Потрапити легко, піти — неможливо: журналістка проти американських психлікарень

Наталя Лесик-Карбовська

«Це пастка для людей. Потрапити сюди легко, але піти звідси майже неможливо», — напише у своєму розслідуванні журналістка Неллі Блай. Вона симулювала хворобу і вирушила до Нью-Йоркської психіатричної лікарні, але вибралася звідти тільки завдяки допомозі ззовні.

Американська репортерка Неллі Блай була готова на все заради сенсаційного матеріалу і погодилася відправитися туди, куди до неї не ризикував сунутися жоден репортер. Пережите газетяркою в психлікарні приверне увагу влади, назавжди змінить ставлення до хворих, а її саму прославить на весь світ. Непогано як для країни, де на той момент було обмежено жіноче виборче право.

Біснуваті та юродиві

Доля людей з психічними проблемами довгий час була сумною. У душевних розладах звинувачували бісів, бачили промисел Божий або просто намагалися ізолювати такого хворого в будь-який спосіб. Цілком нормальним явищем було утримувати людину з недугами психіки в тюрмі або притулку для бідних.

Поштовхом для змін стало 19 століття і робота Доротеї Лінди Дікс — американської меценатки та активістки. Під час поїздки в Англію вона перейняла прогресивний досвід ставлення до пацієнтів і почала впроваджувати його в США.

Лікарня для душевнохворих, гравюра Вільгельма фон Каульбаха, 1845 рік. Джерело: Wellcome Collection / CC BY 4.0

Однак Дікс нічого не залишалося, крім як видавати брошури. Це був один із небагатьох інструментів впливу жінки на ситуацію в країні. 1843 року вона публікує подробиці утримання психічно хворих у штаті Массачусетс:

«Знайомство зі стражданням притупляє чутливість, і, коли нехтування одного разу знаходить підтримку, множаться інші травми… Через брак адекватних засобів для задоволення потреб цих справ абсолютно неможливо домогтися справедливості в цьому питанні. Тюрми не будуються з урахуванням перетворення на окружні лікарні, а старечі дома не створюються як притулки для душевнохворих».

Клітини, ланцюги, підвали, стійла і навіть шафа — терапевтичний ефект від такого «лікування» вельми сумнівний. Доротея Дікс домагається створення нових профільних лікарень, і вибиває фінансування на комфортніші умови для пацієнтів. Мета установ нового типу — забезпечити необхідний догляд і заняття для душевнохворих.

Американські психіатри підтримали Доротею і розробили «План Кіркбрайда», згідно з яким Сполучені Штати вкрилися мережею однотипних лікарень.

Правда, на практиці все пішло не зовсім за планом. За рік до її смерті вибухнув справжній скандал навколо одного із закладів, створених завдяки зусиллям активістки, — психіатричної лікарні на острові Блеквел.

Сестри Госпіталю святої Єлизавети — першого великого федерального психіатричного госпіталю США поруч з портретом Доротеї Лінди Дікс. Джерело: National Library of Medicine / National Building Museum

Острів проклятих

Зараз цей острів має ім’я президента Рузвельта і виглядає пристойно — з житловим комплексом, магазинами та міцним мостом до великої землі. Але минуле у нього похмуре. У 17 столітті англійці відбили острів у голландців, ним володіли нащадки завойовників — Блеквели. 1828 року цей шматок суші викупила влада Нью-Йорка, щоб засилати туди злочинців і психічно хворих. У 1839–1841 роках тут будують психіатричну лікарню по «Плану Кіркбрайда». Але умови життя для пацієнтів майже не змінюються.

Сюди 1842 року ризикне навідатися англійський письменник Чарльз Дікенс під час своєї поїздки по США. Свої враження він опише в «Американських нотатках»:

«На всьому лежав відбиток томливого неробства божевільні, тяжкий для стороннього спостерігача… В їдальні, порожній, сумній і похмурій кімнаті з голими стінами, була замкнена одна жінка. В неї, сказали мені, потяг до самогубства. Якщо що-небудь і могло зміцнити її в такому рішенні, так це, звичайно, нестерпна монотонність подібного існування».

Через 40 років після Діккенса острів відвідає провінційна журналістка Неллі Блай. Її текст матиме більше значення, ніж записки англійського літератора.

Je suis Nellie

Неллі Блай — псевдонім провінційної журналістки, яка бажала підкорити Нью-Йорк. Уроджена Елізабет Джейн Кокран, до 22 років вона пережила смерть батька і злидні. Дівчині довелося рано подорослішати та почати працювати.

Її життя кардинально змінюють надруковані в Pittsburgh Dispatch роздуми Еразма Вілсона під назвою «Для чого дівчата збідні», де автор не соромився називати дам, які працюють, «чудовиськами». Напиши в той момент містер Вілсон що-небудь інше, і, можливо, світ ніколи б не дізнався про існування Неллі Блай. Вона пише до газети відповідь Вілсону з вимогою дати жінкам можливість реалізовувати себе, і потрапляє на роботу в той же Dispatch. Правда, після кількох дослідницьких матеріалів про робітниць фабрик, журнал засипають скаргами, а Блай переводять до іншого відділу писати на «жіночі» теми — про садівництво і моду. Але Неллі цікавить політика і суспільне життя.

Як іноземна кореспондентка вона їде в Мексику, але після критичного матеріалу про місцеву диктатуру, ледве встигає звідти втекти. І вдома в Піттсбурзі їй знову стає нудно.

1886 року Неллі їде в Нью-Йорк. Її мета — газета The New York World.

Газету батька «жовтої преси» Джозефа Пулітцера в першу чергу цікавив популярний жанр репортажів-перевірок, глибоких розслідувань. Острів Блеквел давно вабив його своїми похмурими таємницями, а Неллі не боялася труднощів. Пулітцеру це сподобалося і він дав їй перше завдання — написати репортаж про справжнє обличчя блеквельской психлікарні.

Неллі Блай (справжнє ім'я Елізабет Джейн Кокран), 1890 рік. Джерело: Бібліотека Конгресу США

Історія жахів

До психіатричної лікарні потрібно ще було втрапити. За іронією долі, там часто утримувалися цілком здорові люди, але потрапити туди спеціально виявилося не так просто. Можна було дати хабар, але Неллі не хотіла, щоб хтось із лікарів знав правду про її розслідування.

Вона оплатила ліжко в прибутковому будинку на одну ніч і поводилася там дивно, поступово симулюючи все глибший психічний розлад. До ранку власниця закладу викликала поліцію. В дільниці її допитував капітан МакКаллен, з яким Неллі вже стикалася по роботі. На щастя, він її не впізнав.

Наступна ланка — суд. Тут знову намагалися розібратися, хто вона і звідки — безрезультатно. Так Неллі потрапила в руки швидкої допомоги, яка відвезла дівчину до нью-йоркської лікарні «Бельв’ю» на комісію.

Це був ще не острів Блеквел, але атмосфера вже насторожувала. Неллі лікарня запам’яталася байдужістю лікарів і нестерпним холодом. Пацієнтам навіть не давали можливість довести, щоб вони здорові або хворі не так вже й серйозно. Лікарі, після побіжного огляду, ставили діагнози, з якими людина могла все життя провести в холодній палаті.

Лікарня Белвью, острів Блеквел (Рузвельт). Пацієнтки з психічними розладами обідають в палаті під наглядом трьох медсестер, 1885–1898 рр. Джерело: Wellcome Collection / CC BY 4.0
Лікарня Белвью, острів Блеквел (Рузвельт). Пацієнтки з психічними розладами обідають в палаті під наглядом трьох медсестер, 1885–1898 рр. Джерело: Wellcome Collection / CC BY 4.0

Відділення для жінок Нью-Йоркській психіатричної лікарні на Блеквелі, куди її відправили з діагнозом «безумство та амнезія», виявилося ще гірше. Те, що задумувалося як притулок, було справжньою в’язницею, з якої практично неможливо вибратися. Чим адекватніше поводилася Неллі Блай, тим більше лікарі переконували її, що вона хвора.

Журналістка з’ясувала, що в Блеквелі знаходяться не тільки божевільні. Лікарня переповнена бідняками, безробітними, просто емігрантами, що не знають мови. Всіх пацієнток погано годували, одягали в ганчір’я і насильно купали в брудній крижаній воді бо медсестрам було лінь набирати ванну заново. Неллі не вдалося уникнути цієї процедури: «Мої зуби стукали від холоду, кінцівки вкрилися гусячою шкірою і посиніли. Раптово на мене одне за іншим вилили три відра крижаної води. Вона потрапляла до очей, вух, носа й рота». Також медсестри змушували жінок користуватися загальними рушниками та гребінцями, попри шкірні захворювання і відкриті виразки.

Саме хворі стежили за чистотою палат і навіть кімнат медсестер. Після прибирання медсестри наказували їм просто сидіти на лавках, не рухаючись і не змінюючи позу. Пізніше Блай напише про це:

«Я подивилася б, як ті освічені лікарі, які визнали мене божевільною, тим самим показавши свої здібності, взяли б цілком розумну і здорову жінку, змусили її замовкнути й сидіти з шостої ранку до восьмої вечора на твердій лавці з прямою спинкою, не дозволяли їй ні говорити, ні рухатися протягом цих годин, не давали їй читати і не дозволяли дізнаватися щось про зовнішній світ і його справи, годували її огидною їжею, поводилися з нею жорстоко і перевірили б, скільки часу буде потрібно їй, щоб зійти з розуму. Пара місяців перетворила б її на каліку душею і тілом».

У циклі її матеріалів будуть описані образи й побиття, яких зазнавали в’язні психлікарні.

«Побої, які я отримувала там, були жахливі. Мене брали за волосся і занурювали в воду, поки я не починала захлинатися, душили і били ногами. Медсестри змушували тихих пацієнток чергувати біля вікон, щоб попереджати їх, коли зайде якийсь доктор. Скаржитися лікарям було марно, вони завжди відповідали, що все це — плоди наших хворих розумів, і, крім того, нас били за те, що ми їм розповідали», — розповідь пацієнтки Бріджет МакГіннесс прочитає весь Нью-Йорк.

Леді Сенсація

Після 10 днів перебування в лікарні, редакція відправить адвоката визволяти Неллі. Під приводом, що її хочуть забрати знайомі, вона вийде на свободу, але згадуватиме цей момент з жалем: «Я покидала божевільню із задоволенням і жалем — задоволенням, бо я знову могла дихати вільно; але з жалем, що я не змогла взяти із собою деяких нещасних жінок, які жили й страждали зі мною, будучи такими ж розсудливими, як і я…»

Через два дні Пулітцер опублікує першу частину її розслідування «Десять днів у божевільні». Матеріал стане справжньою сенсацією, газета друкує додаткові тиражі, а лікарі вигадують виправдання. Газета The Sun публікує шість колонок пояснень фігурантів справи. Зокрема, доктор Кінер, який не зміг розкусити Блай і визнав її неосудною, заперечував свою недбалість під час огляду пацієнта та посилався на наявність авторитетних лікарських висновків попередніх лікарів із «Бельв’ю». Медсестра міс Грюп, яку Неллі звинувачувала в насильстві над пацієнтами, стверджувала, що насправді грубість і хамство були з боку газетярки. Ситуацію звели до того, що винні обставини, а не працівники лікарні.

Неллі ж після розгромного репортажу стала топовою журналісткою США та отримала прізвисько «Леді Сенсація».

Джерело: Ten Days in a Mad-House by Nellie Bly [Elizabeth Jane Cochrane Seaman] (1864-1922) / New York: Ian L. Munro, Publisher, n.d.

Що було далі:

  • Спеціальна комісія перевірить лікарню «Бельв’ю» і лікарню на Блеквелі. В її складі Неллі Блай ще раз відвідає острів. З усіх знайомих пацієнток вона знайде тільки двох дівчат. У лікарні буде зразковий порядок. Лікарі заперечуватимуть насильство і нелюдські умови, посилаючись на неможливість все проконтролювати. Медсестри дадуть плутані свідчення. З’ясується, що про візит комісії їх було попереджено.
  • Після скандалу уряд виділить на потреби лікарень астрономічну суму — $ 850 000.
  • Неллі Блай стане справжньою зіркою розслідувальної журналістики. Наступним витком її кар’єри стане спроба повторити подорож за книгою «Навколо світу за 80 днів» Жюля Верна. Дівчина впорається за 72 дні.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter