters off its starboard side. Apparent course and speed of the target is 260 at 11 knots. The submarine maneuvers into position 1500m off the starboard beam where it takes 6 shots at time 2332. The dotted line is the apparent location of where the ship was sunk. The submarine performed a starboard, then port, then starboard turn before settling out on course 045 at approximately 0030 on the 30th
Бойова діаграма Мотіцури Хасімото. «Індіанаполіс» йде прямим курсом, I-58 після запуску торпед робить зигзаги під водою в очікуванні переслідування й атаки глибинними бомбами. Джерело: Naval History and Heritage Command / history.navy.mil
At Sasebo, Japan, 28 January 1946. This submarine torpedoed and sank USS Indianapolis (CA-35) on 30 July 1945
Японський підводний човен I-58, який торпедував «Індіанаполіс». Сасебо, Японія, 28 січня 1946 року. Фото: U.S. Marine Corps Photograph
View in the forward torpedo room, showing 21-inch torpedo tubes and three crew members. Taken at Sasebo, Japan, 28 January 1946. This submarine torpedoed and sank USS Indianapolis (CA-35) on 30 July 1945
Передній торпедний відсік I-58. Сасебо, Японія, 28 січня 1946 року. Фото: U.S. Marine Corps Photograph

Перша доба у воді

«Індіанаполіс» завалився на правий бік і ніс, але продовжував йти на великій швидкості. Матроси почали залишати корабель за 7 хвилин після попадання торпед. Двигуни крейсера ще працювали, гвинти оберталися. Один з найжахливіших спогадів тих, хто вижив — люди, які наосліп стрибають на лопаті.

На дно разом з «Інді» пішло близько 300 моряків. Приблизно 900 були розсіяні у воді по всій довжині його передсмертного шляху. За ніч вони утворили групи числом від 10 до 200 осіб. До моменту порятунку їх рознесе в різні боки на 60 кілометрів.

Багато хто отримав поранення, опіки і переломи. Лише частина встигла вдягнути рятувальні жилети. Деяким пощастило знайти у воді плоти — прямокутні рамки з бальсового дерева з мотузяною сіткою, до якої кріпилась підлога з дощок.

Протягом першої доби проблема рятувальних жилетів перестала бути гострою — важкопоранені померли. Багато хто наковтався дизельного палива, що розлилося по поверхні. Марення, конвульсії. Хоча води Тихого океану на цій широті порівняно теплі, вночі люди страждали від переохолодження. Коли зійшло сонце, проблемою стали пекучі промені.

Все це можна було б стерпіти. Але припливли акули.

Worst Shark Attack Ever - Ocean of Fear - Reenactment scene of hallucinating sailors swimming toward a mirage after USS Indianapolis had been sunk by Japanse submarine
Моряки «Індіанаполіса» в рятувальних жилетах. Кадр з документального фільму «Worst Shark Attack Ever: Ocean of Fear»: Discovery Networks / EMEA / UK
Worst Shark Attack Ever - Ocean of Fear - Reef sharks circle far below the floating rafts of survivors in underwater reenactment scene after USS Indianapolis had been sunk by Japanse submarine
Рифові акули поруч з рятувальними плотами «Індіанаполіса». Кадр з документального фільму «Worst Shark Attack Ever: Ocean of Fear»: Discovery Networks / EMEA / UK

У кільці з акулячих плавців

Першими жертвами акул були мертві члени екіпажу. Тіло раптом йшло під воду, а через деякий час спливав його фрагмент або один лиш жилет. У спробах захиститися від хижаків моряки збивалися разом і притискали ноги до живота.

Вдень третьої доби акули стали вбивати живих. У людей почалися галюцинації. Хтось раптом кричав, що бачить острів або корабель, і плив на міраж. Поруч швидко з’являлися плавці акул.

Наступної ночі акули оточили тих, хто вижив, кільцем з плавців. Моряки згадували це з жахом. Девід Херелл, який після затоплення судна опинився в групі з 80 людей, розповідав, що до третьої ночі вона скоротилася вдвічі, а на ранок він виявив поруч лише 17 товаришів по службі.

«На четвертий день хлопчина з Оклахоми побачив, як акула їсть його найкращого друга. Він не міг цього винести, дістав ніж, затиснув його в зубах і поплив за акулою. Більше його не бачили», — розповідав Шерман Бут.

Рифові акули нападають на членів «Індіанаполіса», які вижили. Кадр з документального фільму «Worst Shark Attack Ever: Ocean of Fear»: Discovery Networks / EMEA / UK

Ми знову тонемо!

За 72 години після загибелі крейсера у тих, хто вижив, не залишилось жодних сил. Тим часом, стали тонути рятувальні жилети. Вони були зроблені з тканини та наповнені волокнами бавовняного дерева, тож гарантували плавучість протягом 48 годин. Цей термін давно сплив.

Ніч і день четвертого дня мало хто пам’ятав. Люди дрейфували майже без свідомості, втративши всі надії.

Не зламалась би антена, не було б щастя

Місце катастрофи «Інді» ніхто не шукав. Командир бомбардувальника Lockheed Ventura Чак Гвінні зробив це випадково. 2 серпня близько 10 ранку під час патрулювання океану він помітив, що антена злетіла з кріплення і б’ється об борт літака. Це було небезпечно, тому він передав управління другому пілоту і вийшов з кабіни, щоб обговорити ситуацію з інженером.

Йдучи Гвінні подивився на океан крізь шахту в підлозі. За кілька хвилин він відправив радіоповідомлення про знайдених людей і скинув вниз надувну шлюпку. Вона виявилась дірявою і потонула. Проте моряки зрозуміли, що їх знайшли. Лишилось дочекатися порятунку.

Survivors of the USS Indianapolis Naval Base Hospital No. 20, Peleliu, 5 August 1945
Врятовані моряки «Індіанаполіса». Військово-морський базовий госпіталь на острові Пелеліу, 5 серпня 1945 року. Фото: National Archives

Першим на місце катастрофи прибув літак-амфібія Catalina. Лейтенант Маркс підібрав 56 осіб, розмістивши частину на крилах. Щасливчики вперше за 90 годин відчули під ногами тверду поверхню. Ані стояти, ані сидіти прямо вони не могли. Випивши прісної води, більшість заснула мертвим сном.

Шість прибулих кораблів прочесали ділянку океану навколо. 317 людей врятувалися. Шість сотень померли від ран і зневоднення або були вбиті акулами.

Затоплення «Індіанаполіса» стало наймасовішою загибеллю екіпажу в результаті однієї атаки в історії флоту США.

Що було далі

    • Капітан вижив і його визнали винним. Чарлз Маквей став єдиним командиром корабля ВМС США в період Другої світової війни, який постав перед судом за втрату судна в бою. Капітана звинуватили в нехтуванні протичовневою обороною: «Індіанаполіс» йшов прямо, а не зигзагом. Хоча міністр оборони США відхилив вирок військового суду, Маквей за кілька років пішов у відставку. До смерті він жив з ганьбою та отримував образливі листи від родичів загиблих матросів «Індіанаполіса». 1968 року застрелився на галявині власного будинку.
    • Командир I-58 Мотіцура Хасімото став свідком на суді. Він стверджував, що в тих умовах торпеда могла влучити, навіть якщо крейсер би рухався зигзагом.
    • 1990 року Мотіцура Хасімото зустрівся в Перл-Гарборі з моряками «Інді» і отримав від них пробачення.
    • 2001 року флот США офіційно зняв з Маквея всі звинувачення в загибелі крейсера.
    • 19 серпня 2017 року проект співвласника Microsoft, мільярдера Пола Аллена, з пошуків уламків судна на дні Філіппінського моря увінчався успіхом. Цього дочекалися 18 членів екіпажу «Індіанаполіса».

Телеканал Discovery присвятив цій історії фільм Worst Shark Attack Ever: Ocean of Fear. Його кадри ми використали з дозволу правовласників.

Популярне: