Подих революціонера — полум’яний: як перець чилі творив історію

Що було першим: гострий перець в шлунку чи революція в серці? О так, тут є зв’язок і неабиякий. У справжнього революціонера — пекучі сльози та вогонь з рота. WAS та KABANOSY пояснюють чому.

1925 року поет Володимир Маяковський побував у Мексиці. Серед іншого, він описав і звичайний мексиканський обід, яким його пригощали:

«Їли чисто мексиканські речі. Сухі, дуже прісні важкі коржі-млинці. Рубане катане м’ясо з масою борошна і цілою пожежею перцю».

«Ціла пожежа перцю» — дуже влучний опис майже будь-якої мексиканської страви. Ще ацтеки, за свідченнями іспанського місіонера 16 століття Бернардіно де Саагуна, їли чилі на сніданок, обід та вечерю. Саме на території мексиканських штатів Оахака, Пуебло та Веракрус у 5 тисячолітті до н.е. почалося культивування червоного перцю. Люди приходили та шли, а чилі завжди залишався.

Тому на гострій, добряче наперченій їжі виросли й покоління пристрасних мексиканців, які 1910 року розпочнуть одну з найгарячіших революцій в історії.

Перець та порох

1876 року в Мексиці в результатів заколоту до влади прийшов генерал Порфіріо Діас. Наступного року його було обрано президентом на виборах. Діас утримував владу у своїх руках довгі 34 роки. Як і багато інших диктаторів, він не скасовував вибори, просто за допомогою махінацій та адміністративного ресурсу кожен раз їх вигравав. Hijo de puta!

Панчо Вілья та генерал Уерта. Анімований колаж WAS для KABANOSY

1910 року його було обрано в черговий раз. Але знову стати президентом Діасу вже не судилося. За довгі роки диктатури він добряче всіх дістав. Всипати перцю йому бажала чи не кожна політична сила Мексики — ліберальні демократи, комуністи, селянство, студентство та навіть велика частина власних офіцерів. До березня 1911 року повстання охопило штати Чіуауа і Морелос та почало розповсюджуватись по всій країні.

Так почалася революція, яка триватиме довгих сім років. Після втечі Діаса до Франції влада буде часто переходили з рук в руки, почнеться війна всіх против всіх. Серед командирів повстанців особливо виділялися селянські ватажки Панчо Вілья та Еміліано Сапата. Перший командував повстанськими загонами на півночі Мексики, другий очолював Армію Звільнення Півдня та тримав під контролем саме ті землі, які були батьківщиною перцю чилі. До армії Сапати охоче приєднувалися збирачі перцю з гір Оахаки.

Раціон мексиканського революціонера був не дуже різноманітний. Серія громадянських війн призвела до неврожаю кукурудзи, до 1915 року вона вже була страшенним дефіцитом. Найпопулярнішою стравою, яку готували на польових кухнях, став простий прісний млинець зі спеціями. В основному — з чилі, який збирали просто на шляху. Антибактеріальні якості червоного перцю знижували вірогідність появи розладів шлунку, паразитів та інфекцій — постійних супутників будь-якої війни. До того ж, засушені перці довго зберігалися та майже нічого не важили.

Перець чилі став основним хлібом мексиканського революціонера та запорукою його ситості перед боєм.

Революція закінчилася перемогою Альвареса Обрегона і Венустіано Карранси, поміркованих політиків, які вчасно «скинули з поїзда» своїх більш радикальних соратників. Сапата і Вілья загинули.

1920 року відбувся новий переворот, Обрегон змістив Каррансу і став новим президентом Мексики. Але революція живе поки росте чилі — наступне повстання в країні почнеться через шість років.

Еміліано Сапата. Анімований колаж WAS для KABANOSY

Тест на революціонера від Мао

За багато тисяч кілометрів від Мексики, на іншій півкулі, червоний перець так само став однією з рушійних сил іншої революції — китайської.

Перші згадки про чилі в Китаї можна знайти 1591 року, лише через сто років, після відкриття Америки Христофором Колумбом. Ніхто точно не знає, як саме перець із Мексики та Перу потрапив до Азії. Найімовірніше, його привезли португальські торговці, які 1557 року орендували в китайської влади острів Макао та заснували там колонію. Так чи інакше, до кінця 17 століття, червоний перець вже став звичним для декількох регіонів країни.

Єдиної китайської кухні не існує, вона дуже різна від регіону до регіону. Червоний перець прийшовся до смаку мешканцям центральних провінцій Сичуань та Хунань, які вже до того мали свої традиції гострої їжі, приправляючи страви корінням імбиру, часником та сичуанським перцем. Центральний Китай виявився ідеальним місцем для чилі. Підійшли й місцевий клімат, і смаки мешканців, і рецепти китайської медицини, які приписували гострим приправам цілющі якості.

Сичуанців у Китаї вважають найбільшими бунтарями, запальними та гарячими, як і мексиканців в Латинській Америці. Саме з виступів повстанців у Сичуані 1911 року розпочалася Синьхайська революція, яка поклала край правлінню імператорської династії Цін.

Не втратив перець свого значення і в майбутніх революційних подіях в Піднебесній. 1949 року чергова громадянська війна звершилася приходом до влади Комуністичної партії на чолі з Мао Цзедуном. Мао, який і сам народився у «перченій» провінції Хунань, любив символізм та афоризми, тому часто повторював, що перець чилі — це своєрідний тест на революціонера. Якщо можеш терпіти печію від перцю, то зможеш і битися з ворогом.

За спогадами радянського дипломата Петра Власова, Мао спеціально годував його перцем і дивився на реакцію, кажучи при цьому:

«Олександр Македонський напевно обожнював червоний перець. Він велика людина і революціонер у своїй справі. Їж перець і ти… Давай, якщо ти революціонер…»

Сам очільник китайської революції мав свою систему поїдання чилі — не розжовувати, а класти до горлянки й ковтати одразу цілі стручки. Страшна людина, справжній дракон!

Мао Цзедун та представники партії «Гоміндан». Анімований колаж WAS для KABANOSY

Трохи науки

Відомий американський журналіст Ендрю Леонард у своїй статті Why Revolutionaries Love Spicy Food стверджує, що зв’язок між перцем чилі та підвищеною революційністю цілих країн та регіонів існує. І це не просто задля гострого слівця, а науковий висновок.

У 1970-х професор психології Пенсильванського університету Поль Розін досліджував вплив гострої їжі на мексиканських дітей та висунув теорію «м’якого мазохізму». За теорією Розіна та його послідовників, печія в роті від чилі — це початковий дискомфорт, який поступово трансформується у своєрідну насолоду. Людина, що з дитинства звикла їсти гостре, краще переживатиме реальний біль та труднощі. Ба більше, в неї буде виникати бажання повторити послідовність «гострі відчуття — насолода» і в інших життєвих сферах, шукаючи пригод та опиняючись у небезпечних ситуаціях.

Саме тому у вирі соціальних криз та революцій мешканці Мексики або провінції Сичуань продемонстрували такий азарт. Стресові ситуації не лякали їх, а, навпаки, додавали гостроти. Схильність революціонерів до гострого підтверджується і на українських прикладах:

Перець з’явився на території України десь на межі 17–18 століть, імовірно з османської кухні. Наші діди-прадіди додавали перець до гострої жирної юшки з м’ясом — вона надавала сил й зігрівала у тривалих походах та битвах. Таку юшку часто варили опришки — карпатські повстанці, що у 18–19 століттях влаштовували на своїх землях антиімперські диверсії. Гострий суп — паливо для боротьби з кривдниками! Карпатський рецепт цієї м’ясоти зараз називають «юшкою Довбуша» на честь Олекси Довбуша — найвідомішого українського опришка.

Опришок. Анімований колаж WAS для KABANOSY

З іншого боку Карпат, на Лівобережжі, перець використовували для приготування пекучого алкоголю — перцівки та варенухи. Саме медово-перчену варенуху, згідно зі свідченнями сучасників, дуже поважав найвідоміший український анархіст Нестор Іванович Махно.

Звісно, як і будь-яка психологічна теорія, теза Розіна є лише припущенням. Проте вона опосередковано підтверджується історичними подіями. Тож нові гострі снеки від KABANOSY, якщо і не перетворять на революціонера, то точно загартують ваш дух.

Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter