Безбожники й вандали: історія Рюриковичів на стінах Софійського собору

Олена Маковець, Марія Чаркіна

На початку 11 століття на північ, до Києва, їдуть візантійські будівельники. Місцевий князь хоче великий і красивий собор, такий як у Константинополі. Їхати далеко, але добре платять і можна дати волю творчості — суворі візантійські канони на Русі не діють. Так на стінах храму з’являються світські зображення. Київські аристократи доповнюють їх своїми графіті.

i
Фото: STEPHEN J MASON PHOTOGRAPHY / CC BY-SA 2.0

Софію грабували і трощили печеніги, татаро-монголи, князівські дружини. З кінця 16 століття з руїн її відновлюють поляки. В середині 17-го митрополит Петро Могила робить капітальний ремонт. 1690 року на гроші Івана Мазепи храм добудовують у стилі українського бароко. Тепер в архітектурі собору є деталі різного часу, але його стіни були поставлені ще при Рюриковичах.

Невідомо, хто з правителів Русі заклав перший камінь у фундамент Софії Київської. Раніше вважалося, що собор був повністю зведений за Ярослава Мудрого. Нове датування — зроблене, зокрема, за графіті на стінах — дає підстави стверджувати, що близько 1011 року проект почав батько Ярослава, Володимир. Князь прийняв християнство, щоб одружитися з сестрою імператора Візантії, і йому потрібен був храм у столиці.

У «Слові про закон і благодать» 11 століття йдеться, що Соломон закінчив будівництво єрусалимського Храму після свого батька Давида, як Ярослав завершив справу Володимира.

До нас не дійшли імена візантійських будівельників і ремісників, які розписували собор. А їх було чимало: вчені виокремлюють на стінах Софії близько 30 різних технік виконання фресок. Вони зображують не лише святих, але і світські сюжети. Це унікальне явище для храмового мистецтва та історичне свідоцтво про життя Рюриковичів.

ЗРОБИЛИ З СЕБЕ КУМИРІВ

Особлива цінність Софії — це груповий портрет сім’ї Володимира Хрестителя, виконаний на стінах центрального нефа, навпроти головного вівтаря. Фреска з часом дуже постраждала: вціліли лише чотири фігури на південній стіні і дві на північній.

Втім, яким був цей портрет, відомо. 1651 року руїни собору замалював голландець Абрагам ван Вестерфельд, придворний художник литовського гетьмана Януша Радзивілла. Князя зобразили з макетом храму в руках, поруч стояла дружина — Анна Візантійська, за Володимиром — сини, за Анною — дочки.

Володимир був канонізований в другій половині 13 століття. Але ще на початку 11-го князя і його близьких, звичайних людей, зобразили на стінах храму, де належить малювати тільки Ісуса, Діву Марію і святих.

Портрет князівської родини, фрагмент фрески Софії Київської. Праворуч три варіанти реконструкції. 1) Реконструкція В. Лазарєва: ліворуч від Христа — княгиня Ірина з дочками, праворуч — Ярослав Мудрий з синами. 2) Реконструкція С. Висоцького: ліворуч від Христа — князь Володимир і Ярослав з синами, праворуч — княгиня Ольга і княгиня Ірина з дочками. 3) Реконструкція А. Поппе: ліворуч від Христа — Ярослав з синами і донькою, праворуч — княгиня Ірина з дочками. Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info
Портрет сім'ї Володимира Святославича, фрагмент фрески. Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info

Пишалися міжнародними зв’язками

Згідно із сучасною версією, фреска «Іподром» зображує змагання кінних упряжок на честь заручин Володимира й Анни в Константинополі. Сам князь ніколи не був у столиці Візантії. Стосунки імперії з Руссю тоді були надзвичайно складними. Якби Володимир з’явився без супроводу дружини, його напевно б убили, а з дружиною не пустили б за стіни Константинополя.

Головні сюжети фрески: відвідування посольством Володимира іподрому і коронаційний вихід принцеси Анни. На 14-метровому розпису видно колісниці квадріґи, запряжені четвірками коней, розпорядників та палац іподрому. У відкритих арках палацу — численні глядачі, в окремих ложах — імператор і посли-свати Володимира. Боярин, голова київського посольства, сидить в імператорській ложі. Між ним і Василем ІІ стоїть євнух-охоронець.

Завдяки фресці, ми знаємо, як виглядав іподром. Після захоплення турками Константинополя 1453 року стадіон розібрали на каміння.

Фреска «Іподром», реконструкція А. Радченка. Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info
Фреска «Іподром», фрагмент. Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info
Фреска «Іподром», фрагмент. Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info

Полюбляли екзотику та екстрим

У християнських храмах зрідка зустрічаються зображення тварин: голуб — святий дух, жертовне ягня або теля. Але в північній і південній вежах Софії оселилися екзоти: верблюди з погоничем, лев і гепард.

Поряд зображені сцени полювання. Фреска «Полювання на ведмедя» змальовує бородатого вершника зі списом. На чоловікові гостроверхий шолом, сорочка з розшитими рукавами та коміром.

Мисливець на кабана теж бородатий і ошатний. Він полює разом з білою собакою, схожою на лайку. Вище на стовпі чоловік несе кабанячу голову й окіст в імператорський палац.

Фреска «Чоловік, що несе кабанячу голову». Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info
Фреска «Полювання на ведмедя». Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info
Фреска «Гепард». Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info
Фреска «Лев». Источник: Софийский собор и Заповедник София Киевская / sofiyskiy-sobor.polnaya.info

Вміли розважитися

Одна з фресок Софійського собору зображує боротьбу двох ряджених. Один — в псячій масці та зі списом, другий — вусатий варязький воїн зі щитом і сокирою. Дослідники вважають, що це «Готські гри» — візантійський різдвяний ритуал, який символізує зіткнення язичництва і християнства. Готів грали люди в шкурах. Пізніше на Русі такі ігри замінили виконанням колядок і «водінням кози».

У південній вежі храму зображений ансамбль з повним набором ударних, струнних та духових інструментів, є навіть органіст. Всі музиканти носять ковпаки і шаровари. У правій частині фрески акробат тримає жердину, а його колега дереться по ній вгору.

Ніякого расизму — в північній частині зображений темношкірий музикант. Мавр замість святих!

Фреска «Боротьба ряджених» у вежі Софійського собору. Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info
Інтер'єр вежі Софійського собору. Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info
Орган у сцені «Скоморохи», реконструкція С. Висоцького та І. Тоцької. Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info
Фреска «Скоморохи», фрагмент. Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info
Фреска «Темношкірий музикант». Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info
i

Про те, як спілкувалися один з одним жителі Новгорода в 12 столітті, читайте в матеріалі: «Уклін від Онанії Дрочилі»: про що писали в давньоруському месенджері

Були грамотні, але безкультурні

Замість «Тут був Пєтя» в 11 столітті на Русі писали «Господи, помозі рабу Своєму Петру». Тисячі подібних написів видряпані киянами в Софійському соборі. Хоча Церковний устав Володимира забороняв «різання на стінах», це не зупиняло ні простих прихожан, ні еліту.

  • «Я грішник, званий отроком Добринічевим»;
  • «Блуд вчинив у святий день»;
  • «Михайло убогий, а гріхом багатий писав, Господи, помозі йому».

У північній частині храму на одному зі стовпів знайдено графіті «Господи, помозі рабі Своїй Олісаві, Святополчій матері, руській княгині». Вважали, що це послання польської невістки Ярослава Мудрого, дружини його сина Ізяслава. Але нижче є приписка: «а аз дописав: сини Святополчі». Тобто, онуки вирізали за бабусю звернення до бога.

Повідомлення про смерть Ярослава Мудрого на стінах Софійського собору
Графіті «Кінь» на стінах Софійського собору, 11 століття. Джерело: Софійський собор і Заповідник Софія Київська / sofiyskiy-sobor.polnaya.info

Графіті Софії допомагають підтвердити хронологію подій в літописах. Зокрема, на стінах є згадка про смерть Ярослава: «У SФНД місяця лютого 20-го смерть царя нашого …»

У старослов’янській мові числа мали буквене значення. SФНД — 6562 рік за давньоруським календарем від створення світу, тобто 1054-й за Григоріанським. Зазначена дата збігається з повідомленням про смерть князя в літописі.

«Місяця декембря в 4 [день] сотворіша мир на Желянь Святополк, Володимир і Олег». Про цю подію не згадується в літописах, але історики відновили хід подій. Йдеться про завершення війни між Вишгородським князем Святополком Ізяславовичем, київським Володимиром Всеволодовичем Мономахом і волинським Олегом Святославовичем. Швидше за все, цим написом князі скріпили мирний договір.

Стародавній вандалізм у святині став цінним джерелом для вивчення старослов’янської мови. Можливо, і нашу історію будуть колись відновлювати за написами на парканах.

Популярне: