Відтяли голову: 5 чисто английских вбивст

Тарас Співак, Марія Чаркіна

Еддарда Старка було страчено в першому сезоні «Гри престолів», але голова лорда Вінтерфеллу ще довго прикрашала ворота Королівської Гавані. Автор літературної основи серіалу Джордж Мартін за сюжетом далеко не ходив — відкрив історію Англії.

Кельтські народи Британії мали репутацію мисливців за головами. Розчленування тіла ворога було релігійним ритуалом. Давньогрецький історик Діодор Сицилійський в 1 столітті до нашої ери писав: «Вони відрізали голови ворогів, убитих в бою, і прив’язували їх до шиї коней. Приїжджаючи додому, вони віддавали слугам закривавлені трофеї, а самі вирушали співати переможних пісень. Вони тримають голови біля своїх будинків, як опудала тварин. Голови найлютіших ворогів кельти бальзамують у кедровій олії і акуратно зберігають у скрині, дістаючи, щоб продемонструвати гостям. Голова передається у спадок і має свою ціну в золоті».

i

«Повість временних літ» розповідає про загибель князя Святослава Ігоровича 972 року: «Коли настала весна, відправився Святослав до порогів. І напав на нього Куря, князь печенізький, й вбили Святослава, і взяли голову його, і скували чашу з черепа та пили з нього».

Згодом культовий сенс процедури зник. Публічна демонстрація голови ненависної людини стала частиною психологічної війни, для науки іншим.

13 століття

Симон де Монфор

У середині 13 століття англійський король Генріх III наклав на аристократію нові податки, щоб фінансувати хрестові походи і війни з сусідами.

Граф Симон де Монфор — власник величезних угідь, намісник Гасконі і чоловік сестри короля — з шуряком не ладнав. 1258 року він приєднався до заколоту феодалів і незабаром очолив опозицію.

Повсталі барони складають Оксфордські постанови — проект реформ, які обмежили б права короля і розширили повноваження ради, яку пізніше назвуть парламентом.

1264 року Генріх III заручився підтримкою короля Франції і римського папи, щоб почати міжусобну війну. У першій же битві король, його брат і син Едуард взяті в полон. Симон де Монфор стає лордом-протектором Англії.

Принцу Едуарду вдається втекти. Він збирає 10-тисячну армію роялістів, яка виступила проти вдвічі меншої армії баронів. 4 серпня 1265 року сторони зустрічаються біля річки Ейвон.

Монфор гине. Мертвого графа обезголовили, на ніс повісили його ж мошонку. У такому вигляді голову насадили на спис і відправили як трофей дружині барона Роджера Мортімера — наближеного принца Едуарда. П’ясті й ступні Монфора розіслали ворогам короля.

The death and mutilation of Simon de Montfort at the Battle of Evesham, depicted in an early 14th-century manuscript. He met a grisly end, struck through the neck by a lance, and his corpse was then brutally dismembered. His body parts were despatched around the kingdom as a warning to potential rebels
Смерть Симона де Монфора в битві при Івшемі. З рукопису Cotton Nero D.II fol 177, початок 14 століття. Джерело: British Library

15 століття

Річард Плантагенет

Титул герцога Йоркського був таким престижним, що з другої половини 15 століття його стали давати другим синам королів. Але поки йде перша половина століття, й Річард Плантагенет, герцог Йоркський насолоджується могутністю. Він намісник Ірландії, головнокомандувач англійською армією у Франції, регент малолітнього Генріха VI і чоловік його сестри.

По материнській лінії Річард пов’язаний з королівським родом. Він цілковито обґрунтовано сподівається зайняти трон, коли фізично слабкий і душевно хворий Генріх VI помре бездітним. План зриває королева — владна Маргарита Анжуйська. Вона народжує сина, швидше за все від коханця, а потім позбавляє Річарда регентства.

Тепер Йорк хоче захопити корону силою. 22 травня 1455 року його солдати переправляються з Франції на південь Англії. Починається кровопролитний конфлікт двох династій — війна Червоної та Білої троянд. 1460 року герцогу Йоркському вдається захопити Лондон. Слухняний парламент визнає його законним спадкоємцем престолу.

У тому ж році на голові Річарда з’явиться корона. У битві при Вейкфілді він необережно виходить із замку з меншим загоном. Сильні супротивники оточили його військо, Річард гине в битві. Голову герцога відрубали, прикрасили паперовою короною й експонували на міських воротах Йорка.

Henry VI sits while Richard Plantagenet, 3rd Duke of York, and Edmund Beaufort, 2nd Duke of Somerset, have an argument.
Король Генріх VI сидить. Річард, 3-й герцог Йоркський (крайній зліва) і Едмунд Бофорт, 2-й герцог Сомерсет, сперечаються. Джерело: Henry VI in A Chronicle of England: B.C. 55 — A.D. 1485, London: Longman, Green, Longman, Roberts & Greenhttps

17 століття

Карл I

У середині 17 століття англійська буржуазія через парламент тиснула на Карла I, вимагаючи розширення своїх прав. Король не розумів, що відбувається. Він вірив, що влада виходить від бога. Його противники вважали інакше. Парламент заборонив королю самовільно вводити податки і перехопив контроль над армією.

Карл I вирішив дати відсіч в дусі «старої школи»: скликав васалів і рушив на прихильників парламенту. Йому протистояв один з кращих полководців того часу — кавалерійський командир Олівер Кромвель. У червні 1645 року при Нейзбі Кромвель розбив армію роялістів, взяв у полон монарха і, за умови проведення реформ, пообіцяв відпустити.

Після невдалої спроби втечі Карл I був засуджений на смертну кару як ворог батьківщини. Йому відрубали голову 30 січня 1649 року в Лондоні.

Всупереч ритуалу, кат після страти не крикнув: «Ось голова зрадника!». Ймовірно, він не хотів, щоб його голос впізнали. Інших охочих стратити короля не знайшлося навіть за 200 фунтів(≈ $ 42 тисячі на сучасні гроші).

Після страти голову пришили до тіла, все разом забальзамували і поховали з почестями в церкві при Віндзорському замку.

The execution of King Charles I
Страта Карла I, гравюра невідомого автора, 1649 рік. Джерело: National Portrait Gallery

Олівер Кромвель

Після страти Карла I лордом-протектором Англії став Олівер Кромвель. Він провів антимонархічні реформи, жорстоко придушив повстання в Шотландії та Ірландії. Коли 1653 року депутати спробували зробити свої повноваження довічними, Кромвель розігнав парламент зі словами: «Я покладу край вашим балачкам!». Натомість встановив диктатуру.

Режим Кромвеля проіснував п’ять років. 1658-го лорд-протектор помер від інфекційної хвороби. На престол зійшов син страченого короля — Карл II. Він помстився вже мертвим царевбивцям: трупи Кромвеля і двох його соратників витягли з могил, пронесли у відкритих трунах вулицями Лондона, потім повісили, зняли з шибениць і обезголовили. Голови зрадників насадили на 6-метрові жердини і встановили на даху Вестмінстерського палацу.

Голова Кромвеля провисіла там понад 25 років. Жердину зламала буря, череп зник. Реліквія гуляла приватними колекціями три століття. 1960-го голову Кромвеля поховали в каплиці Кембриджського університету.

Oliver Cromwell, by Samuel Cooper
Портрет Олівера Кромвеля пензля Семюеля Купера, 1656 рік. джерело: National Portrait Gallery
Horace Wilkinson uit Melton (Suffolk Engeland) beweert een overblijfsel van het hoofd van Oliver Cromwell [1599-1658] Lord Protector van Engeland in handen te hebben
Горацій Вілкінсон, вікарій Суффолка, із забальзамованою головою Олівера Кромвеля зі своєї колекції, 1949 рік. Джерело: Photo collection illustrated magazine Het Leven / Spaarnestad Photo / Memory of the Netherlands

18 век 

Чорна Борода

Едвард Тіч розпочав кар’єру капера під час війни королеви Анни з Францією за колонії в Північній Америці. З товаришами він борознив Карибське море, грабував французькі та іспанські кораблі. Після закінчення бойових дій Тіч продовжив атакувати торговельні судна і був відомим піратом. Отримав прізвисько Чорна Борода.

1717 року Тіч обзавівся 40-гарматним бригом, який назвав «Помста королеви Анни». У флоті армії Чорної Бороди були ще кілька шлюпів і три сотні досвідчених моряків. Впродовж року він курсував уздовж американського узбережжя і грабував пропливаючі повз судна.

The pirate Blackbeard's head hanging from the bowsprit
Чорна Борода і його відрубана голова на носовій частині шлюпки Мейнарда. Джерела: Daniel Defoe, Charles Johnson «A general history of the pyrates». London: Printed for, and sold by T. Warner, 1724 / Charles Ellms, «The Life, Atrocities, and Bloody Death of Black Beard», The Pirates Own Book, New York 1837

Восени 1718 року губернатор штату Віргінія пообіцяв за голову Тіча 100 фунтів (≈ $ 20 тисяч на сучасні гроші). Вирішити проблему визвався лейтенант Королівського флоту Роберт Мейнард. На двох шлюпах він підійшов до бази піратів, зненацька напав на Чорну Бороду і легко розбив його банду.

Едвард Тіч загинув у бою. На його мертвому тілі нарахували п’ять кульових поранень і 25 шабельних ран. Голову пірата відрубали і підвісили на носовій частині шлюпки Мейнарда.

Популярне: