Три життя Ернста Юнґера: солдат, фашист, психонавт

Кирило Данильченко, Мітя Раєвський

Ернст Юнґер став справжнім свідком всього 20 століття — пережив дві війни, написав безліч книг і спробував себе в різних ролях. Його могла вбити куля під час Першої світової, він міг бути страчений за участь в змові проти Гітлера. Але Юнґер народився під щасливою зіркою. У віці 102 років він помре в променях письменницької слави, перед смертю розширивши свідомість за допомогою кислоти. Його найкращий роман — власне життя.

1913 року 18-річний Ернст втік до французького Іноземного Легіону. Батькові, шановному доктору філософії й аптекарю, довелося ловити його за допомогою німецького посла в Алжирі. В якості покарання він змусить Ернста сфотографуватися в однострої легіонера на пам’ять. Після повернення, в складі молодіжного крила «Перелітних птахів» Юнґер пройшов половину Німеччини пішими туристичними походами, але на вимогу батька повернувся до навчання.

Сяк-так Юнґер закінчив закриту школу та вступив до Гейдельберзького університету, звідки 1914 року знову втік, але вже добровольцем на фронти Першої світової війни.

Ернст Юнґер, легіонер Французького іноземного легіону, 1913 рік. Джерело: National Anzac Centre / Deutsches Literaturarchiv Marbach

Шаблі не брали, кулі минали

Після недовгого періоду гарнізонної служби Ернст потрапляє в саме пекло позиційної кампанії на Західному фронті — десятки батарей гуркочуть тоннами металу над головою, обвалюють окопи, залишають воронки в 6 метрів глибиною. Перше поранення Юнґер отримає в квітні 1915 року під Гільмоном — осколок потрапить йому в стегно. Три тижні лікування і знову в окопи. Так буде раз за разом.

За всю війну поранень в Ернста буде 17. Британська граната відірве йому фаланги пальців на лівій руці, вибухом снаряда контузить та відкине у воронку. Буде навіть наскрізне поранення голови. Все це знаходить відображення в щоденниках. Там же він сам підраховує свої поранення: «п’ять пострілів гвинтівки, два снарядних осколки, чотири ручні гранати, одна шрапнельна куля і два кульових осколки, вхідні й вихідні отвори, які залишили на мені двадцять шрамів».

Ернст Юнґер, рекрут 73-го полку фузілерів з Ганновера, 1914 рік. Джерело: National Anzac Centre / Deutsches Literaturarchiv Marbach

Весь цей час Юнґер йде до офіцерської кар’єри. Він закінчить офіцерські курси влітку 1915 року командиром взводу. Восени вже лейтенант — молодші командири вибувають зі строю сотнями, їх завжди не вистачає.

Побував Юнґер і командиром «штурмової групи». Ернст і його бійці, знявши знаки розрізнення полку і блакитну «стрічку Гібралтар», пірнають в павутину ворожих окопів, ножами й кастетами забивають часових, гинуть на мінах й дротах, відчувають на собі перші газові атаки та перші масовані обстріли артилерією.

В черговий раз повернувшись зі шпиталю після прильоту шрапнелі, Юнґер дізнається, що його підрозділ повністю згинув, а від батальйону залишився лише взвод. Всі ці епізоди Ернст детально документує в щоденниках.

«Ми були точно в ступі, в яку безперервно опускався важкий товкач. Люди з мертвими блідими обличчями дивилися один на одного, знову і знову кричали поранені. Мабуть, було вже все одно, чи залишатися тут, мчати назад або вперед. Отже, я наказав слідувати за мною і стрибнув прямо у вогонь. Вже за кілька стрибків мене засипало землею від снаряда й відкинуло назад в найближчу воронку», — запише він.

Німецька армія на Західному фронті, Седан, Франція, 1917 рік. Джерело: Джерело: Imperial War Museum
Німецька армія на Західному фронті, Перша світова війна, 1914–1918 роки. Джерело: Imperial War Museum German stormtroopers practising an attack. Sedan, May 1917

У листопаді 1916 року Юнґеру доручають командування ротою розвідки. У патрулі німецьким розвідникам доводиться стикатися з серйозним противником — «анзаками» та індійськими скаутами. 7-а рота Юнґера в зустрічному бою в грудні 1917 року гранатами розсіює дві британські роти, взявши в полон у два рази більше людей, ніж було їх самих. Так Юнґер отримає «Лицарський хрест» першого класу.

22 березня 1918 року Юнґер, у сутичці з шотландцями, надів трофейне офіцерське пальто. Свої переплутали його з противником і підстрелили в ключицю під серцем,  винесли його з поля бою полонені британці. Але Ернст повернувся в стрій, до вечора отримав ще одне поранення в голову й лише тоді його повезли в шпиталь.

Юнґер (стоїть) у відпустці вдома, поруч зі своїми братами та сестрами. Джерело: National Anzac Centre / Deutsches Literaturarchiv Marbach
Юнґер (праворуч з сигарою) п'є з офіцерами, 1917 рік. Джерело: National Anzac Centre / Deutsches Literaturarchiv Marbach

У своєму останньому бою 25 серпня 1918 року під Фавреєм він отримав кілька поранень в груди, але продовжив стріляти з револьвера та командувати залишками роти. Його підрозділ єдиний з полку вистоїть і не потрапить у полон. Під кулеметним обстрілом Ернста винесли двоє бійців, які загинули захищаючи свого командира. Юнґер отримав за цей бій нагороду «Pour le Merit», а до кінця війни на його мундирі буде виблискувати знак «За поранення» першого ступеня в золоті.

Фашист наполовину

1920 року виходить друком перша книга Юнґера «В сталевих грозах» з припискою «із щоденників командира штурмової групи». Видавництво надрукує її за особисті кошти офіцера, накопичені з платні. Але вкладення окупиться і завдяки роману Юнґер увійде в трійку найпопулярніших письменників Німеччини. Він буде писати не тільки військову прозу, але й філософські роботи, фантастику та політичні праці. Його дружина та двоє дітей почнуть жити переважно на гонорари від його книг.

Як молодий консерватор, Юнґер поступово зближується з НСДАП і активістами націоналістичної організації «Сталевий шолом». У нацистській газеті «Volkischer Beobachter» з’являються його публікації про необхідність диктатури, Юнґер особисто Гітлеру підписує роман «Вогонь і кров». Щоправда, пропозиція отримати депутатський мандат від нацистської партії письменник не прийняв, заявивши: «Почесніше написати всього один добрий рядок, ніж представляти 60 тисяч бовдурів». Відмовився він й від місця в Поетичній академії.

Юнґер з орденом Pour le Merit — вищою військовою нагородою Пруссії. Джерело: National Anzac Centre / Deutsches Literaturarchiv Marbach

Після приходу нацистів до влади, ставлення Юнґера до них поступово змінюється. Відмови від посад викликали підозри в гестапо, яке проводить в його будинку обшук. Тільки особисте заступництво Гітлера рятує письменника від арешту.

1939 року в крихітному містечку під Ганновером він видає роман-алегорію «На мармурових скелях». В образі шкуродера Лісничого бачать то Сталіна, то Герінга, то самого Гітлера. Критика диктатури й диктаторів читається досить прозоро.

Друга світова не принесла опальному Юнґеру особливих нагород — він служив у Франції, їздив у відрядження по СРСР. Побувавши в окупованому Києві, Юнґер склав про місто своє враження.

«У Києві мене розмістили в „Палас-Готелі“. Хоча поруч з раковинами не було рушників, в кімнаті — чорнила, а на сходах — кількох мармурових сходинок, кажуть, це кращий готель в окупованій Росії. Крани, скільки б я їх не крутив, не давали ані гарячої, ані взагалі будь-якої води. Те саме з клозетом. Поганий аромат наповнював весь „Палас-Готель“…», — записав він у щоденнику 21 листопада 1942 року.

Втім, після цього Юнґера чекала поїздка на Кавказ, в селище Кутаїс Краснодарського краю та Майкоп в Адигеї. Повернувшись звідти, він зробив висновок, що все пізнається в порівнянні й київський готель не такий уже й поганий.

Юнґер (зліва) з колегою — офіцером вермахту, полковником Еберхардом Вільдермутом на даху паризького готелю, 1942 рік. Джерело: National Anzac Centre / Deutsches Literaturarchiv Marbach

Розрада в наркотиках

20 липня 1944 року в ході таємної операції «Валькірія» група офіцерів спробувала підірвати Гітлера в його ставці «Вовче лігво». Капітана Ернста Юнґера, який дружив з багатьма змовниками, від арешту та репресій знову врятувало заступництво фюрера — Гітлер заборонив чіпати героя Великої війни. Проте з армії Юнґера звільнили, на війну він більше не повернеться.

Того ж року загинув первісток Юнґера. Ернст-молодший в 17 років потрапив до штрафної роти за фразу, що миру можна досягти через повішення Гітлера. У листопаді юнак загине в боях за Італію.

Юнґеру доведеться також ховати й молодшого сина Олександра. Правда той помре від старості 1993 року, а на самого Юнґера чекало довге життя.

Після війни письменник захопився вивченням наркотиків, галюциногенів і змінених станів свідомості. 1947 року йому написав винахідник ЛСД Альберт Гоффман , який був шанувальником книг Юнґера. Хімік і ветеран почали спілкуватися, обмінюватися літературою про наркотики та особистим досвідом тріпів. Вживали й разом.

«Всі троє з нас виявилися біля воріт сприйняття містичного буття; однак, ці ворота не відкрилися. Доза, яку ми вибрали, виявилася замалою. Не розуміючи цього, Ернст Юнґер, який до цього проникав в глибші області за допомогою високої дози мескаліну, зауважив: «У порівнянні з тигром мескаліном, цей ваш ЛСД — просто домашня кішка». Після подальших дослідів з більшими дозами ЛСД, він переглянув цю думку», — згадував Гоффман у своїй книзі «ЛСД — моя важка дитина».

Юнґер отримує премію Ґете за внесок в літературу у Франкфурті, 28 серпня 1982 року. Джерело: National Anzac Centre / Deutsches Literaturarchiv Marbach
Юнґер (другий зліва) поряд президентом Франції Франсуа Міттераном і канцлером Німеччини Гельмутом Колем на церемонії примирення між Францією і Німеччиною, присвяченій 80-й річниці Першої світової війни, Верден, вересень 1984 року. Джерело: National Anzac Centre / Deutsches Literaturarchiv Marbach
Похорон Ернста Юнгера, Німеччина, Вільфлінген, 21 лютого 1998 року. Фото: Alex Rathjen / Horizont / National Anzac Centre

Сам Юнґер підсумував свій психоделічний досвід у книзі «Зближення: наркотики та сп’яніння». До кінця життя він продовжує писати щоденники, подорожувати й аналізувати те, що відбувається у світі, який стрімко модернізується.

Помер Ернст Юнґер 17 лютого 1998 року. Останній живий кавалер «Блакитного Макса» пішов, взявши від життя все, що воно може дати людині. Він залишив вічності свої щоденники, романи та ностальгічне ставлення до Великої війни.

Популярне: