Єврейський детектив 12 сторіччя: Справа про вбивство Вільяма з Норвіча

Місто Норвіч на сході Англії відоме футбольним клубом, кудлатими собаками породи норвіч-тер'єр і вбивством святого Вільяма. Цей злочин став першим задокументованим випадком кривавого наклепу на євреїв в середьовічній Європі та дав старт століттям репресій.

i

Кривавий наклеп — звинувачення євреїв у ритуальних убивствах людей інших віросповідань. З’явився в 1 столітті нашої ери і спочатку поширювався на всіх ранніх християн.

«Напередодні Страсної п’ятниці, 25 березня 1144 року, у Торпському лісі під Норвічем виявили понівечене тіло», — так зазвичай починається розповідь про вбивство Вільяма. Може здатися, що в цій історії є точно встановлені факти. Та факти в даному випадку — не те, чим здаються.

Єдиним джерелом відомостей про злочин вважаються перші два томи «Житія і чудес святого Вільяма з Норвіча». У п’яти з семи томів монах-бенедиктинець Томас Монмутський описує дива, які хлопчик нібито здійснював по смерті. Чи варто вірити цьому тексту, і як було насправді?

Викрасти хлопчика за 36 срібняків

У простій селянській родині жив собі маленький Вільям. Батько рано помер, тож хлопчика виховували мати Ельвіва і дядько — місцевий священик Годвін Старт. Коли Вільяму виповнилося 8 років, мати відіслала його до Норвіча, вчитися у шкіряника. Хтось скаже, що зарано. Але середньовічні селяни не могли і не хотіли утримувати нахлібників.

Ми не знаємо, як жив Вільям наступні чотири роки, але в 12 він знову опинився в селі біля матері. 22 березня 1144 року на порозі її хати з’явився «огидний посланець», за визначенням Томаса Монмутського. Незнайомець представився кухарем єпископа Норвіча і попросив Вільяма піти з ним, аби допомоги на кухні. Ельвіва спочатку відмовила, а потім отримала 3 шилінги і погодилася відпустити сина.

Шилінг тоді був умовною одиницею, яка дорівнювала 12 пенсам. Тобто Ельвіва отримала від лиходія 36 срібних пенсів. Не можна виключити, що таку суму вигадав Томас Монмутский через близькість до 30 срібняків.

На цьому історія живого хлопчика Вільяма завершується. На кухні єпископа він не з’явився. За три дні в Торпському лісі знайдуть тіло — і негайно звинуватять у вбивстві євреїв.

За описом Томаса Монмутського, 1144 року на цьому місці знайшли тіло 12-річного Вільяма. Джерело: Evelyn Simak / СС / geograph.org.uk

В епідемії чуми Європа 14 столітті теж звинуватила юдеїв. А ще котів: Чому в Західній Європі відбувся котячий геноцид

Друзі короля, вороги люду

Перші єврейські громади з’явилися в Англії після нормандського завоювання 1066 року. Новий король Вільгельм Завойовник був прихильний до юдеїв, бо вони частіше платили податки монетами, а не сільгосппродукцією. Скарбниці від цього була велика вигода.

Громада Норвіча вважалася другою за розміром в країні. Населення міста з околицями тоді становило 10 тисяч, євреїв було близько 200. Більше їх жило тільки в Лондоні.

Генріх I, син Вільгельма Завойовника, дозволяв євреям судитися за їхніми законами, вільно пересуватися країною, торгувати товарами і зобов’язаннями. Але взаємовигідне співробітництво з аристократією не рятувало від ненависті з боку простого народу. В Англії 12 століття не було своїх сектантів і єретиків, майже не було мусульман, тож юдеї виявилися єдиними нехристиянами, чужинцями.

Вважається, що Вільяма подібно до Христа зв’язали, розіп’яли, катували, проткнули тіло списом і наділи на голову терновий вінець. Після виявлення трупа мешканці Норвіча дійшли висновку, що християнин такого звірства вчинити не міг. Тож, винні юдеї.

За три тижні відбувся церковний суд, на якому головував єпископ Норфолка Еборард. Представником місцевих мешканців, які вимагали покарати євреїв за вбивство, був дядько Вільяма, священик Годвін Старт. Деталі процесу невідомі, але аргументи Старта єпископа не переконали. У місті почалися заворушення, шериф Джон де Чесні мусив укрити євреїв за мурами королівського замку.

Побиття євреїв. Англійський манускрипт 13 століття. Джерело: Rochester Chronicle / British Library, Cotton Nero D. II., Folio 183v.

Тіло Вільяма живе і перемагає

Після суду до єпископа звернувся абат Аймар з проханням перепоховати тіло Вільяма, як постраждалого за віру Христову, на землі монастиря Сент-Панкрас. Еборард в «юдейський слід» не вірив, але дозвіл надав.

Відтоді починається історія неймовірних див, які здійснювало нетлінне тіло хлопчика. Знайти труп Вільяма нібито допоміг небесний стовп світла, на його могилі зцілювалися люди, там навіть бачили Діву Марію. Коли поширилися чутки про дива, справою зацікавився монах Томас Монмутський.

Головний біограф Вільяма з Норвіча прибув на місце подій не раніше 1149 року, тобто за п’ять років після вбивства. Текст він писав від першої особи, ніби бачив все власнооч, але чесно згадав, що чимало жителів Норвіча і навіть деякі ченці дива не визнають і «через злість або заздрощі» заперечували святість Вільяма.

Основні докази проти євреїв теж з’являються після 1149 року. В тексті Томаса Монмутського фігурують свідчення багатого городянина Елварда Деда, який бачив, коли євреї несли до лісу труп Вільяма. Шериф Чесні нібито взяв з нього клятву мовчати про це до кінця днів, і лише на смертній постелі Дед зважився очистити душу.

Аналогічно виникли інші свідчення. 1144 року вони ще не існували і на суді єпископу Еборарду представлені не були. Але варто було Томасу Монмутському приїхати до Норвіча, як жителі почали називати себе свідками. Диво!

Окремо стоять свідчення хрещеного єврея Теобальда. Той розповів ченцеві, що раз на рік перед Великоднем євреї мають розіп’яти християнина, аби скоріше повернутися до Святої Землі. Про вживання християнської крові в їжу не йшлося, лише про «глузування над муками Христа».

Особистість Теобальда залишається загадкою. Не виключено, що Томас записав сільські байки про юдейські ритуали. Як би не було, ці рядки в «Житії Вільяма з Норвіча» можна вважати першим в середньовічній Європі письмовим викладенням кривавого наклепу на євреїв.

Святий Вільям з Норвіча в церковному образотворчому мистецтві. Джерело: Wellcome Collection / CC BY 4.0

Цих хлопчиків можливо теж не існувало: Мутна історія дитячих хрестових походів

Суто англійське вбивство

Ще до прибуття Томаса Монмутського у Норвіч шериф Джон де Чесні помер, а старий єпископ Еборард пішов на спочинок. Новий єпископ Вільям де Турбевілль дивився на ситуацію під іншим кутом і всіляко допомагав ченцеві описати життя отрока. Американська дослідниця Емілі Роуз у книзі «Вбивство Вільяма з Норвіча: походження кривавого наклепу в середньовічній Європі» припускає, що єпископ мав прагматичні причини роздмухувати цю історію.

Правління короля Стефана, онука Вільгельма Завойовника, вважають періодом анархії. Прихильники Стефана і Матильди, дочки Генріха I, воювали за трон. Атмосфера в країні була тривожна, влада короля — умовна. Багато хто скористався ситуацією для зведення особистих рахунків.

Відомо, що близько 1149 року в Норвічі сталося замовне вбивство єврея-лихваря Елеазара Делесо. Двох найманців схопили і швидко розкололи. Замовником вони назвали збіднілого лицаря Симона де Новерса, який заборгував Делесо велику суму. Захищати лицаря на королівському суді зголосився єпископ де Турбевілль. Тут й знадобився убитий Вільям.

Головний аргумент захисту полягав у тому, що християнина не можна карати за вбивство юдея, поки євреї не відповіли за смерть хлопчика. І це спрацювало! Король Стефан вирішив не сваритися з духівництвом і знаттю графства Норфолк, а тому відклав вердикт де Новерсу. Засідання не відбулося — король помер 1154 року.

Свята Агата, яка тримає щипці. Святий Вільям з Норвіча, який тримає у правиці цвяхи. Фото: Панель з вівтарної перегородки, 1450–1470 / Музей Вікторії й Альберта

Цікаво, що у записаних Томасом Монмутським свідченнях Елварда Деда теж зустрічається ім’я «Елеазар». Так нібито звали одного з євреїв, які несли тіло хлопчика до лісу.

Дивний збіг, що юдей Елеазар потрапив до двох пов’язаних кримінальних справ, як кат і як жертва. За версією дослідниці Емілі Роуз, він згадується в «Житії і чудесах святого Вільяма» лише для того, щоб зміцнити позицію єпископа де Турбевілля в суді над лицарем де Новерсом.

Що було далі:

  • В Англії з’явилося безліч місцевошанованих святих, зокрема «від юдеїв замучених». 1173 року папа римський був змушений заборонити несанкціоновану канонізацію на місцях, але ця практика жила.
  • Під час погрому 1190 року майже всіх євреїв Норвіча вбили.
  • 1290 року король Едуард I Довгоногий наказав іудеям залишити Англію під страхом смерті. На той час там шанували 14 святих отроків, у вбивстві яких звинувачували євреїв. Наказ був скасований лише 1656 року.
  • 1962 році Другий Ватиканський собор виключив «замучених юдеями» хлопчиків, зокрема Вільяма з Норвіча, зі списків місцевошанованих святих.
  • Першим відомим православним «замученим хлопчиком» був Гавриїл з Білостока. Вбивство нібито відбулося 1690 року. Документальних свідчень існування Гавриїла немає, але православні шанують його досі.
  • У 19 столітті всією Російською імперією прокотилася хвиля звинувачень євреїв у вбивствах дітей. Останнім таким випадком стала київська справа Менахема Менделя Бейліса.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter