Коруни, усерязі, колти. Найкращі друзі дівчат до появи діамантів

Сережки в скронях, гривні, ароматичні підвіски. Бажано побільше — володарку мають бачити здалеку. До Дня княгині Ольги WAS і ювелірний дім SOVA розповідають, як свою красу підкреслювали жінки зі шляхетних сімей Русі.

Наприкінці 9 століття на землі східних слов’ян приходять скандинавські розбійники і торговці — варяги. Місцеві племена не встигли до цього часу створити власну державу і потрапили під владу краще організованих чужинців. Конунги з часом стали князями.

Варяги приїжджають з дружинами, а ті впроваджують на Русі північну моду. У княжих могилах і скарбах знайдено безліч не типових для слов’ян прикрас. У 10 столітті налагоджуються контакти з Візантією. З’являються прикраси з золота, завозять срібло, ювелірні вироби стають різноманітнішими.

Коруна незаміжньої

До заміжжя можна було експериментувати з головними уборами та зачісками. Дівчата показували своє волосся, розпущене або заплетене в косу. Прикраси на волоссі визначали соціальний статус. Прості дівчата надягали на чоло й кріпили на потилиці вузьку пов’язку з льону або вовни — вінок. Забезпечені могли дозволити собі вишиту парчу, вінок з металевих бляшок або навіть зі срібла.

Мрією кожної модниці була дизайнерська діадема — коруна. Це масивний вінок з жорсткою основою. Околицю обтягували тканиною, вишивали візерунки кольоровими нитками, прикрашали намистинами і металом. Аби не натирала, під коруну часто підкладали валик.

Нам точно відомо, як виглядала ця прикраса. У рукописному «Ізборнику» 1073 року зодіакальний символ Діви зобразили з коруною на голові, а 1900 року під час розкопок в селі Сахнівка поблизу Канева археологи виявили візантійську золоту коруну 12–13 століття. Сім її пластин прикрашені емаллю, а на центральній зображено Олександра Македонського.

Золота коруна 12 століття. Знайдена в селі Сахнівка Черкаської області. Джерело: cont.ws
Зодіакальний символ Діви з коруною на голові в «Ізборнику» князя Святослава Ярославовича 1073 рік. Джерело: Російська державна бібліотека / dlib.rsl.ru

Після весілля дівчина ставала мужаткою. Волосся тепер доводилося ховати під кічкою, шию прикривали наміткою чи повоєм. Дружини показували волосся тільки чоловікам, тому доводилось прикрашати тканину головного убору, без якого ніколи не з’являлися перед чужими людьми.

Скроневі кільця

Традиційну візантійську прикрасу — сережки — на Русі носили рідко, але не тільки жінки. Константинопольський хроніст Лев Диякон наприкінці 10 століття записав, що сережку у вусі мав князь Святослав Ігорович.

Популярнішими були скроневі прикраси. Такі кільця знаходили ще в грецьких могильниках бронзової доби, в Мікенах і Трої. Згодом манеру прикрашати скроні запозичили слов’яни. У 10 столітті скроневі кільця на Русі носять всі жінки і за будь-якої нагоди. Дівчата кріплять їх прядками волосся за вухами, тому прикраси називають усерязями («усі» — вуха). Жінки прикрашають кільцями кічки й хустки.

Спіралеподібні, ромбовидні, семилопатеві, браслетоподібні, тринамистинові — за формою кілець можна було дізнатися про походження дівчини. Тільки S-подібні прикраси були поширені у всіх слов’янських племен. Такі знаходять у могильниках 8–12 століть, розкиданих по теренам від сучасної Словенії до центральної Росії.

Проста дівчина могла дозволити лише дротові кільця, прикрашені намистинами. Дорожчі моделі виплавляли з міді або заліза. Багаті мешканки великих міст — Києва, Новгорода, Суздаля — носили усерязі зі срібла. Це була повсякденна прикраса, тож золоті не носили навіть княгині.

Скроневе кільце з фондів Львівського історичного музею. Фото: Зіновій Підперигора / photo-lviv.in.ua
Скроневе кільце з фондів Львівського історичного музею. Фото: Зіновій Підперигора / photo-lviv.in.ua

Ароматичні колти

У 11 столітті, швидше за все як модифікація найважчих скроневих прикрас, виникають колти. Порожні підвіски кріпилися до головних уборів ремінцями або ланцюжками. Прикрашали їх ажурними візерунками — емаллю, сканню і філігранню. Всередину могли покласти тканину, просочену ароматичною олією.

Колти зазвичай робили з дорогоцінних металів, але в 13 столітті з’являються вироби зі сплаву олова та свинцю. Так задовольняли запити городянок, які бажали носити прикраси «як у княгинь», але з дешевших матеріалів.

На початку 20 століття цукрозаводчики Терещенки спонсорували розкопки, які на Старокиївській горі вів дослідник трипільської культури Вікентій Хвойка. Археолог-самоук розкопав язичницьке капище, княжий палац, руїни Десятинної церкви, ремісничі майстерні і масове поховання вбитих монголами киян. Серед найгучніших знахідок — цегла із зображенням тризуба, символа князя Володимира, і золоті колти 9–10 століть. Можливо, їх носила сама княгиня Ольга?

Після розкопок колекцію Терещенків поповнили півтори тисячі предметів 11–13 століть. Коли Хвойка знову попросив грошей на розкопки в Черкаській області, йому не відмовили. Так спонсори одержали ще 250 прикрас, серед яких були шестипроменеві срібні колти, колт з грифонами і золотий колт із зображенням птаха. Тоді ж було знайдено коруну з портретом Олександра Македонського.

Парні колти, 11-13 століття. Джерело: Національний музей історії України
Парні колти і ланцюги для кріплення колтів, 12-13 століття. Знахідка з урочища Святе Озеро, село Низовка Чернігівської області. Джерело: Чернігівський історичний музей

Гривні й ланцюги

Гривня спочатку була шийною прикрасою. Подібні знаходять по всій території розселення слов’ян. Жінки з вищих верств суспільства намагалися придбати гривні з білону, сплаву срібла й міді. Так само, як за скроневими кільцями, за гривнями можна визначити походження власниці. Бувають гладкі, звиті, кручені.

Дорогоцінні ланцюги були складнішим виробом, а тому з’явилися пізніше. У новгородських берестяних грамотах згадується ціна золотого ланцюжка — 2 рублі. Це вартість 400 білячих шкурок.

Іпатіївський літопис описує події 1288 року: І [князь волинський Володимир Василькович] роздав бідним майно своє все — золото, срібло, каміння коштовне, і пояси золоті отця свого, і срібні, і своє, що після отця свого придбав був, — все він роздав. І тарелі великі срібні, і кубки золоті та срібні сам він перед своїми очима побив і перелив у гривні; і ланцюги великі золоті баби своєї [Анни] і матері своєї [Олени], — все перелив і розіслав милостиню по всій землі.

Шийні гривні 12–13 століття, знайдені біля села Сахнівка, Черкаська область. Джерело: Музей історичних коштовностей України
Золота гривня з емалевими зображеннями з Кам'янобрідської знахідки. Фрагмент. Перша половина 11 століття. Джерело: Журнал «Культурологія» / kulturologia.ru

Краса на Русі вимагала фізичної праці: шляхетні жінки могли носити на собі прикраси загальною вагою в кілька кілограмів. З того часу ювелірні вироби стали більш витонченими. Тепер вони підкреслюють не багатство, а гарний смак. Тренди ювелірного дизайну, на щастя, більше не диктує Візантія. SOVA — ближче.

Популярне: