Чому українці називають росіян мокшанами

Марія Чаркіна, Іван Сіяк

Слова «мокша» і «мокшани» занадто часто зустрічаються в суперечках про історію України і Росії. Автори таких коментарів вважають, що росіяни походять від фіно-угорського етносу і не мають пов’язувати себе з Руссю і слов’янами взагалі. Де в «мокшах» правда, а де історична спекуляція — розбирається WAS.

У другій половині 19 століття ідеологія панславізму про необхідність об’єднання слов’янських народів стала інструментом зовнішньої політики Російської імперії, виправданням експансії на Балканах і в Східній Європі. Це посилювало антиросійські настрої. Як наслідок, виникали теорії, що викреслювати росіян зі слов’ян і зараховували їх до фінів і тюрків.

У сучасній Україні версія про походження російського народу від фіно-угорського племені мокшан стала популярною з подачі історика-любителя, автора бестселера «Країна Моксель, або Московія» (2006) Володимира Білінського.

Основні тези Білінського:

  • «великоруські» землі від Ростова, Рязані до Біломор’я і Вологди в 9–13 століттях були повністю заселені фінськими племенами;
  • центр майбутнього Московського князівства в 13 столітті називався Моксель, тут жило фінно-угорське плем’я мокшан;
  • на територію Московського князівства слов’ян депортували тільки в 15–16 століттях, після завоювання Великого Новгорода, Пскова, чернігівських та смоленських земель;
  • літописі, що суперечать цим твердженням, були сфальсифіковані у 18 столітті російськими істориками під керівництвом імператриці Катерини II.

2011 року Державний комітет телебачення та радіомовлення України нагородив Володимира Білінського премією імені Івана Франка в галузі інформаційної діяльності як автора твору, що «сприяє утвердженню історичної пам’яті народу, національної самосвідомості та самобутності».

Список джерел з книги Володимира Білінського «Країна Моксель, або Московія»

Хто проти археологів?

Нагородження Білінського органом державної влади — ганебний вчинок. «Країна Моксель, або Московія» побудована на вибірковому цитуванні газетних заміток і історичних творів 18 століття. Автор ігнорує сучасні дослідження, зокрема українські, а також цілі галузі науки: археологію і генетику. Бо не може знайти там підтвердження своїм поглядам.

Участь фінно-угорських народів (мурома, меря, весь, мокша, мещера) у формуванні російського етносу — далеко не сенсація. Цей факт визнавався ще засновниками російської історії: Карамзіним, Соловйовим, Ключевським. Однак всі вони, і український історик Михайло Грушевський теж, вважали, що росіяни виникли в результаті змішування фінів і слов’ян.

Розселення слов’янських племен кривичів і в’ятичів на землях нинішньої Росії згадує літопис 12 століття «Повість временних літ». Не можна виключити, що літописні свідчення були сфальсифіковані, а вчені свідомо малювали росіянам походження від слов’ян. Припустимо. Складніше протиставити щось археологічним знахідкам.

Лише в районі нинішньої Москви вивчено понад 70 груп курганів в’ятичів 11–13 століть. У похованнях 10–13 столітть Псковської, Полоцької та Смоленської земель виявлено безліч браслетовидних скроневих кілець із зав’язаними кінцями — це характерна ознака кривичів. А от на думку Білінського, в цей час тут жили лише фіно-угри.

Сумнівна навіть їх причетність до назви Москви-ріки, міста, князівства і царства. Можливо, «москва» — це два фіно-угорських слова: моск — темний, ва — вода. Втім, більш імовірним вчені вважають слов’янське або балтійське походження назви. Існують також іраномовна й кавказька гіпотези.

Костюм жінки Мазунінської культури 3–5 століть (могильники Південної Удмуртії). Антропологічний тип похованих близький до марійців і мокшан. Фото: Alexander V. Solomin / Національний музей Республіки Татарстан / CC BY-SA 3.0

Де батьківщина мокшан?

Мордовія — республіка у складі РФ, що розташована приблизно на півдорозі між Москвою і Волгою. Це 68-й за площею і 61-й за кількістю населення суб’єкт федерації, але перший за числом виправно-трудових колоній. За радянських часів туди направляли засуджених за «особливо небезпечні державні злочини», зокрема українських дисидентів та воїнів УПА.

А ще Мордовія примітна трьома державними мовами. Крім російської, це ерзянська і мокшанська. ЮНЕСКО вважає обидві мови вимираючими: у перепису 2002 року носіями називали себе 614 тисяч людей, 2010-го — вже 393 тисячі. Два фінно-угорських етноси, які вже дві тисячі років живуть на Східно-Європейській рівнині, асимілюються росіянами. Процес цей не тільки-но почався.

Мордовська сім’я з Казанської губернії, 1870 рік. Джерело: Риттих, А. Ф. Казанська губернія / уклад. А. Ф. Риттих. — Казань, 1870. — 2 т. — (Матеріали для етнографії Росії; № 14).

Походження

Як з’явилися мордовські фіно-угри, достеменно не відомо. Історик початку 20 століття Любор Нідерле вважав їх андрофагами («андрос» — людина, «фагос» — поїдає) Геродота. Давньогрецький вчений у своїй «Історії» описав плем’я канібалів, яке жило в Східній Європі на північ від скіфів і допомагало тим у війнах проти перського царя Дарія Великого.

«Серед усіх племен найбільш дикі звичаї в андрофагів. Вони не знають ні судів, ні законів і є кочівниками. Одяг носять подібний до скіфського, але мова у них особлива. Це єдине плем’я людожерів у тій країні», — писав Геродот в 5 столітті до нашої ери

Скіфи були іраномовними. Можливо, грецький термін «андрофаги» був перекладом на грецьку іранського словосполучення «пожирачі людини» — мардха-вар, що близько по звучанню до слова «мордва».

Археологія доводить, що фіно-угри жили в центрі сучасної Росії принаймні з 1 століття нашої ери. У 6 столітті нашої ери про мордвинів (mordens), які воювали з німецькими племенами, пише готський історик Йордан. У 7 столітті мордвини, а в 10 столітті ерзя згадуються як васали Хозарського каганату. Передбачається, що тоді етнос почав ділитися на частини, і зараз ця відмінність існує навіть на рівні генетики.

Ті, хто пережили удари кочівників, «степові» мокшани, частіше бувають смуглявими, монголоїдного типу і генетично близькі до сусідів: марійців, татар, чувашів. Генотип білявих і сірооких «лісових» ерзя зберігся чистішим.

Карта генетичних відстаней від мокшан (генетичний ландшафт за гаплогрупами Y-хромосоми). З книги «Панорама народів на тлі Європи. Неслов’янські народи Східної Європи», О.П. Балановський. Джерело: http://генофонд.рф
Карта генетичних відстаней від ерзя (генетичний ландшафт за гаплогрупами Y-хромосоми). З книги «Панорама народів на тлі Європи. Неслов'янські народи Східної Європи», О.П. Балановський. Джерело: http: //генофонд.рф

Генетичні маркери ерзя розсіяні далеко на захід: серед росіян, білорусів, поляків, словаків. Це пояснюють тим, що мордвини прийшли на своє нинішнє місце проживання з Європи. Тут вони запозичили місцеву говірку, тобто стали фіно-уграми за мовою, а генетично залишилися європейцями.

Дослідження мітохондріальної ДНК підтверджує: мордва ближче до прибалтійських і слов’янських народів, ніж до фіно-угрів.

А що в літописах?

Навіть у себе в закутні мордва не була позбавлена слов’янського впливу. У могильниках 8–11 століть зустрічаються скляні браслети київських майстрів, сердолікові намиста з Рязані, застібки з емаллю, дорогі мечі слов’янського походження. У 12–13 століттях ці контакти вже документують літописи.

1103 року муромський і чернігівський князь Ярослав Святославич, онук Ярослава Мудрого, організував невдалий похід: «бися с Мордвою місяця березня в 4 день і переможений бисть Ярослав». На початку 13 століття мордовські народи воюють один проти одного. Ерзянського національного героя Пургаза підтримують булгари з Поволжя, а за мокшанського Пуреша вписався володимирський князь Юрій Всеволодович, онук Юрія Долгорукого.

Коли 1236 року прийшли монголи, ерзянський князь Пургаз пручався і загинув. Мокшани скорилися, в авангарді армії Батия пішли на Європу і, ймовірно, брали участь у штурмі Києва. За переказами, перед битвою при Легниці Пуреш змовився з герцогом Генриком Побожним про перехід на бік польсько-німецького війська. Про таємні домовленості дізналися монголи і перебили всіх мокшан у таборі.

Ці події в 13 столітті згадував фламандський монах Гійом де Рубрук, який за наказом французького короля Людовика IX відвідав монголів і описав побут підкорених ними народів: «Ця країна за Танаїдом [Доном] дуже красива і має ріки й ліси. На півночі знаходяться величезні ліси, в яких живуть два роди людей, а саме моксель [мокши], що не мають жодного закону, чисті язичники. Міста у них немає, а живуть вони в маленьких хатинах у лісах. Їхні князь і більша частина людей були вбиті в Німеччині».

Це єдине джерело, на основі якого Володимир Білінський вигадав назву землі Моксель. Більше воно ніде і ніколи не зустрічається.

Битва при Легниці, середньовічний ілюстрований рукопис, 1241 рік. Джерело: J. Paul Getty Museum

З кінця 14 століття землі мокшан і ерзя входили до складу татаро-мордовського Темниківського князівства. 1523 року воно стало частиною Московського князівства, і відтоді історія мордовських етносів нероздільна з російськими. Московити насильно хрестили завойовані народи, нав’язували їм свій спосіб життя.

Спроба висновків

  • Археологічні знахідки демонструють змішання слов’янських і угро-фінських племен на території, де пізніше виникло Московське князівство.
  • Хоча фінно-угри взяли участь в етногенезі росіян, розселені компактно мокшани брали участь в цьому не більше (ймовірно, менше) інших споріднених племен.
  • Згідно з генетичними дослідженнями, мордва ближче до слов’ян, ніж до фіно-угрів. У цьому сенсі всі ми трішки мокшани.

На обкладинці матеріалу використаний неофіційний прапор мокшан.

Популярне: