Україна убер аллес! Німецькі плани колонізації СРСР

Як жили б окуповані території в разі перемоги нацистів, зараз можна тільки вгадувати. Відомства Райху мали різні, часом несумісні, уявлення про майбутню долю підкорених земель і народів. WAS розгляне основні проєкти.

Третій райх часто уявляють по-німецьки чітко налагодженим механізмом. Насправді, за нацистів Німеччина стала полем бою між групами впливу. Гітлер створив систему, яка полегшувала контроль, але знижувала ефективність роботи державної машини.

Одним із прикладів підкилимної боротьби всередині нацистської верхівки була східна політика Райху. Плануванням майбутнього устрою завойованих земель СРСР, в тому числі України, займалися і в Міністерстві окупованих територій, і в оточенні шефа СС Гіммлера, і в Міністерстві сільського господарства.

Жоден з проєктів не став остаточним — завадила ситуація на фронті. Червона армія чинила несподівано запеклий опір, західні союзники вдарили з іншого боку, і від колонізації захопленого довелося перейти до оборони свого.

Проєкт залежної України

Альфред Розенберг керував у НСДАП зовнішньополітичним управлінням, а також відповідав за духовне вихованням партійців. Прибалтійський німець, він народився в Естонії та знав російську мову. Уже в зрілому віці переїхав до Мюнхена, де став націонал-соціалістом і зблизився з фюрером. Вважається одним з головних ідеологів нацизму, автором расової теорії та прихильником фізичного знищення євреїв.

У нацистській партії Розенберг мав репутацію знавця російської душі. Ще до нападу на СРСР, навесні 1941 року Гітлер повідомив рейхсляйтеру, що призначить його керувати окупованими землями. Відповіддю на пропозицію стала складена апаратом Розенберга доповідна записка від 2 квітня 1941 року, в якій пропонувалося розділити територію СРСР на 7 регіонів.

Розенберг схилявся дати Україні формальну незалежність і не заважати розвитку національної культури, зокрема допускав існування університету та шкільної системи.

У стратегічному плані Розенберг бачив Україну, Дон і Кавказ складовими частинами підконтрольного Берліну Чорноморського союзу, що мав стримувати Росію в її нових кордонах і убезпечити німецьку державу зі сходу. До України планувалося приєднати частини Курської та Воронезької області. Перекроюванням кордонів нацисти збиралися спровокувати постійну конфронтацію між Києвом і Москвою.

Фюрер поставився до проєкту вкрай скептично. Він порадив Розенбергу не захоплюватися грою в політику і не розглядати Україну інакше, окрім як сировинну базу Райху.

«В жоднім разі не слід давати місцевому населенню вищої освіти. Якщо ми зробимо цю помилку, ми самі породимо в майбутньому опір проти нас. Тому, на думку фюрера, цілком достатньо навчати місцеве населення, в тому числі так званих українців, тільки читання та письма», — влітку 1942 року за дорученням Гітлера писав Розенбергу його секретар Мартін Борман.

Альфред Розенберг під час прес-конференції з нагоди призначення на посаду міністра східних окупованих територій, 19 листопада 1941 року. Фото: Bundesarchiv, Bild 183-B05926 / CC-BY-SA 3.0

ДЕПОРТАЦІЯ ТА АСИМІЛЯЦІЯ

Незабаром після початку радянсько-німецької війни Альфред Розенберг очолив міністерство окупованих східних територій. Радником з єврейського питання в новому відомстві став юрист Ерхард Ветцель. У квітні 1942 року в службовій записці «Зауваження та пропозиції по генеральному плану Ост» він представив новий погляд на майбутнє слов’янських народів.

Ветцель запропонував залишити на колонізованих в першу чергу землях — в Польщі, Прибалтиці, Білорусі, Центральній Україні — не більше 14 мільйонів місцевих жителів. Освоювати вільні території повинні були 4,5 мільйона німецьких переселенців. Роль посередників між німцями й слов’янами відводилася балтійським народам. На думку Ветцеля, вони «засвоїли щонайменше основні поняття європейської культури».

Згідно з цим проєктом, асиміляції підлягали також 35 % західних українців. Вибирати відповідних для онімечення кандидатів слід за особистими якостями: самовладання, стриманості, діловитості. Всіх інших мали виселити до Західного Сибіру.

«Метою німецької політики стосовно населення на російській території буде доведення народжуваності росіян до нижчого рівня, ніж у німців. Те ж саме стосується, між іншим, надзвичайно плодовитих народів Кавказу, а в майбутньому — частково й України. Поки ми зацікавлені в тому, щоб збільшити чисельність українського населення на противагу російським. Але це не повинно привести до того, що місце росіян займуть із часом українці».

Берлін, виставка «Планування і будівництво на Сході». Генріх Гіммлер і Рудольф Гесс розглядають макет німецького поселення, 20 березня 1941 року. Фото: Bundesarchiv, Bild 146-1974-079-57 / CC-BY-SA 3.0

Мрії агронома-окультиста

Менш прагматичні, але не менш страшні плани щодо України будував рейхсфюрер СС. Генріх Гіммлер вважав, що вміє спілкуватися з духами померлих полководців, і вірив у своє велике призначення. За дипломом він був агрономом. Під впливом містичних вірувань і сільськогосподарської освіти в його голові народився образ німця майбутнього — воїна-землероба, що керує масами недолюдків.

Заселення німцями східноєвропейських земель мало для Гіммлера сакральний сенс. У далекій Україні, що представлялася дикою, він мріяв розгорнути свій навіжений проєкт, реалізувати який в Німеччині або Польщі заважали прагматики типу начальника партійної канцелярії НСДАП Мартіна Бормана та міністра закордонних справ Йоахіма фон Ріббентропа.

Керуючи СС і міністерством внутрішніх справ, Гіммлер за сумісництвом обіймав також посаду імперського комісара з питань консолідації німецького народу. За указом Гітлера він мав створювати нові райони з німецьким населенням. У травні 1940 року комісаріат розробив першу версію «плану Ост» — про колонізацію ряду областей Польщі.

Мірою просування Райху на схід проєкт оновлювався і розширювався. У травні 1942 року його п’яту версію представив інститут сільського господарства і політики Берлінського університету, який працював під контролем Гіммлера. «Генеральний план Ост» детально описував порядок освоєння західних регіонів СРСР на найближчі 25 років.

Ніяких національних утворень не планувалося. Українцям відводилася роль робочої сили в сільському господарстві. Велику частину міського населення планували переселити в села.

Для прискорення германізації формувалися три особливі регіони — маркграфства: Інгерманландія (Ленінградська, Псковська, Новгородська області Росії); Мемель-Нарев (Литва, частина Латвії з Ригою, польський Білосток); Готенгау (Крим, Херсонщина, Миколаївщина, Дніпропетровщина, Запоріжжя). Решта території ділилися на області під управлінням губернаторів. У них передбачалося створення 36 опорних пунктів, куди збиралися селити фермерів з ветеранів СС.

«Ми організуємо вздовж доріг невеликі міста з населенням 10–20 тисяч людей під охороною наших гарнізонів. Поблизу цих міст будуть наші автостради, а в радіусі 10 кілометрів — німецькі села, щоб наші люди жили в німецькому оточенні. Ці поселення-перлини … будуть постачати нам здорове потомство німецької крові», — писав Гіммлер в коментарях.

За планом, через 25 років маркграфства германізуватися б на 50 %, інші області — на 25–30 %.

«Розвиток села на новому Сході, як головне завдання й обов'язок для німецьких переселенців після війни». Пропагандистська виставка «Велике повернення», 1942 рік. Фото: M. Krajewsky, Bundesarchiv, R 49 Bild-0024 / CC-BY-SA 3.0

ЖИТОМИРЩИНА ЯК СТОЛИЦЯ СС

12 грудня 1941 року Гіммлер отримав секретну телеграму. Гауптштурмфюрер СС, доктор археології фон Зеєль доповідав, що на березі річки Гнилоп’ять виявлено капище племені древлян, схоже на святилище древніх германців, описане Юлієм Цезарем в «Записках про галльську війну».

Там, в Житомирській області, натхненний окультист Гіммлер зібрався реалізувати свій план зі створення Нового германського світу.

У селищі Гуйва радянські військовополонені будують для рейхсфюрера бункер. До 1942 року він розростається у комплекс підземних споруд з аеродромом, обширною інфраструктурою і всіма зручностями, включаючи тенісний корт. Місце назвали Гегевальде (Заповідний ліс).

За наказом Гіммлера, з 29 сіл на Житомирщині виселили українців, щоб завезти туди 10–30 тисяч «арійців». Для зручності нових господарів географічні об’єкти та населені пункти перейменували. Річка Гуйва отримала назву Hegebach, містечко Янковці — Heinrichsfeld. Біля резиденції Гіммлера планували прокласти надшвидкісну шосейну дорогу, яка б з’єднала Гамбург з Кримом.

Генеральний план Ост. Області, що заселялися, та опорні пункти на східному просторі. Джерело: Vom Nobelpreis zum Generalplan Ost / gplanost.x-berg.de

КРИМ — САКРАЛЬНА ЗЕМЛЯ ГЕРМАНЦІВ

Гітлер буквально марив Кримом, який разом із приєднаними до нього районами Херсонської та Запорізької областей мав називатися Ґотенланд. Цим проєктом фюрер займався особисто. 2 липня 1942 року він виголосив промову, в якій заявив: «Навряд чи десь на Землі протягом століть так довго утримувався дух [німецького] народу, як у Криму».

Частина германського племені готів відкочувала до Криму в 3 столітті нашої ери та вже через століття стала головною військовою і політичною силою регіону. У 13–15 століттях готи становили кістяк населення місцевого князівства Феодоро. Про перебування германців на півострові в 17 столітті писали мандрівник Гіслен де Бусбек і проповідник Жозеф Скалігер. Остання згадка про кримських готів належить католицькому архієпископу Станіславу Богуш-Сестренцевичу, який у другій половині 18 століття на власні очі бачив кілька готських сімей.

На нараді нацистської верхівки 16 липня 1941 року Гітлер дав вказівку очистити Крим «від всіх інородців» і заселити німцями. Особливо йому сподобалася ідея перейменувати Сімферополь в Ґотенбурґ («місто готів»), а Севастополь — в Теодоріхсгафен («гавань Теодоріха»). Столицю Ґотенланд планувалося збудувати в районі Ялти.

Остаточним планом німецької колонізації півострова займався комісар Таврії Альфред Фрауенфельд, який буквально закохався в клімат й історичну спадщину цього місця. Він вважав Крим «перлиною Європи» і готував йому долю головного німецького курорту.

Влітку 1942-го було складено проєкт, за яким після перемоги у війні на півострів переселили б 140 тисяч німців-тирольців із Північної Італії. Обслуговувати їх мали «расово якісні» росіяни й українці, «расово неповноцінних» збиралися ліквідувати.

Солдати перед німецькими вказівниками. Крим, Сімферополь, 1941 рік. Фото: Bundesarchiv, N 1603 Bild-079 / Horst Grund / CC-BY-SA 3.0

ЩО БУЛО ДАЛІ

Планувати майбутній устрій німецької України нацисти закінчили після катастрофи під Сталінградом на початку 1943 року. Натиск Червоної армії та скорочення мобілізаційного ресурсу в Німеччині змусили лідерів Райху загравати з національними почуттями народів СРСР.

Серед іншого, почалося формування національних військових частин. Так виникли Російська визвольна армія, Українська визвольна армія, дивізія СС «Галичина», Козачий Стан і багато інших підрозділів.

Але переламати ситуацію на фронті ці тисячі добровольців не могли. Мільйони жителів окупованих територій в Радянському Союзі вже відчули гніт нацистської політики, більше не вважали німців визволителями й з нетерпінням чекали, коли війна закінчиться взяттям Берліна.

Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter