Епідемія надірваних животиків. І на це теж хворіють люди

Неадекватна поведінка може передаватись як вірус. У двох африканських країнах понад 1000 осіб зазнали тривалих нападів сміху. Дорослих, які вміють читати і писати, хвороба не вражала.

1962-й, Танганьїка (теперішня Танзанія), селище Кашаша. У школі німецьких місіонерів навчаються 159 дівчат віком 12–18 років. Вони живуть у шкільному гуртожитку без вікон. У класних кімнатах і спальнях – незручні меблі. Учителі пильно слідкують за дисципліною.

30 січня три учениці починають голосно сміятися. Відтак сміх переростає в регіт і крик. Вони задихаються і заливаються слізьми, але не можуть припинити. У медичних звітах не пишуть, що спричинило істерику. Незабаром такі симптоми проявляються в інших учениць.

Зараження поглядом

Напади реготу вражали дівчат безсистемно. Вірус сміху підхоплювали учениці з різних класів і ті, що проживали в різних кімнатах. Зараження відбувалося після візуального контакту між хворими і здоровими. За півтора місяця захворіли 95 дівчат.

Навіть здорові діти не могли зосередитися на навчанні, тому 18 березня школу закрили. Після повернення до сімей школярки заразили родичів і сусідів у Кашаші та сусідньому селищі Ншамба.

У травні заняття в школі спробували відновити — захворіли ще 57 дівчат. У червні школу знову закрили. Тоді ж симптоми хвороби проявилися у 48 дівчат зі школи в селищі Рамашені, що за 50 миль від Кашаші.

За літо в кількох селищах Танганьїки було закрито 14 шкіл і зареєстровано понад 1000 постраждалих. У вересні епідемія сміху в Танганьїці раптом припинилася. У лютому 1963-го вона почалася в одній зі шкіл Уганди, за 150 миль від Кашаші. За кілька місяців хвороба знову минулася сама собою.

Сумні симптоми

Напади з короткими перервами тривали від кількох годин до 16 днів. У цей час хворі не могли жити нормальним життям, ставали некерованими.

До сміху додавалися біль, непритомність, метеоризм, проблеми з диханням, висипи на шкірі, у декого починалася легка лихоманка. Іноді напади супроводжувались агресією. Деяким хворим здавалося, що за ними женуться. Один дорослий пацієнт стверджував, що сміятися його змушував голос у голові.

Летальних випадків не було.

Причини й діагноз

Медики провели низку лабораторних досліджень, але не знайшли збудників епідемії в довкіллі. Виключили їжу, воду, повітря, токсини, віруси, бактерії та паразитів.

Припустили, що масовий істеричний сміх у школярок був спричинений стресом від умов життя в інтернаті та неможливістю висловити протест. Сміх міг стати способом поскаржитися на навколишню дійсність.

Сьогодні вчені підтримують цю версію. Доктор-лінгвіст Кристіан Хемпельман стверджує, що психічні епідемії зароджуються в групах людей із низьким статусом, котрі зазнали пригнічення й браку влади. Їхні причини психогенні.

Крізь час і відстань

26 вересня 2007 року на конвульсії, тремор і запаморочення поскаржився Вільям Берд, американський школяр з Роанока, штат Вірджинія. Упродовж кількох наступних днів з такими самими симптомами до лікарів звернулися 10 учнів і один дорослий.

Схвильовані батьки вимагали закрити школу. Містом ширилися чутки про отруєння – вуглекислим газом із фотолабораторії, свинцевою фарбою чи болотяним газом. Серед причин спалаху називали і синдром хронічної втоми, і дитячу симуляцію. Дехто шукав зв’язок між конвульсіями в Роаноку та сміхом у Танганьїці.

Після лабораторних досліджень департамент охорони здоров’я штату виключив будь-які екологічні фактори епідемії. Причиною був названий стрес.

Через п’ять років Роанок став регіональним центром вживання «солей для ванн», легальних синтетичних наркотиків. Усім стало не смішно, епідемія більше не повторювалася.

Gif-зображення створені на основі кадрів фільму «Laughology», 2009 р.

Популярне: