Як гомінід вибився в люди: основні теорії антропогенезу

За останні 10 тисяч років сформувалася близька нам людська культура. Племінні групи мисливців і збирачів розвинулися до перших землеробських суспільств, що призвело до появи міст і держав. Рід Homo йшов до цього мільйони років, але що ж нами рухало весь цей час? Є про що посперечатися.

Перші гомініди

Рід Дріопітеків

12—9 млн років тому
Жили на деревах, харчувалися рослинною їжею

Рід Австралопітеків

7—1,8 млн років тому
Жили в саванах і тропічних лісах, пересувалися на двох ногах. Ранні австралопітеки харчувалися рослинами, пізні — доїдали здобич за хижаками

Рід Homo. Людина уміла

2,3—1,5 млн років тому

Мешкала у савані, вміла робити знаряддя для полювання, їла більше м’яса

Розкопуючи давні поховання на рубежі 50–130 тисяч років назад ми бачимо одну й ту ж картину. Поступова поява типових знарядь праці з кістки та каменю: скребків, зазубрених гарпунів, ножів і швайок — уніфікація від стоянок в Грузії до печер ПАР. Похоронні обряди з дарами у вигляді зерен і охри, прикраси з раковин, шкаралупи яєць, тріскачки й сопілки з кісток птахів. Перше мистецтво — наприклад приголомшливі наскельні малюнки диких коней з печери Шові та примітивні статуетки «Венер палеоліту». Все те, що робить гомінідів Людиною розумною. Одні антропологи називають це «еволюційним вибухом», інші «великим стрибком». А ось що саме запустило еволюцію і перетворило нас на панівний вид планети? Відповідь не буде однозначною.

Кліматична теорія

Перші гомініди вели деревний спосіб життя. Але приблизно 7 мільйонів років тому їхній ареал проживання в районі нинішнього Чаду чи Кенії став перетворюватися з лісів на савану. Дерев ставало менше, деякі гомініди вимерли, деякі — відкочували в густі ліси тропіків. Але були й ті, хто почав вести наземний спосіб життя. Руки, пристосовані для хапання гілок і стрибків по деревах, почали здійснювати рутинну роботу на землі та мілинах — лущення зерен, збір раковин і молюсків, риття коренеплодів.

Знадобилося понад 4 мільйони років щоб з’явився перший представник роду HomoЛюдина уміла. Її мозок важив 650 грамів, зріст становив до 1,4 метра, а ступня була вже схожа на нашу — великий палець не відведений в сторону, як у австралопітеків, а розташований в одному ряду з іншими фалангами. Ходити на своїх двох було набагато зручніше. Людина уміла користувалася кварцовими зубилами, які приносила до місць кочівель за 50 кілометрів. Дрібна моторика розвивала її мозкові клітини, вона вживала більше білка з розбитих каменями кісток тварин і зрізаних частин туш — звідси й сили сходити за десятки кілометрів до жерла згаслого вулкана за обсидіаном або кочувати за тваринами. Все це на тлі сильних коливань клімату збільшувало мозок, змушуючи гомінідів запам’ятовувати великі масиви інформації та оперувати абстрактними ідеями для виживання.

Група афарских австралопітеків в Лаетолі (Танзанія). Діорама в музеї природознавства Пізанського університету. Фото: Federigo Federighi / Natural History Museum of the University of Pisa / CC BY-SA 4.0

Дивна теорія «водяної мавпи»

Теорію вперше висловив 1960 року морський біолог Алістер Харді. Майже відразу вона була розкритикована і розгромлена. Але недавно її знову похвалив відомий натураліст сер Девід Аттенборо, автор сценарію документального серіалу «Планета Земля». Ідея така, що перші гомініди були витіснені з саван на мілини, де втратили у воді більшу частину волосяного покриву і придбали підшкірний жир на кшталт тюленячого, що захищає внутрішні органи, натомість отримавши раціон з крабів, морських їжаків і молюсків.

Невеликі перетинки між пальцями, низьке розташування гортані, щоб її не заливало водою, і ходіння на двох ногах на мілководді тільки підтверджують цю думку. В теорії враховувалося багато чого — ріст волосся зверху вниз по току води, потові залози, щоб на пекучому сонці змивати морську сіль і найдовший серед приматів статевий орган, який гарантує, що сім’я після еякуляції не змиє прибоєм. Гордість бере, от тільки занадто багато «але» все перекреслюють.

Головна проблема теорії полягає в тому, що «гідропітеков» до сих пір не знайшли ні на одному узбережжі світу. Також на кожен аргумент акватичної теорії знайдеться контраргумент — наприклад, підшкірний жир є не тільки у морських ссавців, а втрата густого волосяного покриву — наслідок прямоходіння на довгі дистанції. Від шуби позбулися, щоб уникнути перегріву. Разом із цим у гомінідів з’являється більша кількість потових залоз і рідина легше випаровується через шкіру, покриту дрібними волосками.

Втім, гори раковин і кісток тюленів на стоянках і той факт, що людині комфортно в воді, ще чекають свого вдумливого дослідника — любителя альтернативних теорій.

Самка орангутанга з дитинчам перетинають річку, Танджунгпутінг, Індонезія. Фото: Patrick Kientz / Biosphoto / EastNews

Теорія мутації гена СМАН

Близько 2 мільйонів років тому у гомінідів мутував ген CMAH — він є у більшості ссавців і кодує N-гліколілнейрамінову кислоту, яка бере участь у взаємодії між клітинами та сполучними тканинами. Приблизно в той самий час з’являються витривалі прямоходячі гомініди — Homo ergaster і Homo erectus, який з Африки дійшов аж до Китаю. Вчених цей зв’язок заінтригував.

Дійсно, в цей період різко збільшилася кількість потових залоз і м’язової маси. Завдяки мутації мережа капілярів швидше доставляла в глибину м’язів кисень, а потові залози скидали надлишкове тепло. На думку вчених Каліфорнійського університету, це зробило з нас ідеальних мисливців, здатних годинами та цілодобово переслідувати здобич. Серед інших приматів, людина буде поганим спринтером, зате відмінним марафонцем.

Більше білка і калорій на полюванні, більше метання каменів і палиць, більше координації під час загону дичини — на виході отримуємо поступове зростання мозку. Правда, роль кислоти в доставленні кисню у м’язи до кінця не ясна.

Модель австралопітека в музеї «Космокайша» в Барселоні. Фото: Jordiferrer / CosmoCaixa Barcelona / CC BY-SA 4.0

Розпалюй багаття

Вогонь було «приручено» на рубежі 1 мільйона – 350 тисяч років тому в районі Південної Африки, де знаходять обвуглені бульби та стебла рослин. Тепер непотрібно було витрачати калорії на підігрів і перероблення крохмалистих речовин, а обсмажене м’ясо краще засвоювалось. Судячи зі спечених шматків червоної глини та залишків деревного вугілля на стоянках, спочатку вогонь отримали від удару блискавки й постійно «підгодовували» паливом. Ночі біля багаття і спільні зусилля з випалювання кісток або дерева, щоб отримати міцні інструменти, дали додатковий поштовх до комунікації.

Нові речі потрібно було називати новими звуками, а поведінка тварин на водопої та «мисливські історії» міняли гортань і мовний апарат. Через те, що не потрібно було розривати тверді волокна, зменшилися зуби та стали тонше кістки черепа. Це дало можливість мозку підрости з 700 до 1200 грам.

Людина прямоходяча біля багаття, ілюстрація. Джерело: Penn State / A Public Research University Serving Pennsylvania

Культурний обмін

Паралельно на нашій планеті жило два види з роду людей. На рубежі 300–100 тисяч років до н.е. з’явилися неандертальці в Європі, на Кавказі та Близькому Сході. Вони добували все необхідне в радіусі десятка кілометрів від стоянки, користувалися найрізноманітнішими знаряддями, унікальними для кожної стоянки і явно не знали човнів, адже навіть найближчі острови у побережжя не заселяли. Наприклад, житла з кісток мамонта знаходилися тільки в Чехії, Молдові та в Україні, кольорові малюнки тварин — лише у Франції, а залишки перших собак — в печері Гойї в Бельгії. Конкретна група неандертальців приручила песиків, а їхні сусіди — ні.

Приблизно 37 000 років до н.е. вони стикаються з кроманьйонцями, що мігрують із зони Родючого півмісяця та з Африки. Сусідство неандертальців із кроманьйонцями в Європі тривало близько 5 тисяч років.

Раніше існувала теорія про знищення неандертальців кроманьйонцями, її затятим прихильником був палеоантрополог Річард Клейн. Зараз вчені схиляються до асиміляції, адже навіть у сучасної людини є до 4 % генів неандертальця. Немає їх тільки у племен на південь від Сахари, які ніколи не покидали Африку. Унікальні технології почали поширюватися разом з обміном знаряддями. Так повсюдно з’явилися списокидалки, зазубрені гарпуни та сітки, луки й стріли з вкладишами з обсидіану.

Зустріч двох первісних людей — кроманьйонця (ліворуч) і неандертальця (праворуч). Фото: Jacques Beauchamp / Photononstop / AFP

Фініш — неолітична революція

На рубежі 9–10 тисяч років тому на землях Родючого півмісяця було приручено овець та кіз. Невибагливі тварини, що харчуються травою і колючками, давали молоко, м’ясо, жир, шкури й шерсть. Зникла потреба хаотично кочувати. Тепер люди рухалися вздовж річок за травою і чагарниками.

Тигр, Євфрат, Ніл — колиска Людини розумної. Саме тут вона, десятиліттями кочуючи зі своїми стадами, спочатку почала сама поїдати зерна пшениці, а пізніше і висаджувати їх, знаючи, що повернеться сюди через рік. У міста Єрихон на території сучасного Ізраїлю була заснована одна з перших знайдених осілих стоянок із жорнами та примітивною глиняною коморою, де зернові зберігалися до наступного циклу, недосяжні для гризунів і дощу.

Наскельні малюнки в печері Манда Гелі, гірський масив Еннеді, Чад, Центральноафриканська республіка. Поруч з людьми на малюнку зображені верблюди та велика рогата худоба. Фото: David Stanley / Flickr / CC BY 2.0

Цей шлях незалежно пройшли всі «зернові цивілізації» нашої планети — від рису в Китаї до кукурудзи в Південній Америці. Лами, вівці й кози давали запас вовни, молока та м’яса, зернові — запас вуглеводів і білків тривалого зберігання. Надлишки продовольства дозволяли суспільству ускладнюватися, утримувати чиновників, військову еліту й ремісників. Ті організовували полив, сівозміну й облік виробництва. Системність роботи звільняла час для розвитку, відпочинку, вживання наркотиків. Це вже схоже на наше з вами сучасне життя.

Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter