10 фактів про брудний бік старого Києва

Ви попаданець, закинутий у Київ 19 століття. Куди піти, де найкращі заклади, як не стати жертвою криміналу? Маршрут через місто проклав Анатолій Макаров у книзі «Біди, болячки й пороки старого Києва».

1. Найхмільніший квартал

Якщо мета — добряче напитися, в Києві середини 19 століття вас відправили б на Поділ. Двісті метрів Спаської вулиці вміщали там 8 шинків і 3 заїжджих двори, де збиралися королі київського дна та любителі гульбища. Це правильне місце, аби випити, закусити, станцювати канкан та мирно заснути в канаві.

Коли 1845 року алкоголічний рай на Спаській змило повінню, кабаки переїхали ближче до Лук’янівки та Юрковиці. На самій лише Кирилівській вулиці 1871 року працювали 36 питних закладів.

Ресторан початку 20 століття. Джерело: Великий Київ / bigkiev.com.ua

2. Підроблені поети

У другій половині 19 століття Києвом шастало чимало самозваних Тарасів Шевченків. Нікого, здається, не бентежило, що оригінал помер 1861 року, а копії були вбогими.

Коли по смерті поета пройшло більше двадцяти років, жебракувати під його ім’ям стало тяжко, і в Києві з’явилася численна «рідня» Шевченка. Деякі «брати» зовсім не говорили українською, але успішно збирали пожертви в крамницях й шинках.

«Темна і загадкова особистість, яка видає себе за рідного брата покійного поета Т.Г. Шевченка, попри нещодавнє викриття в газетах, продовжує свої екскурсії Києвом (…) Вчора цей чолов’яга, на вигляд і за акцентом великорос, хоч у „хохляцькому костюмі“, прийшов до крамниці пана К. на Великій Володимирській», — писала 1882 року газета «Кіевлянинъ».

3. Італійські гастролери

У той час на вулицях часто лунали мелодії шарманки. Заїжджі італійці крутили фрагменти опер «Ернані», «Травіата», «Трубадур», «Норма». Найбільше кияни любили французьку пісню «Чарівна Катерина», на честь якої шарманки стали називаьи «катеринками». Поступово іноземні мелодії приїлися перехожим, тоді новими хітами стали марш «Туга за батьківщиною», вальс «Дунайські хвилі», різноманітні польки та народні пісні.

Інструмент і змінні валики з мелодіями коштували дорого, тому часто їх брали в оренду, віддаючи власнику частину денної виручки.

Італійський шарманщик, приблизно 1900 рік. Джерело: Library of Congress

4. На дні Ями

Наприкінці 18 століття на околиці, де пізніше виникне Байкове кладовище, виросло поселення ямщиків — Ямська слобода або просто Яма. Мешканці міцно пили, притягуючи торговців спиртним й жіночим тілом. В останній чверті 19 століття Велика і Мала Ямські вулиці перетворилися на «квартал червоних ліхтарів». Власники борделів перевозили сюди повій щоразу, коли київська влада раптом починала боротьбу за моральність в центрі міста.

Яма процвітала до 1907 року, а потім не витримала конкуренції. Нові заклади відкривалися по всьому місту — шукати секс біля кладовища клієнти більше не хотіли.

Ярмаркова шансонетка Масленникова. Фотографія Максима Петровича Дмитрієва, 1891-1892 рр.

5. Дикий берег

На південь від вулиці Ямської, в Голосіївському лісі, водилися розбійники. Жертвами нападів, зокрема смертельних, здебільшого ставали обози та подорожні з Одеси. Така доля могла спіткати й людину, яка вирішила піти в бік Чернігова через Броварські бори. Наприкінці 18 століття Київ закінчувався на лівому березі Дніпра, далі цивілізації не було.

Часом задніпрянські ліси ставали такими небезпечними, що потрібні були зачистки із залученням армії. Приміром, 1821 року розбійники почали співпрацювати з контрабандистами: одні грабували обози, інші на захоплених возах і з чужими документами провозили контрабанду. Бандитів приборкував загін генерала Федора Ертеля, ветерана війни з Наполеоном.

Розбійник. Гравюра з сайту «Православіє в Україні» / orthodoxy.org.ua

6. Карткові фокуси

Найбільший картковий притон середини позаминулого століття розташовувався в готелі «Люнівер» на Хрещатику. Щоночі ресторан на першому поверсі перетворювався на клуб, де жертвами шулерів ставали довірливі громадяни, частіше — приїжджі. Зіркою серед шахраїв був поміщик Котюжинський, який обчистив піаніста і композитора Ференца Ліста після його київських гастролей.

«Талія бралася прямо з руки, тож усіляким випадковостям був повний простір, і нерідко карти були заздалегідь укладені й тасувалися, щоб відвести очі(…) Якщо ж хтось з приватних осіб, які не належали до компанії шулерів, заявляв про своє бажання метати банк, йому це радо дозволяли, бо тут у шулерів були свої прийоми, аби точно виграти», — свідчив купець Паталєєв.

Київ, Хрещатик, 1890-1900 рр. Джерело: Detroit Publishing Company, 1905 / Library of Congress

7. Базарна економіка

Головну міську барахолку треба було шукати на Подолі. Біля фонтана з Самсоном жваво торгували антикваріатом й різними фейками: великий попит мали «дешеві золоті речі» з міді. Продавця зазвичай прикривали спільники, які відволікали покупця, не даючи йому роздивитися товар.

Поряд збували товар фальшивомонетники та шахраї, які себе за них видавали. Вони обіцяли клієнту валізу підробок, «практично ідентичних справжнім», але за ціною набагато нижчою від номіналу. Потім псевдофальшивомонетники зникали зі справжніми грошима покупця. Один кримінальний дует у той час обдурив на барахолці 15 людей. Шістнадцятий виявився детективом під прикриттям.

Торг на Подолі. Малюнок Михайла Сажина, 1840 рік. Джерело: Мислене древо / Києвознавство / myslenedrevo.com.ual

8. Сеанс магії

У 1880-х роках сягла вищої точки київська мода на знахарів. Як наслідок, деякі медики ховали в скрині університетські дипломи, переселялися на околиці й видавали себе за народних цілителів. Важливо було лишитися в новій ролі невпізнаним, аби в майбутньому мати змогу продовжити лікарську практику.

Цікаво, що міські газети відмовлялися друкувати оголошення знахарів і ворожок. До 1917 року випадки появи такої реклами в пресі були поодинокими.

9. Таксисти не зміняться ніколи

Стосунки між візниками й пасажирами ускладнював рельєф. В інших містах рівні відрізки шляху коштували однаково, але в горбистому Києві возам доводилося весь час змінювати маршрут, аби оминути багнюку чи складний підйом. Під час відлиг і сильних дощів вартість поїдки значно зростала.

Згодом міська Дума вирішила, що постійний тариф в Києві встановити неможливо, тож треба його перезатверджувати щороку. Не допомогло. 1879 року доїхати на однокінному візнику з вокзалу до готелю на Хрещатику вартувало 40–50 копійок за офіційної такси в 35. На ці гроші можна було кілька разів поїсти в недорогому ресторані або купити на базарі 3–4 курча. Сильніше за інших страждали гості міста, з яких привокзальні фільтри дерли по 2–3 такси.

Київський візник, листівка початку 20 століття. Джерело: cripo.com.ua

10. Забудовники Печерська

1787 року імператриця Катерина II приїхала до Києва, озирнулася навкруги та наказала забудувати пустку неподалік Печерської фортеці. Благоустрій довго відкладався, й роздавати землю почали за десять років. В обмін на одержання безкоштовної ділянки власник зобов’язувався за два роки побудувати на ній будинок за проектом міського архітектора.

Звісно, не обійшлося без корупції. Розподіляючи землі, військовий губернатор Києва одну з перших ділянок записав на свою дружину Софію Карлівну Фенш, хоч губернаторська родина жила за державний рахунок і нового будинку не потребувала. Дружина київського коменданта Анна Карпівна Массе отримала відразу дві ділянки.

Читайте більше на цю тему в роботі Анатолія Макарова «Біди, болячки й пороки старого Києва». Редакції WAS книгу надав інтернет-магазин Yakaboo.ua. Спасибі йому.

Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter