Амбуланс вже їде, за кілька століть буде. Рання історія швидкої допомоги

Медицина, як і будь-яка наука про людину, пройшла шлях фенікса. Виникла ще в Античності, пережила занепад в Темні віки й ожила наприкінці Середньовіччя — в часи Відродження. Грамотна організація швидкої медичної допомоги вимагає особливо великих витрат ресурсів — в історії їй було справді важко.

«Він підійшов, перев’язав чоловікові рани, поливши їх олією та вином, а тоді посадив його на свою тварину, привіз у заїжджий двір і там попіклувався про нього». Притча про доброго самарянина з Євангелія від Луки, складеного в 1 столітті нашої ери, — один із найбільш ранніх описів невідкладної медичної допомоги. Однак централізована швидка допомога для звичайних людей стане доступною ще дуже нескоро.

У давнину життя людини коштувало зовсім небагато, якщо вона не була багатієм або… солдатом цивілізованої армії. Воїнів намагалися лікувати навіть в античні часи — грамотно зроблені криваві процедури рятували життя, а іноді повертали в стрій досвідченого бійця. Саме на полі брані з’явився ранній аналог сучасної швидкої допомоги.

РИМСЬКІ ПОРЯДКИ

Наприкінці 1 століття до нашої ери в римській армії діяла система, близька до сучасної: хворого чи пораненого доставляли до спеціалізованого закладу — валетудинарія. Це було щось середнє між шпиталем і станцією «швидкої». Команда медиків складалася з кількох десятків хірургів і капсаріїв, що завідували інструментами, перев’язувальними засобами, ліками та запасами вина. Існувало централізоване постачання, свій транспорт і городи для вирощування лікарської сировини. На три легіони припадав один валетудинарій на кілька сотень ліжок.

Поранених туди доставляли спеціальні команди по 8–10 людей, що діяли за лінією бойового ладу. Для цього використовувалися люльки з плащів між двома кіньми та фляги із сумішшю дурманних трав і вина. За кожного врятованого пораненого «санітари» отримували премію.

Водопровід, опалення, окремі операційні, які мили гарячим вином, обробка інструментів, пристосування для трепанації черепа, зондування ран, видалення стріл — римляни багато зробили для створення ефективної служби першої медичної допомоги. Але після падіння Риму в 5 столітті н. е. всі ці блага цивілізації зникли надовго.

Япіг видаляє наконечник стріли з ноги Енея. Фреска на стіні зали в будинку Ведія Сиріка в Помпеях, 1 століття до н. е. Фото: Carole Raddato / Flickr / CC BY-SA 2.0

1,5 ТИСЯЧОЛІТТЯ ПО ТОМУ

Знадобляться багато століть, щоб повернутися до цього рівня — навіть польова медицина госпітальєрів і близько не могла підійти до стандарту, заданому на початку нашої ери. Щось схоже на швидку можна побачити тільки на початку 15 століття. Цього разу невідкладна допомога з’явилася на півночі Європи й була доступна не тільки солдатам.

1417 року в Нідерландах заснували мережу човнових станцій, на яких медики відкачували потонулих у численних каналах країни, відігрівали переохолоджених, могли накласти пов’язку, вправити кістку чи зробити кровопускання при різноманітних проблемах.

Епоха Просвітництва, з її ідеєю людської гідності та цікавістю до всіх аспектів тілесності, не могла проігнорувати необхідність розвитку ургентної медицини. В другій половині 18 століття починається історія організованої медичної допомоги в Парижі: комісар або інспектор поліції вів лікаря додому до пацієнта, викликав приватну двоколку до притулків при монастирях, а після — давав чеки від магістратури візнику й лікарю. В той самий час в Лондоні теж починають думати про порятунок життів: в 1780-х Королівське Гуманне товариство вздовж річки Темзи розміщує спеціальні набори для реанімації потопельників.

Амбруаз Паре використовує лігатуру при ампутації на полі битви при облозі Дамвіллера, 1552 рік. Картина Ернеста Борда, 1877–1934 роки. Джерело: Wellcome Images / CC BY 4.0

БАТЬКО «ШВИДКОЇ»

Французи зробили особливо багато для організації сучасної медичної служби. «Батьком швидкої допомоги» називають хірурга Домініка Жана Ларрея, який в 1790-і роки організував пересувні санітарні табори в армії революційної Франції, яка билася проти всієї Європи. Ларрей спроєктував двоколки для евакуації — амбуланси — і запряжені четвіркою коней мобільні операційні. Також саме він ввів тактику медичного сортування (тріажу) — поділу людей, яким потрібна термінова хірургічна операція, легкопоранених, інфекційних хворих і вмираючих.

Навіть в умовах відсутності нормального сполучення, під час Єгипетської кампанії Наполеона або важких боїв у Росії, амбуланси доставляли потерпілих на операційний стіл за 15–20 хвилин. Поєднуючи ампутацію вогнепальних переломів, пов’язки з вином і камфорою, анестезію холодом, алкоголем і висічення ран, французькі медики врятували десятки тисяч людей. Сам Ларрей міг робити по 200–300 операцій на добу — так було, наприклад, під час битви на Березині.

Евакуація пораненого солдата з поля бою, французька армія. Джерело: Wellcome Images / CC BY 4.0
Кінна військова швидка допомога, французька армія. Малюнок олівцем, 1850 рік. Джерело: Wellcome Images / CC BY 4.0
«Швидка допомога» Домініка Жана Ларрея. Джерело: The National Library of Medicine / nlm.nih.gov

ПРОРИВ 19 СТОЛІТТЯ

Перші служби швидкої допомоги при лікарнях з’явилися в США в другій половині 19 століття. Першим створив такий сервіс Комерційний госпіталь в Цинциннаті (штат Огайо) 1865 року. А в 1869-му нью-йоркський госпіталь Белв’ю серйозно обладнав свої карети — в них були шлункові помпи, шини, морфій і бренді — все за останнім словом медичної науки того часу.

Але перша станція швидкої допомоги з паралельними телефонами в диспетчерській, каретами та підстанціями для лікарів з’явилася у Відні 1 травня 1883 року. Її заснував Яромир Мунді — лікар, психіатр, волонтер товариства рятувальників і творець санітарних поїздів на фронтах Австро-італо-французької війни. Тригером для нього стала страшна пожежа в Рінгтеатрі 1881 року, коли загинуло понад півтисячі людей, а сотні обпалених цілодобово лежали на снігу. Учасник чотирьох воєн застосував свій багатий лікарський і організаторський досвід, спроектувавши громадянську службу порятунку.

Ініціатива Мунді була успішно реалізована: по австрійській столиці почали їздити карети з двома лампами — однією, що обертається, й іншою, що освітлює дорогу, в місті з’явилася мережа станцій «швидкої», на кожній трамвайній зупинці були заховані носилки, на 5 карет припадало 11 штатних лікарів. Сам творець системи працював кучером, санітаром і керуючим — в різні зміни, відпочиваючи лише по 4 години на добу. На віденський досвід спиралися творці служб невідкладної допомоги в усьому світі.

19 століття також стало проривом в області польової хірургії — під час Кримської війни в 1853–1856 роках російський хірург Микола Пирогов почав широко застосовувати ефір як анестезію.

А на іншому континенті під час Громадянської війни в США хірург Джонатан Леттерман повністю реорганізував амбуланси. Він відділив їх від звичайного транспорту, почав проводити регулярні навчання для носильників, організував спеціальні табори для медиків. Правильний менеджмент дозволив значно знизити смертність серед поранених. Так, в битві під Геттісбургом в липні 1863 року втрати сіверян склали всього 2 %.

Кінний віз швидкої допомоги біля лікарні Белв'ю в Нью-Йорку, 1895 рік. Фото: The Byron Collection / Museum of the City of New York
Бригада швидкої допомоги зуавів демонструє евакуацію поранених солдатів із поля бою. Громадянська війна в США, 1862–1865 роки. Джерело: Бібліотека Конгресу США

БЛАГО ЦИВІЛІЗАЦІЇ

Уже в 20 столітті вдосконалення швидкої допомоги продовжиться — загальна моторизація, обладнання карет дефібрилятором, оптимізація диспетчерської служби. Тільки в другій половині минулого століття «швидка» стала такою, як ми її знаємо. Розкіш, раніше доступна тільки воїнам, тепер стала спільним надбанням і сприймається, як щось банальне й абсолютно необхідне. Хоча і зараз, на початку 21 століття, близько пів мільярда людей у ​​світі не можуть скористатися медичною допомогою, а багато людей в Африці та Азії мають доступ лише до традиційної медицини.

Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter