Великою мірою: історія територіальних претензій Китаю

В офіційному та неофіційному порядку китайці заявляють свої права на багато спірних ділянок суші й води. Розбираємось, які в них підстави, і наскільки великі проблеми у сусідніх держав.

i

Гонконг і Макао — колонії Великої Британії та Португалії, що були повернуті Китаю у 1990-х. Відповідно до принципу «одна країна — дві системи» до 2040-х років вони зберігають свої юридичні і економічні особливості.

За чотири тисячі років відомої історії Китай пройшов кілька циклів об’єднання та розпаду. Споріднені племена укладали союзи і воювали між собою, разом відбивали набіги та підкорялися кочівникам, приєднували ближні землі.

Китайська Народна Республіка в нинішніх кордонах виникла 1949 року, коли комуністи перемогли республіканців у громадянській війні. Сьогодні країна складається з 22 провінцій, 5 автономних районів, 4 мегаполісів центрального підпорядкування, спеціальних адміністративних районів Гонконг і Макао. Сучасний Китай — № 1 за кількістю населення і № 2 за площею суходолу серед держав світу.

Серйозної внутрішньої опозиції у компартії немає. Ідеологічні питання закриті, економіка сильна, армія численна. Міць Китаю рветься за кордони, з лінією яких він у багатьох місцях не згоден.

«ВОВКІВ БАГАТО, А М’ЯСА МАЛО», — китайська приказка.

ТРИКУТНИК НЕНАВИСТІ: КИТАЙ, ТИБЕТ, ІНДІЯ

На початку 18 століття буддистські правителі Тибету підкорилися династії Цін. Коли британці включили сусідні райони Індії в свою імперію, вони визнали Тибет китайським, щоб зберегти хороші відносини з головним постачальником чаю.

1912 року народні повстання та політичні змови розірвали Імперію Цін. Велика Британія використала це для розширення колоній на північний схід. На конференції в Шімлі англійці й тибетці розв’язали територіальне питання без врахування думки нового республіканського уряду Китаю.

Головний дипломат Британської Індії сер Артур Генрі Макмагон рукою провів на карті 890-кілометровий кордон між Індією та Тибетом, подарувавши королеві ще 124 тисячі км² земель. Південно-тибетське місто Таванг, вигідно розташоване на караванному шляху, перейшло під індійську юрисдикцію та стало центром штату Аруначал-Прадеш.

Луворуч — карта Британської Індії 1909 року до угоди в Шімлі. Лінію Макмагона не проведено, основна територія Аруначал-Прадеш позначена як тибетська. Праворуч — спірна територія штату Аруначал-Прадеш у сучасних кордонах. Джерело: Edinburgh Geographical Institute; J. G. Bartholomew and Sons / Oxford University Press, 1909
i

Уроки війни з Китаєм 1962 року дали Індії можливість підготуватися до високогірної війни проти Пакистану

1962 року індійці виявили, що китайці побудували дорогу в захоплений Тибет через спірну територію високогірного плато Аксайчін. У жовтні спалахує коротка, але запекла прикордонна війна. Індія виявилася не готовою, погано забезпечені солдати гинуть від холоду на позиціях. Китайські частини захоплюють до 4 тисяч полонених і просуваються на 60 кілометрів вперед. У найближчому адміністративному центрі Індії готуються до окупації: палять гроші та випускають ув’язнених. У кінці листопада Пекін визнає сусідів покараними і відводить армію назад.

Китай закріпив за собою Аксайчін, дорога до Тибету стала Китайським національним шосе 219. Індія зберігає контроль над штатом Аруначал-Прадеш. Демаркація прикордонної лінії довжиною 700 км не проводилася.

2006 року на супутниковому знімку Китаю знайшли модель Аксайчін і прилеглих районів Тибету в масштабі 1: 500. Припускають, що це полігон.

Китайсько-індійська прикордонна війна 1962 року. Індійські війська. Фото: Defence Ministry photographers / GOVERNMENT OF INDIA
Китайсько-індійська прикордонна війна 1962 року. Індійські війська. Фото: Defence Ministry photographers / GOVERNMENT OF INDIA
Китайсько-індійська прикордонна війна 1962 року. Індійські війська. Фото: Defence Ministry photographers / GOVERNMENT OF INDIA
Китайсько-індійська прикордонна війна 1962 року. Індійські війська. Фото: Defence Ministry photographers / GOVERNMENT OF INDIA
Китайсько-індійська прикордонна війна 1962 року. Індійські війська. Фото: Defence Ministry photographers / GOVERNMENT OF INDIA

ПРОБЛЕМИ БУТАНУ: В УСЬОМУ ВИНЕН ТИБЕТ

Історично Бутан — це частина Тибету, в якій домінувала буддійська школа Друкпа Каг’ю. У 17 столітті лама Шабдрунг оголосив Бутан незалежною державою і наказав будувати біля кордонів монастирі-фортеці дзонги. На початку 20 століття король Уг’єн Вангчук визнав себе васалом британських монархів в обмін на широку автономію. Коли Британська імперія розпалася, країна опинилася в складному становищі.

1959 року Китай пред’явив претензії на прикордонні області Бутану. Були окуповані 8 тибетських анклавів і дві долини, що знаходилися під бутанським управлінням. Щоб не прокинутися вранці під владою Мао Цзедуна, уряд Бутану звернувся по допомогу до іншого сусіда. Сьогодні оборона держави забезпечується армією Індії.

1998 року Бутан і Китай уклали мирну угоду, яку було незабаром порушено будівництвом КНР автодоріг на спірній землі. Кордон між країнами остаточно не визначений.

Китай заявляв про готовність повернути Бутану долини площею 495 км² в обмін на стратегічне плато Доклам. Зараз там розташована індійська військова база. Китайці вважають це колишньою тибетською, тобто своєю землею.

Китайські територіальні претензії до Бутану. Карта: WAS
Генерал-майор Раджу з індійської тренувальної місії в армії Бутану (IMTRAT) на зустрічі з прем’єр-міністром Бутану Лотай Церінгом, 2018 рік. Генерал-майор Раджу також очолює Victor Force — підрозділ індійської армії, що спеціалізується на антипартизанській боротьбі у високогірних районах. Джерело: PMO Bhutan / Facebook

Японія: газ розбрату

Сенкаку — вісім незаселених острівців загальною площею 7 км² у Східно-Китайському морі. В кінці 19 століття Японія привласнила їх як terra nullius, потім втратила в результаті Другої світової війни і отримала назад від США 1970 року.

Суверенітет Японії над Сенкаку ніким не оскаржувався допоки в цьому районі не виявили величезні запаси природного газу. Тепер Пекін вимагає повернути «китайські споконвіку острови Дяоюйдао, відірвані в ході війни з Японією 1894–1895 років». Були пред’явлені бортові журнали мореплавців 15 століття, які нібито доводять наявність на островах китайських поселень. У Пекіні також посилаються на Каїрську декларацію США, Китаю і Великої Британії 1943 року, згідно з якою Японія, що програла війну, мала залишитися без усіх завойованих територій.

2012 року після установки прапора Японії на одному з островів Сенкаку в Китаї трощили японські магазини і палили автомобілі японського виробництва. Зараз навколо островів проводяться маневри дослідних, риболовецьких і військових кораблів.

У березні 2018 року МЗС КНР заявило, що острови належать Китаю, незалежно від заяв і дій уряду Японії.

Острови Сенкаку. Карта: WAS
Китайський пропагандистський плакат із зображенням островів Сенкаку / Дяоюйдао, 2012 рік. Фото: Wuyouyuan / CC BY-SA 3.0

Корея: вулкан — наш

Вулкан Пектусан висотою 2744 метри розташований на кордоні Китаю та Північної Кореї. Це важливе для корейців місце. За давньою легендою, сюди з небес спустився бог-батько засновника першої корейської держави. У густих лісах навколо Пектусана партизанив проти японських окупантів засновник КНДР Кім Ір Сен. За версією комуністичної пропаганди, тут народився його син Кім Чен Ір. Пектусан зображено на гербі Північної Кореї.

За угодою 1962 року, близько 55 % площі гори і 3/5 озера в кратері контролює КНДР. Через кілька років відносини між країнами погіршилися, і Китай зажадав плату за допомогу в Корейській війні у вигляді площі 160 км² навколо вулкана. Сталося кілька прикордонних сутичок.

Сьогодні Китай зацікавлений в хороших відносинах з КНДР. Суперечки щодо Пектусана затихли.

Вулкан Пектусан. Карта: WAS
Китайський реформатор Ден Сяопін оглядає озеро в кратері Пектусан, 13 серпня 1983 року. Джерело: bannedbook.org

Росія: відповісти за Нерчинськ

За угодою 1991 року державний кордон між Росією і Китаєм пройшов фарватером судноплавних і серединою несудноплавних річок (раніше — китайським берегом). За кілька наступних років КНР отримала близько 600 островів і 25 км² берега. 2005 року після нової демаркації кордону на річці Амур РФ передала Китаю 337 км² островів — це територія розміром з місто Запоріжжя.

Аукціон небаченої щедрості? Самі китайці вважають, що Росія винна їм 1,5 мільйона км² Приамур'я — 9 % від усієї російської землі.

i

Як Дем’ян Многогрішний завойовував для царя Сибір: історія відданого зрадника, якого помилували, українського гетьмана і російського бойового командира.

До 1649 року московити так далеко просунулися на схід Сибіру, ​​що стали обкладати даниною монголів й тунгусів, які до цього сплачували її  імперії Цін. Конфлікт затягнувся на сорок років і вирішився не на користь Москви. Нерчинский мирний договір 1689 року зафіксував втрату Приамур’я:

«… обоих государств державу тако разделить, яко всем рекам малым или великим, которые с полудневные стороны с их гор впадают в реку Амур, быти под владением Хинского государства. Такожде река, реченная Аргун, которая в реку Амур впадает, границу постановить тако, яко всем землям, которые суть стороны левые, идучи тою рекою до самых вершин под владением Хинского хана да содержитца…»

Наступні двісті років Китай втрачав сили. 1858 року Піднебесна була ослаблена Другою опіумною війною з Великою Британією, Францією та США, а Російська імперія погрожувала відкрити другий фронт. Домігшись підписання Айгунского договору, Росія закріпила за собою території, де зараз знаходяться Амурська область, Єврейська автономна область, Приморський край і південна частина Хабаровського. Загалом — 1,356 мільйона км².

Усі документи, підписані після Нерчинского договору, китайці вважають недійсними. Характерна деталь: до Музею російсько-китайських відносин в Айгуні не допускають громадян Росії. Ймовірно, влада Китаю побоюється, що точка зору на територіальне питання, яка представлена ​​там, може викликати дипломатичний скандал.

Територія Росії, на яку може претендувати Китай за Нерчинським договором 1689 року. Карта: WAS
Російські посли в Китаї, 17 століття. Ілюстрація: Р. Штейн / Журнал «Нива»

Тайвань: КР проти КНР

Китайські комуністи перемогли в громадянській війні 1946–1950 років. Прихильники консервативної партії Гоміньдан на чолі з президентом Чан Кайші змушені були евакуюватися на Тайвань. Китайська республіка, що існує з 1912 року, де-факто втратила контроль над континентальними провінціями, але до 1971 року входила до Ради безпеки ООН і визнавалася більшістю країн світу єдиною легітимною владою Китаю.

Відтоді баланс сил змінився. Уряд Китайської Народної Республіки в Пекіні не визнає існування Китайської Республіки і вважає острови Тайвань, Пенху, Цзіньмень та Мацзу своїми.

У Китаї діє закон «Про протидію розколу країни», який передбачає право застосувати «немирні або ж інші необхідні заходи для захисту свого суверенітету і територіальної цілісності» в разі спроби «підривних елементів, які виступають за незалежність Тайваню» відокремити острів «від Батьківщини», «або ж якщо всі умови для мирного об’єднання будуть вичерпані».

А також:

  • Конфлікт з В’єтнамом, Тайванем, Малайзією, Філіппінами і Брунеєм за контроль над островами Спратлі в Південно-Китайському морі. Запаси газу й нафти на шельфі архіпелагу оцінюються мільярдами барелів нафти і десятками трильйонів кубометрів газу.
  • Протистояння навколо нафтоносного шельфу поблизу острова Палаван, що в морі Сулу. 2016 року міжнародний Гаазький суд визнав права Філіппін на цей район. Китай відмовився визнати право суду в Гаазі виносити такі рішення.

Рахуємо

За приблизними оцінками, Китай претендує на 1 387 451 км² чужих і спірних територій. Виходить, 10 соток на кожного китайця.

Популярне: