Уявіть себе бійцем фаланги. Ваш роботодавець — принц Персії, тімлід — полководець зі Спарти, поруч — найхоробріші покидьки з усієї Греції. Вам обіцяють бонус золотом і можливість пограбувати конкурентів. Для 5 століття до нашої ери — робота мрії. Але що робити, коли спис проб’є замовнику обличчя?

Цей кейс кризового менеджменту наведено в одному з небагатьох вцілілих історичних документів 5 століття до нашої ери. «Анабасис Кира» описує більш ніж річний марш 10 тисяч грецьких найманців, які змушені були пробивати собі дорогу з центру Перської держави додому. Твір написав один з командирів загону, афінянин Ксенофонт.

Business-to-business

Парісатіда, сестра по батьку і дружина перського царя Дарія II, народила йому 13 дітей. Вижили не всі, а в історію увійшли тільки двоє.

Після смерті Дарія царем став його старший син Арсак, який взяв нове ім’я Артаксеркс. Улюбленець матері, молодший Кир, у цей час служить намісником провінцій у Малій Азії.

Керуючи територіями на кордоні з греками, Кир налагоджує зв’язки з Пелопоннесським союзом. Щедра підтримка персів допомогла спартанцям побудувати потужний флот. 405 року до нашої ери афіняни були розбиті на морі, втратили 168 зі 180 бойових кораблів і наступного року капітулювали.

Тепер, коли Кир попросив у греків військову допомогу, він одразу її отримав.

Карта Греції та Малої Азії до початку Пелопоннесської війни (431 рік до нашої ери). Ілюстрація: Wikipedia / користувач Marsyas (французький оригінал); користувач Aeonx (переклад на англійську) / використані дані E. Lévy, La Grèce au Ve siècle, Paris, 1995 / CC BY-SA 3.0

Спартанці були настільки суворі, що… WAS присвятив статтю їхніми звичаями.

За сучасними підрахунками, Кир винайняв загін з 10 600 важкоозброєних гоплітів, 2500 лучників і метальників дротиків, пельтастів. Понад половина бійців походила з Аркадії, Ахаї, Абідоса, Херсонеса Фракійського — найбідніших регіонів, де наймана служба стала традицією. Решта зібралися з усіх усюд Греції.

Командував найманцями спартанський полководець Клеарх. Ксенофонт описав його так: «Людина не тільки майстерна у військовій справі, а й надзвичайно войовнича… Маючи змогу жити мирно, не принижуючись і нічого не втрачаючи, він вважав за краще вести війну».

Замовник збрехав підрядникам, ніби вони мали битися з варварами, які збунтувалися проти влади персів. Лише перед самим початком бойових дій Кир повідомив Клеарху, що прагне скинути брата-царя. У загоні почалися заворушення, які вдалося погасити обіцянкою доплати. Замість одного даріка на місяць Кир пообіцяв бійцям півтора, трофеї і премію після перемоги.

Кир до успіху йшов

Наприкінці літа 401 року до н. е. сини Дарія зійшлися для вирішальної битви на північ від Вавилона.

На боці заколотника Кира билися греки, близько 10 тисяч місцевих піхотинців і 600 важкоозброєних вершників. Загалом 20–25 тисяч людей.

Згідно з «Анабасисом», Артаксеркс зібрав 1,2 мільйона воїнів без врахування колісниць. Це ненісенітниця. Беручи до уваги велику площу і погану логістику Перської імперії, сучасні історики оцінюють сили царя в 40 тисяч. Імовірно, він привів із собою лише особисту гвардію «Безсмертних» і ополчення, нашвидку зібране по дорозі.

Хоча армія Артаксеркса перевершувала загін претендента за чисельністю, проте сильно поступалася в якості.

Гопліт і колісниці на давньогрецькій посуді, приблизно 510 рік до н. е. Джерело: Michael Greenhalgh / Musée du Pays Châtillonnais, Франція
Зображення перських воїнів на стіні палацу Дарія I в Сузах. 5 століття до н. е. Фото: mshamma / Пергамський музей / Wikipedia

Перське ополчення складали селяни, зобов’язані воювати в обмін на право користуватися ділянкою землі. Вони самі екіпірувалися, погано володіли зброєю і в мирний час не відпрацьовували маневри на полі бою.

«Безсмертні» були дисциплінованими хоробрими солдатами. Але плетені щити, шкіряні обладунки, короткі списи, стріли з очерету проти фаланги були неефективні.

«Будь-яка варварська народність і натовп легко озброєних людей безсила перед правильно побудованою і добре озброєною фалангою», — писав грецький історик Страбон.

Основу грецького війська становили гопліти в панцирах і глухих шоломах. Кожен воїн у тісній шерензі великим щитом гоплоном прикривав одночасно свій лівий бік і правий бік товариша. Виставивши вперед довгі списи, фаланга таранила ворожий стрій. У сутолоці ближнього бою противника кололи короткими мечами. Уніфіковане озброєння, стійкість і муштра зробили греків найкращими бійцями Середземномор’я.

Ліворуч грецькі бронзові обладунки — паноплія. Кіраса повторює форму торса. Південна Італія, 4 століття до н. е. Джерело: AlexanderVanLoon / Державний музей старожитностей, Нідерланди / CC BY-SA 4.0. Праворуч грецькі бронзові обладунки та кінні приналежності. Джерело: Lucas / Метрополітен-музей, Нью-Йорк / CC BY 2.0

Прийшов, побачив і програв

Щоб уникнути оточення, смертельного для неповороткої фаланги, Клеарх притиснув правий, позбавлений щитів фланг до річки Євфрат. Перська піхота розмістилася ліворуч. Кир із загоном вершників зайняв центр позиції. Весь ранок армії простояли одна навпроти одної, а після опівдня гопліти пішли вперед.

Перси бачили, як стріли відскакують від грецьких щитів й обладунків. Легка піхота Артаксеркса почала тікати в паніці. Не мали успіху й колісниці. Коні відмовлялися везти їх у щільну масу людей зі списами, повертали назад і калічили своїх.

За твердженням Ксенофонта, під час бою у найманців не було вбитих. Лише одного грека поранили стрілою.

Грецький гопліт проти перського воїна. Зображення на посуді, 5 століття до н.е. Джерело: National Museums Scotland / A.1887.213

На інших ділянках битви справи у законного монарха йшли краще. Його кавалерія прорвалася через проміжки між позиціями Кира, обійшла піхоту і стала заходити до тилу фаланги.

Щоб особисто вирішити долю битви, Кир зі своїми вершниками помчав на царську охорону. Бачивши обладунок і тіару принца, мобілізовані селяни падали на коліна. Кир прорубився через «Безсмертних» до Артаксеркса і нібито вже поранив брата, коли юний воїн Мітрідат списом пробив йому обличчя.

Вже мертвим Кир упав з коня. Не знаючи, що роботодавець загинув, греки до сутінків перемелювали ворогів, а потім відступили до табору.

Програв битву, виграв війну

Вночі Артаксеркс отямився з думкою про поразку і втрату трону. Сум розвіяли його розвідники, які принесли новину про смерть Кира. Незабаром знайшли труп. За перським звичаєм, мертвому бунтівникові відрубали голову і руку, яку той наважився підняти на законного правителя.

Втім, у царя лишилася одна проблема — 10 тисяч непереможних гоплітів.

«Відступ десяти тисяч», Жан-Адріан Гиньє, 19 століття. Військо Артаксеркса II проти гоплітів Кира Молодшого. Джерело: Лувр

Вранці до табору греків прийшов їхній земляк, який служив при дворі Артаксеркса. Він повідомив, що Кир загинув, і пропонував здатися. Відповідь найманців переказана в «Анабасисі»:

«Зараз у нас нічого не лишилося, крім зброї та доблесті. Зі зброєю в руках ми можемо проявити нашу доблесть, але склавши її, ми втратимо і саме життя, тож не чекай, що ми віддамо єдине благо, за допомогою якого ми ще будемо воювати з вами за ваші багатства».

Отримавши відмову, перси підвищили рівень переговорів. Тепер до Клеарха приїхав Тіссаферн, брат дружини царя і наймогутніший сатрап імперії. Він запропонував два виходи з незручної для всіх ситуації.

За першим, елліни могли з миром відступити додому під обіцянку не грабувати міста і селища на зворотньому шляху. Другий варіант — піти на службу до Артаксеркса за багатством і славою. До того законний монарх Персії гоплітів ще не винаймав.

Греки не отримали нічого. Коли командири прибули для обговорення угоди до Тіссаферна, їх захопили в полон і стратили, а на розслаблених воїнів, які вийшли за межі табору, налетіла перська кіннота.

Стратегія понад усе

За ніч найманці обрали 6 нових стратегів. Командувати ар’єгардом став Ксенофонт з Афін, майбутній автор «Анабасиса Кира».

Визнавши, що домовитися з персами не вийде, греки вирішили виходити з Азії. Сюди вони рухалися пустелею, де місцеві жителі за наказом Кира забезпечували армію водою і провіантом. Без Кира повторити такий шлях було неможливо. Вирішили йти на північ, до Чорного моря. Туди рушили бойовою колоною, в якій гопліти з усіх боків прикривали обоз з повіями, рабами та носіями.

Услід перси пустили 400 кінних лучників, які постійно мордували греків обстрілами. Відірватися від ворога піші воїни не могли, а сутички знижували швидкість руху колони до 5 кілометрів на день. Вирішувати проблему довелося командиру ар’єгарда. Для початку він вибрав з обозу 50 найсильніших коней і посадив на них найкращих вершників загону. Так у греків з’явилася своя кавалерія.

Потім Ксенофонт став переозброювати лучників трофеями — перські луки були міцнішими. Згодом серед гоплітів знайшли жителів Родосу, знаменитих умінням стріляти з пращ. Родосці використовували свинцеві кулі, що летіли швидше і далі за каміння. Тепер, коли перські вершники намагалися атакувати, здалеку їх могли обстріляти пельтасти, а зблизька відігнати грецькі вершники.

Свинцеві кулі для пращі. Напис на боці — «лови». Греція, Афіни, 4 століття до н. е. Джерело: Marie-Lan Nguyen / British Museum

Заморити чужинців голодом також не вийшло. Коли перси стали палити селища на шляху колони, греки розвернулися і почали знищувати вже пройдені ними села. Після цього тактику «спаленої землі» перестали практикувати обидві сторони.

На два фронти

Найманці йшли до південного берега Чорного моря, де було багато грецьких колоній. Для порятунку треба було пробитися через Понтійські гори, і головною перешкодою тут стали предки сучасних курдів — племена кардухів. Неприборкані варвари не хотіли домовлятися й закидували греків камінням і стрілами. Для переходу через гори довелося кинути все зайве.

«Але декому вдавалося приховати парубка, який впав у око, чи гарну жінку», — пише Ксенофонт.

У горах падав сніг, а теплого одягу греки не мали. Осли й коні гинули, бійці страждали на снігову сліпоту. Проте з невеликими втратами армії вдалося вийти до річки Кентріта, де чатувала армія персів. Врятували греків двоє юнаків з табірної обслуги, які випадково натрапили на брід.

Поки Ксенофонт імітував спробу переправи, головний стратег спартанець Хірісоф з частиною солдатів непомітно перейшов на інший берег і атакував персів. Вдаривши з двох сторін, грекам вдалося відігнати ворогів.

«Античні воїни», картина Жорж-Антуана Рошгросса. Джерело: Нім, Музей образотворчих мистецтв
Карта Перської імперії, 490 рік до н.е. Червоною лінією позначені межі імперії, синьою пунктирною — маршрут «Десяти тисяч». Джерело: DHUSMA / The Department of History — United States Military Academy

Море! Море!

За 1 рік і 3 місяці після початку спільного проекту з Киром греки нарешті закричали: Thálatta, thálatta! («Море, море!»). Вони вийшли до чорноморського узбережжя, а ще за два дні опинилися в грецькій колонії Трапезунт.

В очікуванні кораблів гопліти продали трофеї, рабів і пограбували місцевих варварів. На цей момент у загоні лишалося 8300 воїнів. Допливши до Візантії, частина розійшлася домівками, а більшість продовжили службу найманцями.

Що було далі:

  • Ксенофонта, автора «Анабасиса», в Афінах назвали зрадником, який працював в інтересах ворожої Спарти. Майно конфіскували, а самого відправили у вигнання. На новій батьківщині, в Спарті, він знову розбагатів, добре воюючи проти персів і афінських союзників.
  • Вбивцю Кира стратили найжорстокішим способом. Артаксеркс сам хотів називатися переможцем заколотника, а мати Кира не пробачила Мітрідату смерть сина. Хлопця закували між двох човнів так, аби голова і кінцівки стирчали назовні. Жертву насильно нагодували медом з молоком, спрчиняючи діарею. Потім човен запустили плавати в озері. Багато днів Мітридат вмирав у власних фекаліях від виснаження, укусів комах і зараження крові.
  • Артаксеркс мстився грекам за підтримку Кира, посилаючи війська на грецькі колонії в Малій Азії. За тих заступилися спартанці на чолі з полководцем Алквіадом. Радником при ньому був Ксенофонт. Сатрап Тіссаферн програв грекам битву і був страчений царем.
  • Артаксеркс керував Перською імперією майже півстоліття і дожив до 86 років.
  • «Похід Десяти тисяч» став для греків прикладом мужності в складній ситуації. «Анабасисом» зачитувався македонський царевич Олександр. Він підкорить усю Персію.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter