Шляхтичі також плачуть: як розлучалася еліта Речі Посполитої

Початок 17 століття. Ви — вельможний пан Рогальський. Ваш далекий предок одержав герб Рогаля, коли врятував короля Болеслава Кривоустого від дикого буйвола. Але то було давно. Зараз ви страждаєте, бо з розрахунку взяли шлюб із багатою вдовою, а вона виявилась справжньою стервою. Сімейне життя не складається, терпіти вже немає сил.

Як пану Рогальському отримати розлучення і не втратити при цьому свій єдиний хутір, розкаже Ірина Даневська — авторка історичних романів «Німецький принц Богуслав Радзивіл» і «Генерал короля Богуслав Радзивіл».

В Речі Посполитій шлюб не був довічним вироком — він закінчувався не лише зі смертю когось із подружжя, але й через визнання його недійсним або через процедуру розлучення, закріплену ще Литовським статутом 1566 року. Однак вийти живим зі шлюбу було незрівнянно складніше, ніж сьогодні.

Шлюб можна було скасувати в світському та в духовному судах. Під час слухань встановлювалася поважність заявленої причини, вирішувалися майнові питання колишнього подружжя, визначалася опіка над дітьми. У випадку невінчаного шлюбу достатньо було з’явитися в місцевих органах влади й заявити про своє бажання звільнити один одного від подружніх обов’язків. Урядники, як правило, йшли назустріч, — заява вносилася до гродських книг, шлюб скасовували.

Розлучення оформлювалося через розвідний лист, який колись складався просто при свідках, але з посиленням впливу церкви обов’язковою стала присутність священника. Церква мала свої інтереси — обов’язковий судовий збір за розлучення був вагомим джерелом церковних доходів. Його вносив той, хто подавав на розлучення. Звісно, судді отримували й додаткові мотиваційні виплати, залежно від майнового стану позивача. Також неодмінно залагоджувалися майнові питання: якщо винуватцем розриву шлюбу був чоловік, дружині повертали придане; якщо дружина — вона втрачала право на повернення посагу. Постраждала сторона також могла вимагати відступне.

Причини, які дозволяли просити розлучення, але не гарантували його

 

1. Домашнє насильство

На побиття до суду скаржилися як жінки, так і чоловіки, але суд не обов’язково ставав на бік потерпілої сторони. Іноді розлучення дозволяли, а частіше насильнику давали шанс «виправитися». 1594 року до луцького єпископа звернулася Ганна Згличинська з Монтовтів зі скаргою на чоловіка-пройдисвіта, що тримав її в ув’язненні й тяжко скалічив, зламавши ногу.

Це була вже друга спроба нещасної жінки позбутися ненависного шлюбу. Вперше справу судив сам князь Василь-Костянтин Острозький. Жінка з відчаю звинуватила себе і в перелюбі, і в спробі отруїти чоловіка трутизною з ящірки, домагаючись смерті чи монастиря. Однак і в тому, і в іншому їй було відмовлено.

Цього разу їй відмовив єпископ. Під тиском духовної влади подружжя підписало акт примирення. Як далі склалося їхнє життя — невідомо.

Але бували й скривджені чоловіки. Полоцький воєвода Станіслав Давойна поскаржився в духовний суд віленському єпископові на дружину Барбару з Соломирецьких, котра його побила, ледь не спалила живцем, забрала папери, гроші й від’їхала. Однак розлучення воєвода не отримав — нещасливе сімейне життя скінчилося лише з його смертю.

Знаючи про неминучі процесуальні складнощі, потерпілі від домашнього насильства воліли уникати судів. Жінки тікали до родичів, просто відмовляючись мешкати з кривдниками. Нерідко чоловіки через суд намагалися повернути їх додому. Так вчинила побита дружина князя Андрія Острожецького. А от Іван Балабан-Осекровський поскаржився на дружину Раїну зі Стакорських про те, що вона разом зі своїми братами та приятелями вигнала його з маєтку Ружина, привласнила речі й порушила шлюбну присягу, відмовившись із ним мешкати.

2. Не зійшлися характерами

Литовський канцлер і олицький ординат Альбрехт Радзивіл занотував у своєму щоденнику: шлюб, який зміцнює стіни родинного дому, постає із «прихильності душ», однак «швидко розривається через домашні негаразди» і «в короткому часі в’яне».

Таке трапилося з Федорою Гулевичівною, родинне життя якої з Василем Холоневським від початку не склалося. До з’ясування стосунків між подружжям були залучені приятелі, які з ініціативи чоловіка намагалися вплинути на жінку. Натомість мати Федори усіляко сприяла доньці в її бажанні розлучитися і порадила зятеві: «Я жони тобі не віддам, дай їй спокій і звільни з малженства, бо матимеш не жону, лише неприятеля».

Частіше характер один одного треба було терпіти, чи шукати більш вагомі причини для розлучення.

Ілюстрація до комедії Жана де Лафонтена «Чарівний кубок». Джерело: Biblioteka Narodowa

Поважні причини для отримання розлучення

 

1. Шлюби між родичами

Наявність родинних зв’язків між подружжям засуджувалася церквою і дозволяла отримати розлучення навіть у випадку, якщо раніше було отримано церковний дозвіл на укладення шлюбу. За потреби цим охоче користувалися магнатські родини, де чоловік і дружина часто мали якусь кровну спорідненість.

Так, 1642 року відбулося гучне розлучення князя Александра Людовіка Радзивіла з Катажиною Тишкевичівною. На розлучення подала Катажина під шаленим тиском свого дівера, князя Яреми Вишневецького. Він, не бажаючи переходу маєтків свого покійного брата Януша в управління Радзивіла, добився опіки над племінниками, юними Дмитром і Константином, та погрожував розлучити їх із матір’ю. Отримавши як відступне немалий посаг дружини, Радзивіл погодився на розлучення. Луцький біскуп Гембіцький визнав шлюб недійсним під приводом того, що подружжя перебувало між собою у третьому ступені родства і не брало дозволу на шлюб. За 5 років Радзивіл отримав підтвердження скасування шлюбу з Риму і дозвіл на нове одруження.

Портрет Александра Людовіка Радзивіла. Джерело: Muzeum Narodowe w Warszawie / art.pl

2. Неможливість виконувати подружні обов’язки через імпотенцію чи хворобу

1615 року відбулося розлучення шляхтича-протестанта Ракицького з дружиною Ганною, котра поскаржилася на відсутність сексу у подружньому житті. Викликані свідки підтвердили, що проблеми Ракицький мав іще до шлюбу і, змовчавши про них, ошукав дружину та її родичів. Але самі лише свідчення до уваги не бралися: суд дав добро на розлучення лише коли лікар підтвердив неспроможність чоловіка до статевого життя.

Розлучитися дозволялося, якщо хтось із подружжя, тяжко хворіючи, сам просив про це. Якщо ж здоровий бажав розлучитися з хворим, розлучення не дозволялося.

В лютому 1594 року Федора Головинська, зробила у гродському суді Луцька такий запис:

«Не так давно я, з волі Божої, вступила у шлюб з паном Яном Волицьким. Але, оскільки Богу завгодно було вкарати мене тяжкою хворобою, то я просила мого мужа, щоб він навіки звільнив мене від подружжя з ним. І пан Волицький, з причини моєї тяжкої хвороби, поступився. Я ж зі свого боку цим листом на вічні часи звільняю пана Волицького від шлюбу зі мною і дозволяю йому одружитися з ким захоче, про що я і перед духовним судом заявила і вільним його від себе учинила».

3. Примус до шлюбу

Закон гарантував добровільність шлюбу, тому тиск родичів чи опікунів для його укладення був вагомою причиною розлучення. Наприклад, батьківським тиском на себе під час укладення шлюбу мотивував 1763 року прохання про розлучення олицький ординат Кароль-Станіслав Радзивіл. Хоча йому нелегко було довести «небезпеку для життя» від люблячого батька в разі відмови від одруження.

1553 року під тиском князя Василя-Костянтина Острозького відбувся шлюб його племінниці Гальшки з князем Дмитром Сангушком. Дівчина не давала своєї згоди — слова шлюбної присяги за неї проказав князь Острозький. Кілька місяців по тому, шлюб скасував король Сигізмунд ІІ Август, князя Сангушка було скарано на інфамію, вистежено і страчено. Але подальше життя в Гальшки не склалося: багата спадкоємиця була силоміць видана заміж вже королем, і за спробу розірвати шлюб була ув’язнена у своїх покоях нелюбим чоловіком на довгих 14 років.

Портрет Дмитра Данила Сангушка. Джерело: Острозький краєзнавчий музей

4. Церковне покликання

Коли хтось із подружжя бажав піти в монастир, чи отримати духовний сан, він мав право подати на розлучення. Історія Речі Посполитої знає немало таких випадків. Так, в першій половині 16 століття полоцький архієпископ Літавар Хрептович задля отримання кафедри розлучився з дружиною. Аналогічно зробив в другій половині 17 століття і православний єпископ могилівський і мстиславський Клеменс Тризна.

Шляхетна жінка з Речі Посполитої, 17 століття. Малюнок Карла Емиля Деплера, 1875 рік. Джерело: Biblioteka Narodowa

5. Тривала відсутність

Якщо хтось з подружжя кудись їхав і не давав про себе знати понад п’ять років, то його «друга половинка» мала право отримати розлучення. В судових документах тих часів вистачає курйозних випадків, коли повернувшись із неволі, чоловік застає дружину з іншим законним чоловіком. Якщо дружина офіційно не взяла розлучення, то судовий позов дозволяв бідоласі або повернути жінку, чий другий шлюб визнавали незаконним, або ж отримати належне йому майно, опіку над дітьми та ще раз одружитися.

Польський шляхтич. Джерело: Biblioteka Narodowa

6. Зміна віри

Коли хтось із подружжя переходив до іншого віросповідання, друга сторона мала право відмовитись від цього й вимагати розлучення. Так, 1589 року слуга князя Костянтина Острозького, хрещений єврей Костянтин з Преворська зробив таку заяву в гродському уряді міста Володимира:

«З доброї волі я прилучився до закону і віри християнської, а дружина моя Тіля Юськівна, не бажаючи зі мною у вірі християнській жити, просила мене, щоб я її “зі стану малженського відпустив”. І так я, згідно з вчиненою між нами постановою учинив».

Кримінальні злочини в шлюбі

 

1. Бігамія

Тут все зрозуміло — повторний шлюб вважається недійсним, якщо попередній не було розірвано законним чином. В ті часи при виявленні випадків двошлюбності, суд скасовував другий шлюб, а винуватця чи винуватицю чекала страта. Однак карали тоді за такі провини не надто охоче.

Свідомим двоєженцем був відомий авантюрист Альбрехт Ласький — чоловік Беати Косцелецької, вдови князя Іллі Острозького. Ув’язнивши в будинку старшу на 21 рік дружину, він таємно одружився з молодою француженкою Сабіною де Сов, котра народила йому чотирьох дітей. Коли про це стало відомо, в справу втрутився австрійський імператор Фердинанд I Габсбург, вимагаючи у польського короля покарати злочинця. Однак смерть короля і зацікавленість Габсбургів у підтримці Лаським їхнього кандидата на польський престол, допомогла шляхтичу уникнути кари. Він втратив маєтки першої дружини, але тримав її в неволі ще 11 років. По її смерті двоєженець зміг легалізувати новий шлюб.

Ілюстрація до комедії Жана де Лафонтена «Le Magnifique». Джерело: Biblioteka Narodowa

2. Перелюб

Подружня зрада вважалася поважною причиною для звернення до гродського суду. Це давало право на розлучення і загрожувало винуватцям карою на горло — у випадку, якщо вони не отримали пробачення від своїх половинок. Для підтвердження обвинувачення потерпілому треба було надати суду свідчення трьох гідних довіри свідків.

1610 року полоцький архієпископ скасував шлюб Богдана Уліти, чия дружина «на його очах зраджувала йому з кількома чоловіками, а потім із ними поїхала з дому». Він отримав розлучення, але попросив не карати смертю дружину і навіть погодився повернути їй посаг. Але не завжди так мирно розходились.

1619 року Наум Радкович від імені дочки Марії подав скаргу до Могильовського магістрату на зятя Іллю Онапрієвича та його коханку Одарку Козлівну. Урядники застукали їх на гарячому. Обох коханців стратили.

Перспективи Рогальського

Беручи до уваги судову практику тих часів, панові Рогальському треба сподіватися на поступливість суддів, шукати порозуміння з дружиною або уникати виконання подружнього обов’язку. Раптом, спрацює?

Популярне: