Плани Сталіна і катастрофа 1941 року: Версія Марка Солоніна

У своїх книгах-бестселерах незалежний дослідник Марк Солонін доводить, що офіційна радянська історія війни з Третім райхом бреше: Сталін готувався вдарити першим, Червона армія значно переважала вермахт за кількістю солдатів і техніки, але не змогла влітку 1941 року гідно опиратися через низький бойовий дух.

WAS поговорив з письменником напередодні його приїзду до Києва. 19 вересня Солонін прочитає лекцію про передумови нищівної поразки СРСР у перші тижні війни. Ви можете бути присутніми в залі або подивитися онлайн-трансляцію виступу.

— Кілька днів тому після канікул діти знову пішли до школи, де вчитимуть, серед іншого, історію Другої світової. Ви стверджуєте, що Сталін готувався до нападу на Гітлера, напад був намічений на літо 1941 року, а поразки Червоної армії на початку війни пов’язані з деморалізацією солдатів і офіцерів. Які з цих тез здаються вам залізобетонно доведеними, гідними увійти до шкільних підручників, а де бачите ще простір для досліджень і обговорень?

— Ви дуже точно все передали. Єдине, я б уточнив, що Сталін планував встановити свою владу всюди, куди він міг дотягнутися: на Далекому Сході, у Південно-Східній Азії, в Європі, у районі Перської затоки. Справді 1941 року ця задача вже формулювалася як напад на Німеччину, бо Німеччина контролювала більшу частину Європи. Не було б Гітлера, був би там який-небудь соціал-демократичний президент. Але плани Сталіна залишилися б незмінними.

— Так які зі своїх головних тез ви вважаєте?..

— Я пам’ятаю питання. Доведеними мені здаються всі. Я б навіть сказав, що мало інших описів історичних подій підтверджені такою вичерпно великою кількістю документів, як ті три тези, що ви назвали. Письмових джерел про походи Александра Македонського або про нашестя гунів на Європу до нас дійшло незрівнянно менше.

Марк Солонін. Фото з особистого архіву

— Під впливом яких фактів сформувалися ваші погляди? Ви пам’ятаєте момент, коли вам стало все зрозуміло?

— Як не дивно, пам’ятаю. Момент «еврика!» трапився, коли в моїй квартирі з’явився інтернет. Це був 1999-й чи 2000 рік. В інтернеті я знайшов приголомшливу річ. За часів хрущовської відлиги радянські військові історики провели величезну роботу і склали 43-томний Збірник бойових документів Великої вітчизняної війни. У томі № 36 був звіт командира 15-го мехкорпусу про бойові дії в районі Броди — Берестечко — Дубно, якраз у вас в Україні. У ньому йдеться, що до початку бойових дій у 10-й танковій дивізії цього мехкорпусу значилося 363 танки, з яких 318 були справні та «вийшли в похід» 22 червня. П’ять днів ця дивізія повзала туди-сюди лісом, поки 27 червня не пішла в атаку. Всі 39 танків.

А де ж решта?! З калькулятором у руках перераховую всі згадані в доповіді втрати перших п’яти днів, бойові й небойові. Набираються 53 одиниці. А де ще 226 танків, зокрема 66 новітніх на той момент Т-34 і КВ. Помилка в книжці чи що?

Чим більше я читав ці звіти, тим ширше відкривалася переді мною картина явища, яке у своїй першій книзі я назвав «танковий падіж». Далі з’ясувалося, що такий самий падіж був в авіації. Як авіаційний інженер, я назвав це «аварійним скиданням». Умовно кажучи, у бойовому донесенні за 20 червня в якомусь авіаполку значаться 64 літаки, з них 58 справні, а наступного дня починається війна, і боєготових літаків раптом виявляється 28. Це був для мене перший дзвіночок.

Курська битва, контратака Червоної армії, 1943 рік. Джерело: Red Army photo / mil.ru

Другим дзвіночком стала збірка «Гриф секретності знято. Втрати збройних сил СРСР». Вона була підготовлена 1993 року великим колективом військових істориків тодішньої Росії, певною мірою демократичної. У збірці немає довгих міркувань. Лише нескінченні низки цифр і таблиць, втрати за операціями, роками, фронтами, родами військ.

На сторінці 367 я прочитав, що Червона армія 1941 року втратила 6 290 000 одиниць стрілецької зброї, і знову почав шукати помилку. Як можна втратити шість мільйонів стволів? Гвинтівки оберемками не роздають. У кожної є індивідуальний номер, кожна видана під підпис. Кожен боєць попереджений, що за втрату гвинтівки піде під суд. На сторінці 338 нам повідомляють, що до кінця 1941 року в полоні перебувало 4 059 000 червоноармійців (ця цифра навіть більше тієї, що називали у своїх зведеннях німці). На сторінці 334 сказано, що 500 тисяч радянських військовополонених вступили до різних «добровольчих» формувань вермахту і СС. Загалом на стороні супротивника зі зброєю в руках воювали 800 тисяч колишніх громадян СРСР.

І так далі. Sapienti sat — «розумному досить». Мені залишалося тільки оформити це в зрозумілий читачу вигляд, тобто написати першу книгу. До слова, вона була надрукована видавництвом «Відродження» у Дрогобичі 2004 року.

— Як еволюціонували ваші погляди на Другу світову з початку 2000-х? Якісь факти змогли перевернути думку, яка тоді склалася, чи всі нові знахідки її підтверджували?

— Ніяких переворотів у моїй оцінці тих подій не відбулося, проте з часом радикально змінилися джерела, з якими я працював. У кінці 1990-х років мені були доступні лише мемуари радянських генералів і маршалів, що лежали у кожній бібліотеці, книги радянських істориків і деяка інформація в інтернеті. По мірі того, як видавалися мої книги (сукупний тираж лише в Росії у мене близько 300 тисяч, а видавалися вони всією Східною Європою), з’явилися гонорари і люди, готові допомогти не лише порадою. З ними з’явилася і можливість працювати в архівах. Спочатку це були наші архіви, потім я зміг поїхати до Фрайбурга, там розташований військовий архів Німеччини.

Після того, як у мене змінилося коло доступних джерел, картина подій стала точнішою — і похмурішою. Реальність виявилася набагато гіршою, ніж я уявляв під час написання перших книг. Під реальністю я маю на увазі моральний стан Червоної армії і радянського суспільства загалом. Це й стало причиною «танкового падежу», «аварійного скидання» в авіації і поразок СРСР на початку війни.

Радист німецької військової розвідки за роботою. Третій райх, 1939 рік. Фото: Bundesarchiv, Bild 146-2005-0157 / CC-BY-SA 3.0

— Величезний масив документів про війну досі залишається в Росії секретним. Якщо уявити, що в один день московські архіви радянського часу відкриються так само, як відкрилися в Києві, в яку папку вам буде найцікавіше подивитися? Який документ ви будете шукати передусім?

— Від такої перспективи у мене просто дух перехопило. Я чудово знаю, куди рушу. На Знам’янку, 12, в будівлю Генерального штабу російської армії. Там знаходиться 15-й відділ Центрального архіву Міністерства оборони, тобто архівні фонди Генерального штабу і наркомату оборони, зокрема 1940–1941 років.

Там працюють чудові діди, військові пенсіонери. Якось вони відкрили двері й кажуть: «Ми тебе туди не можемо впустити, але заглянь». Я заглянув. Це була кімната розміром зі шкільну спортивну залу з вузькими проходами і стелажами до стелі, і всі заповнені документами. Я думаю, там ще багато чого залишилося. Рукописи не горять, тому що бюрократична машина плодить таку кількість супутніх паперів, копій, розсилок, інформаційних листів, що їх дуже складно врахувати, зібрати і всі спалити.

У мене траплялися дивовижні знахідки. Що говорити про мене, якщо фонд Олександра Яковлєва «Демократія» випустив у кінці 1990-х років двотомник «1941 рік», в якому опубліковано неймовірний документ. 25 листопада 1940 року в Москві німецькому послу Шуленбергу вручили перелік умов, на яких Радянський Союз був готовий приєднатися до настільки органічного для нього блоку тоталітарних держав — Троїстого пакту Німеччини, Італії та Японії. Документ підписав особисто товариш Молотов, голова радянського уряду і за сумісництвом нарком закордонних справ. Погодьтеся, такий союз виглядав би набагато природнішим за вісь Лондон-Вашингтон-Москва.

Цей документ мали спалити відразу ж після початку радянсько-німецької війни, потім мали спалити 16 жовтня, коли німці підходили до Москви, і ще раз після того, як товариш Сталін в Тегерані став, смішно сказати, учасником антигітлерівської коаліції демократичних країн. Але документ чомусь не згорів. Тож у цьому питанні я оптиміст.

— Розповіддю про цей документ, ви зняли моє запитання про те, чи була війна між нацистською Німеччиною і Радянським Союзом неминучою. Вочевидь, що її можна було уникнути укладенням союзу.

— Я акуратно висловлюся, але є підстави припускати, що Гітлер, посилаючи Ріббентропа в серпні 1939 року до Москви, насправді хотів домогтися союзу. Не заморочити голову, не відтягнути війну, не отримати вигоди у вигляді мільйонів тонн зерна, нафти. Ні, він дійсно хотів союзу, він дійсно думав, що разом з близьким йому за духом режимом буде рекетирувати планету Земля і зможе домовитися про те, хто які країни кришує.

Щодо Сталіна, то тут ми маємо свідчення Хрущова. У своїх мемуарах він пише, що Сталін після підписання пакту Молотова-Ріббентропа хизувався і все повторював: «Обдурив Гітлера. Обдурив Гітлера!» З боку Сталіна переговори були обдурюванням із самого початку. А Гітлер, схоже, на якомусь етапі був готовий взяти Сталіна в долю.

Міністр закордонних справ Німеччини Йоахім фон Ріббентроп, лідер СРСР Йосип Сталін і міністр закордонних справ СРСР В'ячеслав Молотов на підписанні договору про ненапад між Німеччиною і Радянським Союзом, 23 серпня 1939 року. Фото: Daily Mail / Press Agency / Imperial War Museums
Адольф Гітлер і міністр закордонних справ Німеччини фон Ріббентроп, 24 серпня 1939 року. Джерело: архів журналу «Огонек»

— Що після дуже важкої Фінської війни, після отримання доповідей розвідки з дуже перебільшеною оцінкою сил люфтваффе, після тріумфальної ходи вермахту Європою, що давало Сталіну підставу вважати, ніби він може напасти на Німеччину і перемогти?

— Ми зробимо помилку, припустивши, що товариш Сталін приймав осмислені рішення. Так, Сталін був досить спритним інтриганом, щоб переходити з однієї фракції в іншу, нацьковувати соратників, присипляти пильність супротивників і знищувати їх одного за іншим. Але якщо мати на увазі під розумом здатність до системного абстрактно-логічного мислення, то чому ми вирішили, що цей хлопчик, який виріс у страшних злиднях, якого лупцював п’яний батько, який недовчився в духовній семінарії, чому ми вирішили, що він міг мислити раціонально?

Дуже багато дій Сталіна не можна пояснити логікою. Наведу один показовий приклад — авіаційний бензин. Як ми знаємо, товариш Сталін дуже любив авіацію і льотчиків. На похоронах Чкалова плакав справжніми сльозами. За записами в журналі відвідувань кабінету Сталіна видно, що там мало не щодня з’являється то нарком авіаційної промисловості, то хтось з авіаконструкторів.

Авіація була любов’ю товариша Сталіна. Щоб його улюблені літаки літали, потрібен бензин. Радянський Союз тоді добував 30 мільйонів тонн нафти на рік. Другою країною в Європі за обсягом нафтовидобутку була Румунія, яка видобувала в 5–6 разів менше. Всіх інших взагалі на графіках не видно. На території Німеччини нафтових веж не було і немає. У підлеглих Чехії, Австрії, Угорщини був якийсь мізерний нафтовидобуток. За великим рахунком, у німців була лише румунська нафта. Причому з 5 мільйонів румунської нафти, 2 мільйони йшли пустому союзнику Муссоліні і начебто розгромленій Франції.

Німеччині діставалося 3 мільйони тонн нафти на рік. СРСР мав 30 мільйонів тонн нафти, з яких виробляв менш як 0,25 мільйона тонн авіаційного високооктанового бензину. Дисбаланс між видобутком і перероблюванням був такий, що під час війни здобуту в Баку нафту розливали «відкритими сховищами», тобто ярами і ямами, а потім і зовсім почали закачувати назад у пласт!

Ніякого раціонального пояснення такому безумству ви не знайдете. Радянська авіація літала лише тому, що американці надсилали готовий авіабензин (1/4 загального споживання) та високооктанові фракції, якими радянський бензин доводили до потрібної кондиції (ще 1/3 сумарного споживання). Половина від останньої третини була зроблена на доставлених через океан шести американських установках крекінгу і з використанням американського тетраетилсвинцю.

Якби не допомога США, радянської авіації в небі війни просто не було б. Як це можна пояснити? Як країна з найбільшим нафтовидобутком у Старому світі могла підійти до війни без авіаційного бензину при тому, що ні до чого іншого, крім війни, вона не готувалася? Ми ж не можемо сказати, що ця країна витратила свої ресурси на швейні машинки, побутові холодильники і квартири для робітників. Вона ж нічого іншого не робила, крім зброї. А про авіабензин, уявіть, забула.

Тільки-но ми зрозуміємо, що Радянським Союзом керував малограмотний бандит, можливо, ми перестанемо ставити питання, на які немає відповідей.

Плакат «Кріпіть Червоний Повітряний флот». Автор: Ф. Аверін, 1934 рік. Джерело: Державний музей історії космонавтики в Калузі / gmik.ru
Зустріч Чкалова, Байдукова та Белякова на Щолковському аеродромі 10 серпня 1936 року. Сталін вітається з Чкаловим. Джерело: газета «Правда», 1940 рік

— Ви стверджуєте, що Радянський Союз не був готовий до війни. Тож як він примудрився перемогти Німеччину?

— У мене є велика стаття, вона так і називається «Як Радянський Союз переміг у війні?» Стаття починається словами: «Я хотів назвати цю статтю „Чому Радянський Союз переміг у війні “, але потім зрозумів, що така назва введе в оману. Фраза „чому переміг?“, передбачає, що до того були об’єктивні причини, що це було щось таке неминуче, невідворотне, як схід Сонця, як падіння яблука з яблуні. Нічого такого. Радянський Союз міг у цій війні зазнати нищівної поразки. Кілька разів він був у сантиметрі від катастрофи. Але в силу збігу безлічі різних обставин вийшло так, що в цій війні Сталін переміг. А міг і програти, міг бути розгромлений вщент».

Що стосується основних причин такого результату війни, то, по-перше, цьому сприяла фатальна дурість Гітлера. Він не оцінив політичні можливості, які відкривала військова ситуація 1941 року. Під час Першої світової Німеччина допомогла більшовикам прийти до влади, а потім уклала з ними мир. Це можна було повторити 1941-го. Нищівна літня поразка Червоної армії могла стати детонатором політичного вибуху і привести до створення нової влади, готової підписати з Гітлером васальний договір.

Як вам чудово відомо, в Україні були сили, готові співпрацювати з Німеччиною. 30 липня 1941 року ці сили проголосили у Львові свій уряд. Як з ними обійшовся Гітлер, ви теж знаєте. Так само він обійшовся і з російськими емігрантами, і з росіянами з-поміж командного складу Червоної армії, які пропонували свої послуги, щоб спільними зусиллями розгромити Сталіна і зайняти Москву. Гітлеру досить було просто не заважати процесу, який вже рушив, але його розуму і на це не вистачило. Це дозволило Червоній армії ціною втрати як мінімум 8 мільйонів військовослужбовців встояти на краєчку провалля, не впасти і дотягнути до ранньої і небувало лютої того року зими.

По-друге… Насправді, це перший за важливістю чинник. Сталін не воював проти Гітлера самотужки. У Сталіна були союзники, й у Гітлера були союзники. У Гітлера в союзниках були Хорватія, Словаччина, Румунія, Фінляндія … А у Сталіна — Велика Британія в складі Англії, Канади, величезної Індії, Південної Африки, Австралії, а також США, які вже в 1930-х роках переважали за обсягом промислового виробництва решту країн світу. Союзники Сталіна надзвичайно активно воювали проти Гітлера на воді, під водою, в повітрі, на землі, та ще надсилали Сталіну колосальну кількість всякого добра… Щоб ви розуміли, вартість американських поставок в рамках ленд-лізу в грошовому еквіваленті приблизно вдвічі перевершує вартість радянської індустріалізації 1930-х років.

Ялтинська конференція — зустріч лідерів країн антигітлерівської коаліції, лютий 1945 року. На передньому плані Черчилль, Рузвельт і Сталін. Фото: U. S. Signal Corps / Library of Congress

І, нарешті, третій, найдієвіший фактор. За роки війни, названої Великою і Вітчизняною, військові трибунали засудили 2 530 683 людини. Засуджено до розстрілу 217 тисяч. Це можна порівняти з загальними втратами США за всю війну. І це тільки трибунали! А ще були замучені під час «слідства» і загиблі в таборах, розстріляні за рішенням «Особливої наради» НКВС, убиті загородзагонами, втрати штрафних батальйонів… Ось так товариш Сталін зміг опанувати ситуацію і відновити керованість в Червоній армії і в тилу. Червона армія стала воювати. Як не воювати, якщо солдат знав, що за спиною у нього стоїть загородзагін, а сім’я його перебуває в заручниках НКВД.

Кінець-кінцем Німеччина впала під непосильним тягарем війни на виснаження проти трьох великих держав, які за людським, промисловим, сировинним потенціалом перевершували Німеччину десь в рази, десь в десятки разів. Німеччина повалилася, і завдяки цьому Сталін виявився в переліку переможців.

— Питання наостанок. З 2006 до 2013 року ваші книги виходили майже щороку. З 2013-го немає нічого. Це відпустка чи відставка?

— Це відставка. 2013 року вийшла моя остання за рахунком і, впевнений, найкраща моя книга «Червень 41-го. Остаточний діагноз». Найкраща вона тому, що базується на величезному масиві архівних документів. Перелік джерел займає 16 сторінок. У себе на сайті я подякував читачам і оголосив, що більше мені писати нічого. А писати нічого мені з тієї причини, що я не поет і не письменник, а військовий історик. Моя діяльність визначається обсягом доступних мені джерел. Те, що можна було видряпати з радянських напівзакритих архівів я, як мені видається, видряпав.

Фото з особистого архіву Марка Солоніна / WAS

У кінці 2013 року в Києві відбувся Майдан, а потім з’явився «Кримнаш», і багато чого ще змінилося в Росії. Я дуже сумніваюся, що в нинішній політичній ситуації мене знову підпустять хоча б до тих документів, які я вже одного разу зміг побачити. Доступу до нового серйозного масиву документів немає, а займатися графоманією і висмоктуванням версій з пальця мені нецікаво і не треба. Я маю тримати планку, до якої встигли звикнути мої читачі.

Лекція Марка Солоніна «Плани Сталіна і катастрофа 41-го року»
Київ, простір mOre, 19:00.
Ціна квитка до зали і доступу до онлайн-трансляції  — 350 гривень.

Популярне: