Українські кіборги Другої світової війни

В анекдотах сусідніх народів мешканці України — хитрі боягузливі селяни. Однак в реальній історії ми не раз відзначилися як стійкі солдати й умілі командири. В День пам’яті та примирення WAS розповідає про яскраві подвиги українців, що воювали під різними прапорами на полях Другої світової.

Слюсар проти вермахту

Віктор Агієнко з Катеринослава (нинішній Дніпро) до війни крутив гайки на вагоноремонтному заводі. 1940 року призваний до РСЧА, служив в 455-му артилерійському полку. Перед самим нападом Німеччини на СРСР Віктор закінчив курси політруків у Горьківському училищі. Офіцерське звання допомогло йому пережити перші, найкривавіші, місяці боїв.

Разом з Червоною армією лейтенант Агієнко відступає на схід. Під Сталінградом 1942 року отримує контузію, в боях під Харковом — легке поранення. У 1943-му він закінчує піврічні курси танкістів в Казані й швидко стає командиром танкової роти.

У жовтні Агієнко з десятьма Т-34 одним з перших форсував Дніпро. У нічному бою, зайшовши з флангу, знищив німецьку танкову роту — десяток ворожих машин залишилися догоряти у села Ганнівка. У досвітніх сутінках радянські танки форсували окопи, розбили протитанкову батарею і вийшли в тактичну глибину оборони противника. Німецька колона, відступаючи під вогнем танків Агієнко, влетіла на свої ж міни: підірвалися півтора десятка бронетранспортерів, цистерн і вантажівок.

Закріпившись на правому березі Дніпра, рота Агієнко на крихітному плацдармі відбила 19 контратак, втративши всього чотири танки. Лейтенант отримав серйозне поранення в ногу, але з бою не вийшов. Плацдарм вдалося відстояти: німці втратили 800 чоловік, три десятки танків і САУ, гармати й міномети. Шість командирів танків, які вижили, включаючи Віктора Агієнка, отримали Золоті Зірки Героїв Радянського Союзу.

Віктор Агієнко. Фото: 1941-1945.at.ua

Золота Зірка — за золото нацистів

Дмитро Лоза — молодий колгоспник із села Колесниківка на Харківщині. У 1942-му закінчив танкове училище. Воював проти Німеччини і Японії на переданих союзниками машинах: британських «Валентайнах» і американських М4 «Шерман». Над важелями й приладами в СРСР клеїли папірці з перекладом технічних термінів.

У 6-й танковій армії Лоза дослужився до командира батальйону. За роки війни змінив чотири підбитих танки, кілька разів був поранений. У березні 1945 року його батальйон відзначився в боях біля угорського Веспрема: в зустрічному бою розгромив німецьку колону, захопив залізничну станцію з ешелонами техніки та боєприпасів. Закріпившись серед дотів і капонірів на колишньому артилерійському полігоні, радянські танкісти спалили 29 «Тигрів», «Пантер» і САУ, що перевершували танки Лози калібром знарядь і товщиною броні.

У квітні його група з 18 танків, трьох самохідних артилерійських установок ІСУ-152 і роти піхоти пішла в рейд на майже 80 кілометрів. Червоноармійці увірвалися до півторамільйонного Відня, зайняли оперний театр, академію наук, парламент і палац Бельведер. В національному банку люди Лози взяли майже 18 тонн золота, ящики доларів і англійських фунтів. Майже добу в центрі міста відбувалися запеклі танкові дуелі. Самохідки в упор розстрілювали «Пантери», від канонади лопалися столітні вітражі. Командирський «Шерман» Лози закидали гранатами: загинули радисти, Дмитро отримав контузію.

У перерві між боями воїни замовили в ресторані банкет на 180 осіб, віддавши з трофеїв майже 10 тисяч доларів. Хороший був би сюжет для «Безславних виродків», якби фільм знімала кіностудія Довженка. Через рік Дмитро Лоза отримав свою Золоту Зірку.

Дмитро Лоза, 1947 рік. Фото: Лоза Д. Ф. / Танкіст на «іномарці». Перемогли Німеччину, розбили Японію, 2005

Козак в СС «Галичина»

1917 року в Перемишлі народився Володимир Козак. Через 28 років він отримає німецький Залізний Хрест 1-го ступеня.

Закінчивши середню школу, Володимир відслужив у польській армії. У Львові вступив до Організації українських націоналістів. Після приєднання Західної України до УРСР, Козак був заарештований радянською владою. 18 місяців провів у в’язниці за те, що батько надіслав йому польський паспорт для перетину кордону.

1943 року Козак пішов добровольцем до 14-ї гренадерської дивізії військ СС «Галичина». Закінчив старшинську школу, став поручиком і командиром роти. Як він бився, можна зрозуміти по двох нагородах. Срібний нагрудний знак за поранення давали після 3–4 поранень. Срібний «За ближній бій» вручали після 30 днів рукопашних сутичок, коли боєць бачив білки очей противника. Таким у вермахті та військах СС нагородили всього 9 400 осіб.

Свій перший Залізний Хрест Володимир отримав після виходу «Галичини» з оточення під Бродами в липні 1944-го. Прикриваючи вихід з котла, його рота билася з радянськими Т-34.

Другий Залізний Хрест було отримано за жорстокі оборонні бої у замку Ґляйхенберґ у квітні 1945 року. Двічі гармати й «Катюші» збивали людей Козака з висот, і двічі в рукопашному бою вони відкидали бійців Червоної армії. Разом з воогнеметниками Володимир зачистив залізничну станцію та утримував підвали замку, який перетворився на руїни. Ґляйхенберґ залишався в руках солдатів «Галичини» до 7 травня 1945 року. До капітуляції Третього рейху тоді залишився лише один день.

Поручник дивізії «Галичина» Володимир Козак. Фото: Український інститут національної пам'яті / memory.gov.ua

Полтавський герой УПА

Дмитро Карпенко народився у полтавському селі Ревівка. Ранні роки його життя були звичайними для радянського селянина: школа-семирічка, колгосп, офіцерські курси. А 1941 року лейтенант Карпенко потрапив в полон до румунів. Втікши з табору під Одесою, він у своїх мандрах натрапив на підпільників УПА.

Хоробрий боєць незабаром піднявся кар’єрними сходами від рядового до командира сотні спеціального призначення «Сіроманці». Брав участь у боях проти німецьких військ, червоних партизанів і поляків Армії Крайової. Позивні — «Ворон», «Лютий», «Яструб».

Прославився Карпенко під час оборони Унівської лаври, коли три роти УПА дві доби відбивали атаки зведеної групи 19-ї бригади НКВС чисельністю в 1 400 багнетів. Дмитро особисто підбив танк з протитанкової рушниці. Під час прориву він погнав попереду бійців худобу, уникнувши важких втрат і успішно вивівши сотню з оточення.

Саме «Ворон» першим серед старшин УПА отримав Золотий Хрест Бойової Заслуги 1-го класу — за взяття райцентру Нові Стрілища на Галичині в грудні 1944 року. Його сотня зруйнувала в’язницю, партком, чергову частину НКВД, знищила з півсотні чекістів і відбила чотири десятки ув’язнених. Цей бій став для сотника Карпенка останнім.

Дмитро Карпенко, сотник УПА (другий праворуч). Фото: Історична правда / istpravda.com.ua

Що було далі

  • Відвага і дисципліна не завжди йдуть рука об руку. 1946 року лейтенант Віктор Агієнко добряче випив, влаштував перестрілку з військовим патрулем, отримав 5 років таборів і втратив звання Героя Радянського Союзу. Відновив звання через суд 1976 року. Помер 1997 року в Дніпропетровську.
  • Дмитро Лоза після війни став кандидатом наук, викладав у військовій академії, написав книгу. Помер у Москві 2001 року.
  • Володимир Козак пройшов через американський табір для військовополонених. Оселився в Мюнхені, займався справами ОУН в українській діаспорі. Помер 1993 року.
  • Дмитро Карпенко загинув від випадкової кулі 17 грудня 1944 року під час бою за Нові Стрілища. Похований в селі Кам’янка Івано-Франківської області.
Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter