Хулігани проти «Гітлер’югенду»

Тиск державної машини багатьох ламає, а підлітків змушує бунтувати. Свої неформали були й у Третьому Райху. Жорсткі були хлопці — і з ними теж не церемонилися.

Молодіжна організація з’явилася в НСДАП ще 1922 року, тоді підлітки ходили на мітинги та билися з політичними ворогами. Через три роки після того, як Гітлер очолив уряд Німеччини, членство дівчаток і хлопчиків у націонал-соціалістичних організаціях стало обов’язковим. Сім мільйонів наділи уніформу.

Злиньте вогнями, синії ночі

Шлях німецького піонера був таким: хлопчики з 10 років вступали в «Дойчес Юнгфольк», з 14 років — у «Гітлер’югенд», з 17 до 18 років вони займалися переважно військовим вишколом. Дівчата йшли в «Юнгмедельбунд», потім у «Бунд Дойчер Медель», а по досягненню повноліття їх агітували вступати в «Німецький робітничий фронт» і записуватися на курси медсестер. Втім, основним завданням, яке держава ставила перед молодими жінками, було народження здорових рум’яних арійців.

Статевий поділ був навіть під час відпочинку. Марші, паради, спорт, змагання, ритуали, походи й табори на природі — це розважало, оздоровлювало й вчило слухняності. Регулювалися музика, дозвілля та одяг. Заборонялися несанкціоновані вечірки й сукні вище щиколодки. Для тих, хто не бажав крокувати строєм залишалася одна лазівка — рано кинути школу та до 17 років не потрапляти в поле зору держави.

Фанфарний корпус «Юнгфолька» у Вормсі, 1933 рік. Фото: Bundesarchiv, Bild 133-151 / невідомий / CC-BY-SA 3.0
Члени «Гітлер'югенду» здійснюють символічний стрибок через багаття в день літнього сонцестояння, 1937 рік. Фото: Федеральний архів, зображення 183-C09249 / CC-BY-SA 3.0
День молоді Райху, 1932 рік. Фото: Bundesarchiv, B 145 Bild-P049456 / CC-BY-SA 3.0

Перелітні птахи

Німецька традиція молодіжних об’єднань старіша за нацизм. З кінця 19 століття в Німеччині почав формуватися рух «Вандерфоґель» . Підлітки цікавилися фольклором, ходили в походи та співали біля багаття. Після Першої світової війни пташенята розкололися на безліч груп, деякі з яких згодом підтримали нацистів.

Суворе економічне становище Веймарської республіки видавлювало молодь в маргінес і дрібний кримінал. По всій країні збиралися банди, які газети прозвали «Бандами Кільця». Окремі угруповання вибирали собі гучні назви: «Червоні Апачі», «Чорна Любов», «Чорний Прапор», «Ковбої».

«У них були перекручені й неспокійні обличчя хуліганів з дуже дивними головними уборами: чорними або сірими „чаплінськими“ котелками, капелюхами для літніх жінок з піднятими полями, зо були прикрашені страусовим пір’ям і медалями», — описував зустріч з молодими берлінцями французький анархіст Даніель Герен 1932 року.

Вольнощі закінчилися з приходом до влади Гітлера. Щоб не потрапити до в’язниці або на шибеницю, хуліганам довелося відкривати для себе новий фронт боротьби.

Німецькі підлітки з групи «Вандерфьоґель», 1930 рік. Фото: Bundesarchiv, Bild 183-R24553 / CC-BY-SA 3.0

Череп і кістки

Юнаки та дівчата, які уникали офіціозу, вибирали субкультуру, названу «Піратами Едельвейсу» (зображення гірської квітки часто носили на одязі). При цьому окремі групи так само вигадували собі оригінальні прізвиська: «Навахос» в Кельні або «Банда Шамбеко» в Рурі.

Нетипово заломлені м’яті капелюхи з різнокольоровими шпильками, шийні хустки, картаті квітчасті сорочки, кільця з вискаленими черепами — у хлопців. Дівчата — в сукнях по коліно, з розпущеним волоссям та гітарами. Вони разюче відрізнялися від своїх сіро-коричневих однолітків з державних організацій.

Підлітки з квітками едельвейсу на одязі, Ессен, Німеччина, 1939-1940 рр. Фото: Anneliese Hechsel / Кельнський міський центр документації націонал-соціалізму / NS-Dokumentationszentrum Köln / jugend1918-1945.de
Підлітки в Ессені, Німеччина, 1939 рік. Фото: Anneliese Hechsel / Кельнський міський центр документації націонал-соціалізму / NS-Dokumentationszentrum Köln / jugend1918-1945.de

До лав незгодних влилися й шанувальники американської культури — свінг’югенди. Нацистська пропаганда засуджувала «дегенеративну джазову музику» та «розпусні танці», але далеко не всі молоді люди хотіли слухатися дядька Геббельса. Свінг’югенди підгледіли свій стиль в американському кіно, носили франтівські костюми й капелюхи, а в розмовах використовували англіцизми.

Ходили чутки про сексуальну розбещеність та проституцію серед «Піратів Едельвейсу», але найчастіше їх розпускали члени «Гітлер’югенду». До 1938 року вуличні сутички між ними стали регулярними, доходило навіть до ножів і кастетів.

Затриманих поліцією «піратів» ставили на облік, голили голови, як дармоїдів відправляли на громадські роботи. З початком війни їх стали відправляти на фронт або до таборів у міста Морінген, що в Нижній Саксонії. Неформали відповіли відходом у підпілля, покидали навчальні заклади, били до півсмерті патрулі «Гітлер’югенду» і, щоб не потрапити на ненависну війну, ховалися по підвалах будинків, які зруйнували бомби.

Кельнські «навахос» з гітарами та мандоліною, 1936-1937 роки. Фото: Кельнський міський центр документації націонал-соціалізму / NS-Dokumentationszentrum Köln / museenkoeln.de
Молодь Кельна і Леверкузена, 1936–1937 роки. Фото: Кельнський міський центр документації націонал-соціалізму / NS-Dokumentationszentrum Köln / museenkoeln.de
Німецькі підлітки, 1943 рік. Фото: Кельнський міський центр документації націонал-соціалізму / NS-Dokumentationszentrum Köln / museenkoeln.de
«Пірати Едельвейсу». Фото: Архів міста Мюльхайм-ан-дер-Рур / lokalklick.eu

У підпіллі

Підпільні угруповання поповнювалися військовополоненими утікачами, євреями з підробними документами, дітьми страчених комуністів і соціал-демократів. «Пірати» поширювали листівки, антивоєнні плакати та планували акти саботажу (часто схожі на грабіж). У напівголодній військовій Німеччині вони займалися підробкою продовольчих карток, крадіжками в портах, спекуляцією. У Кельні в результаті нальоту на склад добули близько двох тонн маргарину й смальцю, назвавши операцію «Масляний рейд».

1944 року почалися збройні акції — група з кельнського району Еренфельд підстрелила місцевого керівника відділення НСДАП, почала купувати або красти зброю та вибухівку. Її лідер, 23-річний ухильник Ганс Штайнбрюк на прізвисько «Бомбардувальник Ганс» планував вибухи у приміщенні гестапо, й віддав наказ застрелити начальника поліції Кельна.

Це стало кінцем «Піратів Едельвейсу», хоча вже до вересня 1942 року по всій країні йшли облави, були затримані близько 700 людей. У жовтні 1944 року Ганса Штайнбрюка і 12 його «піратів», включаючи двох неповнолітніх, повісили за особистим наказом шефа імперської безпеки Гіммлера. Всього чотири місяці по тому Кельн зайняли американці.

Пам'ятне графіті поряд з місцем страти «Піратів Едельвейсу» в Кельні. Фото: Markoz / СС0

Після війни

Закінчення війни теж не принесло «Піратам Едельвейсу» бажаної свободи. Неформалів почали активно залучати в політику. Багато «піратів» не бажали співпрацювати ані з комуністами, ані з новими американськими та британськими військовими адміністраціями. Справа знову дійшла до бійок з патрулями, хуліганства і судових вироків.

У квітні 1946 року військовий суд Ільцена в британській окупаційній зоні засудив якогось Гайнца Д. до страти за «активну участь в здійсненні мерзенних задумів „Піратів Едельвейсу“». Щоправда, смертну кару в результаті замінили тюрмою. У радянській зоні окупації з «піратами» не панькалися, як і з будь-яким іншим вільнодумством, — їм загрожувало до 25 років в’язниці.

Все це тривало недовго. Бунтарі, що вижили, зрештою подорослішали й розбрелися хто куди, поступившись місцем молодим. 1984 року ізраїльський національний меморіал Голокосту «Яд Вашем» визнав праведниками світу трьох «піратів», у тому числі й повішеного в Кельні 16-річного Бартоломеуса Шинка. Шестеро учасників банди пізніше були нагороджені однією з вищих нагород ФРН — Федеральним хрестом «За заслуги».

Популярне: