Чому не можна нападати на В’єтнам (частина 2)

Жоден інший народ не був таким страшним в обороні, як в'єтнамці. Тихі селяни та рибалки на своїй землі сотні років тому перемагали монголів і китайців. Ця розповідь про війни 19 і 20 століть — з французами та американцями.

На початку 17 століття до В’єтнаму стали проникати католицькі священики і монахи-єзуїти, відправлені Паризьким товариством закордонних місій. Французи навернули в християнство понад 300 тисяч в’єтнамців, висвятили в духовний сан місцевих жителів і організували три єпархії. Засновник Товариства Александр де Род створив писемність куокнги, в якій слова в’єтнамської мови записувалися латинкою. Почали друкувати катехизис і житія святих.

Посіяне тоді насіння нової віри дало багаті сходи.

Вітер із Заходу

Правителі з династії Нгуєн підозрювали, що поширення християнства закладає фундамент для колонізації. До початку 19 століття в результаті кількох спалахів насильства в країні було вбито 120 тисяч католиків.

Репресії викликали опір, а опір — посилення репресій. За правління імператора Нгуєн Тхань-то католицизм заборонили, церкви зруйнували, вірян змусили топтати хрести. Не дивно, що місцеві християни та французькі місіонери підтримали повстання нового претендента на престол. 1835 року, коли урядова армія перемогла, схоплених священиків катували і страчували. Десять убитих у В’єтнамі членів Товариства закордонних місій пізніше були канонізовані.

Це стало приводом для вторгнення. До 1859 року французи окупували три південні провінції і заснували колонію Кохінхіна зі столицею в Сайгоні.

Китай, який намагався зупинити просування європейців, показово відшмагали. Влітку 1884-го французька ескадра Далекого Сходу в битві при Фучжоу втопила 9 китайських кораблів, втративши лише 10 людей вбитими. «Рисова блокада» узбережжя спровокувала голодні бунти в китайських містах. Піднебесна вимушено визнала французький протекторат над В’єтнамом, Лаосом і Камбоджею — Французький Індокитай.

Мучеництво святого П'єра Дюмулена-Борі, страченого 1838 року за проповідування християнства у В'єтнамі. Ікона. Джерело: PHGCOM / CC BY-SA 3.0
Захоплення цитаделі Хун Хоа французькими солдатами, 1884 рік. Джерело: IBIBLIO, The Public's Library and Digital Archive

Під французьким протекторатом

Немає сфери в цій країні, на яку не вплинула б Франція. У В’єтнам вкладено півмільярда золотих франків, побудовано 3 тисячі кілометрів залізниці, цементні та консервні заводи, відкрито мережу ремісничих училищ, художню академію й університет.

«У багатої людини кухар — китаєць, коханка — японка і французький дім», — в’єтнамська приказка.

Звісно, все це не було благодійністю. Щорічно з Індокитаю вивозили бавовни, вовни, слонової кістки, кави, рису, чаю, кориці на 450 мільйонів франків.

Полюбляєш кататися, люби й… Конфіскація громадської землі, призов до армії, встановлення податків — це познайомило французів із в’єтнамським звичаєм партизанщини. Лише з 1913 по 1929 рік спалахнув десяток великих селянських повстань. У колонії з’явилися комуністичні осередки, страйковий рух і правий тероризм.

Лідером лівих став Хо Ші Мін, засновник Комуністичної партії В’єтнаму і випускник московського Університету трудящих Сходу. Так свої щупальця в Індокитай запустив Радянський Союз.

Ханой на початку 20 століття. Фото: Pierre Dieulefils
В'єтнамські робітники на заводі з виробництва зброї у Франції, початок 20 століття. Джерело: inhanhvietnam.com

Вітер зі Сходу

1940 року Франція капітулювала перед Німеччиною, а Японія вдерлася у Північний Індокитай. З 50-тисячної колоніальної армії готовими до опору виявилися лише частини Іноземного легіону. Проте в’єтнамці вчинили як завжди. З піками, кремінними рушницями і саморобними пістолетами члени створеної Хо Ші Міном Ліги незалежності В’єтнаму («В’єтміня») атакують поліцейські дільниці та гарнізони. Мета — забрати зброю і боєприпаси вбитих японців або французів, неважливо. Командує загонами майбутній генерал і міністр оборони В’єтнаму Во Нгуен Зіап, відомий своєю байдужістю до втрат:

«У всьому світі щохвилини помирають сотні тисяч людей, а тому загибель десятків тисяч у бою, навіть якщо мова йде про життя або смерті твоїх товаришів по боротьбі, не означає майже нічого».

Японці закручують гайки. Замість рису селян змушують вирощувати джут та олійні культури, необхідні економіці агресора. Понад 2 мільйони людей загинуть від голоду.

2 вересня 1945 року Хо Ші Мін на площі Ба-Дін у Ханої оголосив про створення незалежної Демократичної республіки В’єтнам. На той час японці капітулювали, а французи контролювали лише південні райони країни. Втім, уряд Де Голля бажав отримати весь пиріг, і в грудні колоніальні війська штурмують Ханой. Жителі закопуються в землю, перегороджують вулиці й дають запеклу відсіч.

Проголошення незалежності Демократичної республіки В'єтнам 2 вересня 1945 року в Ханої. Фото: VNA

Вісім років кроволиття

Колонізатори застосовують тактику «масляної плями» (розтікаються групами із захоплених міст) і «сітки» (ставлять пости на переправах, перехрестях, висотах). В’єтнамці відповідають рейдами на колони постачання й аеродроми.

Захищаючись від німців 1940 року, Франція втратила 92 тисячі бійців. У Першій Індокитайській війні гинуть 20 тисяч французів, 55 тисяч солдатів з колоній, 59 тисяч місцевих союзників. В’єтнам втратив 2,4 мільйона жителів, в основному мирних. Підведений до узбережжя ворожий флот зносив міста гарматами та палубною авіацією. Ще убивчишими були голод і хвороби.

Двічі європейці просувалися глибоко на північ, в район китайського кордону, намагаючись відрізати В’єтмінь від постачання з сусідньої країни. І двічі відходили, втрачаючи тисячі солдатів, десятки літаків і річкових катерів. Попереду були місяці сидіння в джунглях, підривів на мінах, довгих позиційних боїв за висоти і ключові дороги.

Долю війни врешті-решт вирішили саме китайці. Потоком на південь вони відправляли паливо і боєприпаси, радянські кулемети ДШК, міномети, гірські гармати, «Катюші». Як і тисячі років тому, тягоноші протоптували стежки в джунглях і вішали мотузкові мости в горах. У великих плетених кошиках на головах переносилися деталі 105-міліметрових гармат, у в’юках — реактивні снаряди, на спинах — каністри з бензином.

17 червня 1953 року в ході операції «Ластівка» чотири батальйони парашутистів і бійців Іноземного легіону, висаджені біля китайського кордону, знищили в «таборах підскоку» 6 тисяч тонн зброї та амуніції. Але це була лише крапля в океані постачання.

Солдат В'єтміню отримує першу допомогу, Ханой, 1954 рік. Фото: PIX / AFN TV / Wikipedia

У Північної і Південної Кореї возз’єднатися так і не вийшло: Сім уроків Корейської війни

Дьєн Б’єн Фу

7 травня 1954 року крапку поставив розгром у Долині глеків, Дьєн Б’єн Фу. На своїх плечах у важкодоступний район в’єтнамці пронесли дві сотні гармат і під прикриттям джунглів таємно сконцентрували чотири дивізії. Укріплена французька база була взята попри свої форти, повітряну підтримку, доставленим у гори танкам і загрози американців застосувати ядерну зброю.

Двадцять тисяч убитих, поранених і полонених. 63 збитих літаки. Наклав на себе руки начальник артилерії Піро. Здався командувач ді Кастрі. Капітуляція французького гарнізону. Все це зробили хлопці в обмотках, ведені командирами з неповною середньою освітою.

7 червня підписано договір у Женеві. В’єтнам тимчасово розділили на дві частини: північну (Демократична республіка В’єтнам) і південну (Південний В’єтнам). Передбачалося, що країна возз’єднається 1956 року після проведення на всій території вільних виборів.

Битва при Дьєн Б'єн Фу. Французькі військовополонені 7 травня 1954 року. Фото: AFP / Wikipedia
i

У 1954–1955 роках Південний В’єтнам і США підписали Договір колективного захисту Південно-Східної Азії. Документ передбачав створення аналога NATO — SEATO (Southeast Asia Treaty Organization). Пункт про «дії для подолання загальної небезпеки» дав США право втрутитися у В’єтнамську війну.

А потім прийшов ведмідь

США втягувалися у війну поступово. Спочатку профінансували 40 % витрат французького контингенту. Допомогли евакуюватися з півночі. Підтримали Південний В’єтнам технікою, фінансами і радниками. А 1961 року на боці мешканців півдня почали воювати дві американські роти з гелікоптерами.

Супротивник теж не спав. Допомогу Лаосу і Північному В’єтнаму надавав СРСР. Працювала транспортна авіація, судна везли боєприпаси, техніку й амуніцію. Прокомуністичним партизанам, які діяли на півдні, вантаж доставляли «стежкою Хо Ші Міна», що огинала укріплений кордон між двома В’єтнамами територію Лаосу. Мережа доріжок під сплетеними для маскування ліанами і гілками до кінця війни перетворилася на трасу завширшки 7 метрів і з паливопроводом завдовжки 2 тисячі кілометрів.

Національний фронт визволення Південного В’єтнаму (супротивники називали його «В’єтконг») почав із замахів на чиновників-колабораціоністів і поліцейських, а закінчив загальновійськовими операціями. Обидві сторони відмовилися виконувати Женевську угоду 1954 року і прагнули об’єднати країну під своїм дахом без жодних виборів.

А потім стався інцидент в Тонкінській затоці.

Партизани В'єтконгу. Фото: George Esper: The Eyewitness History of the Vietnam War 1961–975, Associated Press, New York +1983.
Південнов'єтнамські солдати в бою, 1961 рік. Фото: U.S. Information Agency / dodmedia.osd.mil

Тонкінський інцидент

2 серпня 1964 року північнов’єтнамські торпедні катери без успіху атакували американський есмінець «Меддокс».

4 серпня за нульової видимості під час нічного шторму есмінці «Меддокс» і «Тернер Джой» відкрили вогонь по деяких об’єктах, які сприйняли за атакуючі катери. «Наскільки я знаю, наш флот стріляв по китах», — скаже президент США Джонсон в приватній бесіді.

5 серпня в ході операції відплати «Стріла, що пронизує» ударами американської авіації були рознесені нафтосховище і мол у порту Вінь. Дві третини катерів північан були потоплені або пошкоджені.

7 серпня Конгрес дозволив президенту виконати зобов’язання США в рамках Договору колективного захисту SEATO.

Почалися бомбардування «стежки Хо Ші Міна» і території Північного В’єтнаму. 1965 року до Південного В’єтнаму прибули бойові підрозділи американської армії.

Небо!

Цілями авіаударів стають порти, склади, вузлові станції, греблі й ГЕС у районі Ханоя. Це наймасштабніші бомбардування з моменту ударів у Німеччині та Японії. Застосовуються палубні літаки, «летючі фортеці» і новітні бомбардувальники F-111. Партизанським районам на Півдні теж дістаються тисячі вильотів, під вогнем сусідні Лаос і Камбоджа.

У відповідь СРСР постачає мешканцям півночі зенітно-ракетні комплекси С-75 «Двіна», радіолокаційні станції, зенітні батареї та швидкострільні автомати. Лише за перший рік війни від радянських ракет, у повітряних боях і з небойових причин, американці втрачають 275 бортів.

Щоб не спровокувати Радянський Союз і Китай на потужну відповідь, США дотримуються доктрини «підвищення градусу» і розгортають операцію поступово. До 1967 року діяла заборона відкривати вогонь по ЗРК, якщо ті не стріляють по американським літакам. Всю війну суворо заборонялося знищувати радянські судна, що розвантажували ракети й техніку в портах Північного В’єтнаму.

Гелікоптер UH-1D 336-ї авіаційної роти розпорошує дефоліанти в дельті річки Меконг, 26 липня 1969 року. Фото: National Archives and Records Administration

Екологічна війна

i


Розділений В’єтнам і «стежка Хо Ші Міна». Карта: WAS

Самих в’єтнамців ніхто не шкодує. ВПС США використовують навіть погоду. Під час сезону дощів хмари над «стежкою Хо Ші Міна» обробляють йодидом свинцю і срібла. Це в 2–3 рази збільшує обсяг опадів. Повені змітають села, дамби і рисові поля.

З 1968 року масово застосовуються «тактичні дефоліанти», через які дерева скидають листя і таким чином позбавляють партизан укриття. На піку бомбардувань до 14 % території В’єтнаму було оброблено 77 мільйонами літрів суміші Agent Orange. За в’єтнамськими оцінками, від його побічних ефектів на здоров’я постраждали від 1 до 4 мільйонів осіб.

В’єтнам — не подарунок

Білий дім намагався зберегти видимість дотримання Женевських домовленостей 1954 року і не дозволяв армії вторгнутися в Лаос. Це дозволило комуністам використовувати сусідню країну для розміщення баз і перекидання вантажів.

На початку 1967 року американці спостерігали, як «стежкою Хо Ші Міна» щомісяця проїжджають 400–500 вантажівок. У жовтні машин стало понад 1100, у листопаді — 3800, у грудні — 6300. Так готувався Новорічний наступ. На початку 1968-го комуністи порушили перемир’я, що було оголошено на час свята Тет. Зсередини і зовні вони атакували міста на всій території Півдня.

У столиці Сайгоні захоплюють національну радіокомпанію (передавач в іншому місці), частину комплексу генерального штабу (не головний корпус), штаб-квартиру танкових військ (без танків), двір посольства США (не змогли пробитися до будівлі). В інших точках успіхи були ще менші. Партизанам вдається закріпитися лише в бетонних будівлях іподрому і в китайських кварталах навколо — там зачистка йшла місяць.

Увесь лютий знадобився американцям, щоб звільнити Хюе, стародавню столицю В’єтнаму. Після відступу комуністів у місті знайшли масові поховання. Приблизно половина з 3–6 тисяч загиблих жителів були страчені. Як в 19 столітті, серед жертв багато католиків, яких вважають реакціонерами і колабораціоністами.

У Новорічному наступі гинуть до 45 тисяч північнов’єтнамських солдатів і бійців В’єтконга. Однак військова поразка Півночі стає пропагандистською перемогою. Американські телеглядачі бачать кадри вуличних боїв у Сайгоні, і як на злітній смузі аеропорту горять винищувачі «Фантом». Грім серед ясного неба! Виявляється, на четвертий рік після прибуття армії США Південний В’єтнам не контролює навіть свою столицю.

Жителі Сайгона серед решток своїх будинків, зруйнованих під час Новорічного наступу 1968 року. Фото: Joel D Meyerson, Images of a lengthy war (1,986th ed.), Center of Military History
Демонстрація проти війни у В'єтнамі. США, Вашингтон, округ Колумбія, 24 квітня 1971 року. Фото: Leena A. Krohn / CC BY-SA 3.0

АМЕРИКАНСЬКИЙ ГОЛІАФ

У першій половині 1968 року увага журналістів прикута до бази морських піхотинців Кхешань, що ізольована в горах неподалік від кордонів з Північним В’єтнамом і Лаосом. З січня по червень базу безперервно обстрілюють. Американці підозрюють, що противник хоче повторити свій тріумф у Дьєн Б’єн Фу, і бояться катастрофічного ефекту, який це справить на громадську думку.

Відповіддю Білого дому стало «найбільш концентроване застосування потужності авіації в військовій історії». У звичайний день над Кхешанем з’являлися 30 літаків-розвідників, 60 стратегічних і 350 тактичних бомбардувальників. З повітря скидаються сотні акустичних і сейсмічних датчиків, які виявляють пересування великих загонів у джунглях. 110 тисяч тонн бомб і тисячі артилерійських ударів нищать навколишні ліси до голих палиць.

У квітні морпіхи деблокують Кхешань, а в липні руйнують базу та евакуюються.

«Американські солдати були хоробрими, але однієї мужності недостатньо. Давид зміг вбити Голіафа не лише тому, що був хоробрим. Він глянув на Голіафа і зрозумів: якщо битиметься з Голіафом мечем, Голіаф вб’є його. Але коли він поклав камінь у свою пращу, він зміг потрапити Голіафу в голову і збити гіганта з ніг. Давид використовував свій розум. Так робили ми, в’єтнамці, коли нам доводилося боротися з американцями», — писав генерал Во Нгуен Зіап в мемуарах.

Американська авіація знищує напалмом позиції В’єтконгу на південь від Сайгона, 1965 рік. Фото: National Archives and Records Administration
Американський штурмовик Дуглас A-1 «Скайрейдер» кидає фосфорну бомбу на пост В’єтконгу в Південному В'єтнамі, 1966 рік. Джерело: National Museum of the U.S. Air Forceion

З рисовою дієтою добре знайомі й китайці. Але цього разу не було навіть рису: Як втопити мільйон китайців, аби це ніхто не помітив

УДАР В ЖИВІТ

Враження, що в цій війні не можна перемогти, веде до наростання антивоєнних виступів у США. Піковим стає 1970 рік, коли натовпи студентів спалюють понад 20 центрів підготовки офіцерів резерву. Національна гвардія застосовує зброю — шість людей було вбито.

В’єтнамці терпляче переносять скруту. Вони не вперше в історії сидять на рисовій дієті і місяцями гниють у джунглях. Але 1972 року американці ламають їхнє терпіння: висипають 20 тисяч тонн бомб на Ханой і мінують з повітря північнов’єтнамські порти. Встановлення 11 тисяч морських мін ускладнює доставку вантажів, виводить з ладу торгівлю, робить небезпечним рибальство.

Багато в чому саме реальна загроза голоду посадила комуністів за стіл переговорів у Парижі. Інший фактор — Радянський Союз втомився.

«Як же так, як ми будемо приймати в Москві Ніксона, який бомбить соціалістичний В’єтнам? Уявіть собі, Брежнєв сказав: “Дорогі друзі, звичайно, нам дуже важливий соціалістичний В’єтнам. Але відносини з Америкою набагато важливіше”», — згадував Олександр Бовін, голова групи консультантів ЦК КПРС по В’єтнаму.

Сторони домовляються про виведення американських військ, визнання північанами Південного В’єтнаму, вільні вибори під егідою ООН. 27 січня 1973 року договір підписаний. Втративши за вісім років 58 тисяч людей убитими, армія США розпочинає евакуацію. Сенатори сумно жартують: «Оголосіть нашу перемогу і нумо забиратися звідти».

Евакуація громадян США з В'єтнаму. Гелікоптери, що сідають на кораблі, після розвантаження зіштовхують у воду, щоб звільнити місце для наступних. Квітень 1975 року. Фото: U.S. Marine Corps History / Official Marine Corps Photo

ЩО БУЛО ДАЛІ:

  • Вибори не відбулися. Після розмінування акваторії північани продовжили бойові дії проти жителів півдня, які залишилися з ворогом сам на сам. У квітні 1975 року танки Т-54 вибили ворота Палацу Незалежності і американського посольства в Сайгоні.
  • США провели найбільшу евакуацію гелікоптерами в історії: вивезли понад 7 тисяч осіб, співробітників посольства і адміністрації Південного В’єтнаму. Після посадки на кораблі вертольоти скидали в воду, щоб звільнити місце для наступних. Двоє останніх загиблих у цій війні американців розбилися у гелікоптері на аеродромі Сайгона.
  • В’єтнам поніс катастрофічні втрати. У невеликій аграрній державі загинули до 3 мільйонів людей. Ефект можна порівняти з епідемією чуми в Середньовіччі. При цьому 1979 року в’єтнамці змогли звести в нічию конфлікт з Китаєм — першу в історії війну між соціалістичними державами.
  • Країна спочатку пішла шляхом соціалізму, але у 1990-х провела ринкові реформи, дочекалася зняття американських санкцій, залучила близько $ 60 мільярдів інвестицій. 2018 року ВВП В’єтнаму склав $ 241 мільярд (46-е місце з 190 країн світу в рейтингу МФВ; CША — 1-е; Україна — 62-e; Росія — 12-е).
  • В’єтнам, затиснутий між гігантським Китаєм, Індією, джунглями, горами і морем, як і раніше зберігає суверенітет і веде незалежну політику.
Популярне: