Кримські пригоди радянського полярника Івана Папаніна

Ольга Гісем

274 дні дрейфував на крижині, став зіркою союзного значення і відомим у світі дослідником — таким був тріумф Папаніна. Але розпочалася його кар'єра з диверсійної роботи в тилу білогвардійських військ.

Дослідження Арктики було одним з улюблених серіалів радянської пропаганди, його потужний епізод — історія «папанінців на крижині».

Папанінцями називали учасників радянської експедиції на першій у світі дрейфуючій станції «Північний полюс–1». 1937 року літаки висадили чотирьох дослідників на крижане поле площею 15 км² у районі полюса. За 274 дні станція пропливла водами Північного океану понад 2500 кілометрів. Під кінець експедиція сиділа на крижині 200 x 300 м. Радянські криголами знайшли та евакуювали людей біля Гренландії. Полярники та пілоти отримали зірки Героїв Радянського Союзу.

«Північним полюсом–1» керував чекіст Іван Папанін. Від початку 1930-х він отримав досвід роботи в Арктиці: очолював станції на Землі Франца-Йосифа та на мисі Челюскін. Але початок кар’єри Папаніна тісно пов’язаний з Україною.

Зустріч полярників з учасниками евакуації, станція «Північний полюс-1», 1938 рік. Іван Папанін — четвертий зліва. Джерело: etoretro.ru / Wikimedia Commons

Місія для Закордоту

На дворі 1920 рік: триває четверта спроба більшовиків захопити Україну. Цього разу на заваді стає Крим, який обороняють залишки білогвардійців під командуванням барона Врангеля. Досвід війни підказує більшовикам, що перед вирішальним наступом супротивника треба знесилити. Для цього на ворожій території створювалися таємні партійні осередки — ячейки. Серед іншого, вони керували диверсіями.

1920 року в Криму «білі» викрили таку мережу, підпорядковану ЦК РКП(б). Після масових арештів проблему відновлення мережі спихнули на щойно створений таємний Закордонний відділ ЦК КП(б)УЗакордот.

Уряд Півдня Росії. Крим, Севастополь, 1920 рік. Джерело: Wikimedia Commons

Десант на мільйон рублів

Кримська диверсійна група Закордоту складалася з 11 людей під командуванням «чорноморського Махна» Олексія Мокроусова — колишнього анархіста, досвідченого бойовика. Він мав організувати місцевих прихильників комунізму у повстанську армію. До складу групи увійшов також Іван Папанін — 26-річний кримчанин, моряк і революціонер. Йому доручили зберігати «золотовалютний запас». За наявний мільйон царських рублів можна було спорядити й утримувати не один місяць кількасот бойовиків.

Група формувалася у Єкатеринодарі (сучасний Краснодар, РФ). До Криму мали дістатися морем, адже сухопутні шляхи на півдні України контролювали сили Врангеля та Нестора Махна. Отримавши завдання відшукати плавзасоби, Папанін добув два старезні катери. За дефіцитні тоді пиво та ковбасу найняли робітників, відремонтували судна та зробили маскування.

Фанера надала більшому катеру обрис врангелівського міноносця, тож спочатку у відкритому морі його обстріляли «червоні», зате біля Керчі пропустили «білі».

Іван Папанін, приблизно 1920 рік. Джерело: Зеркало Крыма / zerkalokryma.ru
Олексій Мокроусов, керівник більшовицького партизанського руху в Криму, 1920 рік. Джерело: rusdozor.ru

Кримська повстанська армія

5 серпня диверсанти Закордоту висадилися поблизу містечка Капсіхор. Мокроусов призначив себе єдиним командувачем усіх революційних сил на півострові та взявся за формування Кримської повстанської армії. До кінця вересня він мав уже 150 підлеглих і затято руйнував комунікації армії Врангеля.

Папанін входив до основної бойової групи, якою командував особисто Мокроусов. Вона завдала найболючішого удару — підірвала Бешуйські копальні, що були головним джерелом вугілля для «білих».

У відповідь на диверсії Врангель створив тилову армію, що мала прочесати ліси навколо Судака й знищити більшовиків. Втім, партизани змогли вийти з оточення і перебратися на захід Криму, в гори. Боротьба тривала, і становище «червоних» стало загрозливим: зв’язок порушився, боєприпаси закінчувалися, солдати Врангеля дихали в потилицю. Тож Мокроусов відрядив Папаніна на материк з проханням про допомогу.

Червона гвардія в Євпаторії, січень 1918 року. Фото з виставки Севастопольського музею Чорноморського флоту

До Харкова через Туреччину

Південне узбережжя Криму і навколишні води ретельно охороняли білогвардійці. Вирішили контрабандним шляхом дістатися Туреччини, а звідти — до «червоного» Новоросійська. Татари, які нелегально возили борошно, обіцяли доправити Папаніна у турецький Трабзон:

«Пізно вночі мене посадили в мішок з-під борошна. Скільки я в ньому пробув, не пам’ятаю. Здавалося, що довго. Борошняний пил лізе до носа та рота. Ані чхати, ані кашляти не можна. Не можна й рухатися. Нарешті я відчув: хтось підняв мішка і несе».

Контрабандисти змінили маршрут й прибули до Синопа. Наступні два тижні Папанін пішки йшов до Трабзона. Дорогою видавав себе за жебрака, харчувався диким інжиром.

Через радянського консула Папанін потрапив на буксир до Новоросійська. Звідти Іван поїздом прибув до Харкова, де зустрівся з начальством Закордоту і був представлений командувачу Південного фронту Михайлу Фрунзе, який готував наступ на Врангеля. Фрунзе розпорядився забезпечити кримських партизанів необхідним: Папаніну видали 200 гвинтівок і мішок із ще одним мільйоном царських рублів.

«Червоний терор» у Криму

7 листопада 1920 року «червоні» в союзі з махновцями прорвали оборону Врангеля на Перекопському перешийку. У той самий день Папанін з двома сотнями бойовиків висадився на південному узбережжі Криму. З’єднавшись із загоном Мокроусова, вони отримали нагоду взяти участь у грабунках. Кримська повстанська армія Мокроусова нападала на місцеве населення і біженців, фактично розпочавши «червоний терор» на півострові.

Після завершення бойових дій у Криму, партизани влилися до Червоної армії. Наприкінці 1920 року Папанін став комендантом Кримського відділу ВНК, але невдовзі залишив посаду. За власним твердженням, через небажання брати участь у масових розстрілах. За свої кримські пригоди Папанін отримав орден Червоного прапора.

Упізнання людей, закатованих більшовиками в Євпаторії, 1918–1920 роки. Джерело: Очерки русской смуты. Т. 3. — Берлин, 1924
Особовий склад Кримського ВНК, 1921 рік. Фрагмент експозиції виставки «Кримські чекісти. Історія в фотографіях і документах»

Що було далі:

  • У 1920-1921 роках жертвами «червоного терору» в Криму стали від 56 до 120 тисяч людей.
  • З весни 1921 року Папанін змінив не одну посаду у різних відомствах від Харкова до Якутії, але ніколи не звільнявся з ВНК. Вдруге після епопеї «Північного полюсу–1» він став Героєм СРСР 1940 року, за участь у порятунку криголама «Георгій Сєдов».
  • СРСР продовжив споряджати полярні експедиції на дрейфуючих станціях. Останню, «Північний полюс–31», було закрито 25 липня 1991 року. Проект не був суто науковим, також шукали найкращі маршрути для переходу військового флоту з Атлантики до Тихого океану.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter