Бразильські діди воювали: «змії-курці» проти нацистів

Андрій Воронов

Бразильці вміють не тільки грати в футбол, а й воювати. Це підтверджує досвід Бразильського експедиційного корпусу в Другій світовій війні. 25 тисяч солдатів із сонячної латиноамериканської країни в 1944–1945 роках звільняли Турин і Лігурію від німців, штурмували Готську лінію та Монте-Кастелло. Бразилія стала першою південноамериканською країною, що оголосила Третьому райху війну не тільки на словах, а й на ділі. Але потім про це вирішили забути.

Бразильський дуче

З початком Другої світової Бразилія зайняла нейтральні позиції. Главою держави на той час був Жетуліо Варгас — авторитарний лідер із диктаторськими повноваженнями.

Він прийшов до влади 1930 року в ході державного перевороту — похід на чолі колони своїх соратників на Ріо-де-Жанейро нагадував взяття влади Беніто Муссоліні в Італії вісьмома роками раніше. Період його правління отримав назву «Ери Варгаса». Диктатор взяв під контроль профспілки, заборонив опозиційні партії, запровадив цензуру, створив політичну поліцію, не без успіху загравав із робочим класом, але посадив до в’язниць комуністів. При цьому економіка Бразилії при Варгасі змістилася в бік планової.

Його корпоративістська держава дійсно мало багато спільного з Італією Муссоліні, а сам Варгас намагався багато в чому копіювати дуче. У 1930-і роки він відправляв теплі вітальні телеграми Адольфу Гітлеру і бажав процвітання німецькій нації.

Бразилію за Варгаса йменували Estado Novo — «Нова держава». Режим спирався на армію, середній клас і великих землевласників. Ідеологія «Нової держави» ґрунтувалася на націоналізмі й послідовному антикомунізмі, що максимально зближувало його з фашистськими диктатурами Європи. При цьому радикалів з «Бразильської інтегралістської дії», чия ідеологія була близька до програми італійських фашистів, Варгас вже 1937 року майстерно вивів із політичного поля і залишив біля розбитого корита. Попри те, що майже всі 30-ті вони були союзниками та допомагали йому прийти до влади.

Тісні економічні зв’язки із США змусили Варгаса з початком війни стати на бік антигітлерівської коаліції. Таким чином бразильський диктатор хотів зміцнити особисті взаємини з президентом США Франкліном Рузвельтом, збільшити товарообіг і отримати американські кредити для проведення індустріалізації Бразилії.

Гітлер зради не пробачив. Німецькі підводні човни почали топити біля берегів Південної Америки будь-які цивільні кораблі під бразильським прапором. Жертвами таких рейдів стали майже 3 тисячі мирних громадян на шести судах. У бразильських містах пройшли багатотисячні антинацистські маніфестації, участь в яких взяли студенти та робітники. Народ закликав до війни з Райхом.

22 серпня 1942 року Бразилія оголосила війну країнам Осі. І ця ставка виявилася виграшною.

Президент Бразилії Жетуліо Варгас, 29 грудня 1943 року. Джерело: Arquivo Nacional / arquivonacional.gov.br

Навчити змію курити

У січні 1943 року, поки 6-а армія вермахту доїдала останніх щурів в оточеному Сталінграді, Жетуліо Варгас зустрівся з Рузвельтом. Під час переговорів було піднято питання про створення військового підрозділу в складі армії США, що складається з бразильців. Варгас розумів, що у війні настав корінний перелом. Щоб потім взяти участь у післявоєнному переділі світу, необхідно було пролити кров бразильських солдатів на полях Європи. Американська сторона повністю підтримала пропозицію.

У генеральному штабі бразильських збройних сил планували сформувати три дивізії загальною чисельністю близько 100 тисяч і відправити до Італії, де союзники збиралися закріпитися влітку. Однак вже на початковому етапі почалися труднощі. Виявилося, що виходити на антинацистські мітинги — це одне, а їхати воювати за океан і ризикувати життям — зовсім інше. Мобілізація провалилася, оскільки молодь призовного віку ховалася від рекрутерів, а добровольців було не так уже й багато.

Крім того, виникли проблеми з озброєнням і логістикою. Тому було вирішено укомплектувати лише одну дивізію та авіаційну групу в її складі — трохи більше 25 тисяч багнетів. Набирали до корпусу вихідців із сільської місцевості та міських фавел, тільки льотчики були професійними військовими. Рівень освіти серед бійців із цієї причини залишався невисоким, кульгала дисципліна. Командиром з’єднання став генерал Жуан Батіста Маскареньяш ді Мораїш — відомий військовий діяч, любитель антиурядових повстань і змов, який раніше не раз виступав проти президента Варгаса. Щоб позбутися впливового і небезпечного суперника, диктатор завбачливо відправив його в Європу.

Спеціально для експедиційного корпусу розробили оригінальний шеврон — зелена змія, що курить люльку на жовтому тлі. Оскільки підрозділ довго не наважувалися направити за океан, люди жартували, що простіше навчити курити змію, ніж відправити корпус на фронт.

Шеврон Бразильського експедиційного корпусу. Джерело: Tenente-coronel Senna Campos / Página oficial do Exército Brasileiro

Після завершення курсу підготовки влітку 1944 року, бразильці прибули до Неаполя. Вони мали замінити англійські й французькі частини, перекинуті на південь Франції. Корпус увійшов до складу 5-ї армії США.

Сержант Мунгуба записав у своєму похідному щоденнику:

«Ми прибули в Неаполь. Враження жахливі. Місто в запустінні. У порту каркаси затонулих кораблів і натовпи жебраків. Жодної цілої будівлі. Коли мене послали на війну, я пішов беззаперечно. Але весь час запитував себе: чому я повинен боротися за Бразилію не в Бразилії? Але тепер, після прибуття в Італію, я зрозумів — в тисячу разів краще боротися за Батьківщину на чужій землі. Страждання і руйнування дуже великі».

Американський пропагандистський фільм «Бразилія на війні», 1943 рік

Бразильці в окопах

Бойове хрещення експедиційного корпусу відбулося у вересні 1944 року. В цей час союзні війська штурмували Готську лінію — добре укріплений оборонний рубіж німців на півночі Італії. Її прорив давав можливість вийти до Центральної Європи. Бої на Готській лінії були впертими — німці відчайдушно оборонялися, наступу союзників заважали рясні зливи. Розтрощити оборону вермахту на цьому рубежі вдалося тільки навесні 1945 року.

В ході боїв з’ясувалося, що бразильська уніформа не підходить для бойових дій в Європі. Призначена для тропічного клімату і ландшафту, вона була надто тонкою, і в горах солдати замерзали. Крім того, за кольором вона нагадувала німецьку, що створювало додаткові труднощі. В результаті було вирішено переодягнути весь корпус в американську екіпіровку. Але ще більшою проблемою стала повна відсутність реального бойового досвіду в умовах сучасної війни.

«Ніхто — від генералів до рядових — не знав, що таке справжній бій. Ми навчилися воювати, долаючи труднощі», — згадував пізніше ветеран Жуліу ду Вальє.

У квітні 1945-го в ході Північно-Італійської наступальної операції бразильці билися на ділянці фронту на південний захід від Болоньї. Після звільнення міста бразильський корпус в складі американської 5-ї армії наступав в напрямку Модени, Спеції, Верони та Генуї. Місцеве населення ставилося до південноамериканців тепло, багато в чому, тому що ті теж були католиками. Бразильців же найбільше вразила вбогість італійців.

Жителі комуни Массароза (Тоскана, Італія) зустрічають солдатів Бразильського експедиційного корпусу 7 вересня 1944 року. Фото: Durval Jr. / CC BY-SA 3.0 Criação: 9 de agosto de 2007

В кінці квітня союзники форсували річку По. «Змії-курці» відзначилися в боях при Коллеккьо-Форново і Форново-ді-Таро, де завдали поразки 148-й піхотній дивізії вермахту й італійським дивізіям «Монте-Роза», «Сан-Марко» й «Італія». Їхню капітуляцію приймав особисто командир корпусу генерал Маскареньяш ді Мораїш. За тиждень боїв південноамериканці взяли в полон 14 700 солдатів противника, 800 офіцерів і двох генералів.

«Я був сапером. У мене від кожного вибуху коліна тремтіли! Нехай ніхто не каже, що в нього не тремтіли. А коли штурмували Монте-Кастелло ми пішли в штикову. Тіло до тіла, звільняли будинок за будинком. Я сержанта німецького застрелив, мені за це медаль дали», — згадував один з ветеранів Бразильського експедиційного корпусу через багато років після війни.

В останніх числах квітня у великих містах Північної Італії почалося антифашистське повстання. Партизани схопили й убили Муссоліні. 2 травня 1945 року бразильці розгромили італо-німецьке угруповання в Лігурії та увійшли в охоплений повстанням Турин. Цього ж дня німецьке командування в Італії капітулювало. Італійську кампанію було успішно завершено.

За весь час боїв Бразильський експедиційний корпус втратив убитими 457, пораненими — 2 722. Сьогодні про вклад «змій-курців» у перемогу над нацизмом, крім як в самій Бразилії, майже ніхто не пам’ятає. Багато окопних щоденників ветеранів корпусу не переведено навіть на англійську.

Солдати Бразильського експедиційного корпусу в Італії під час Другої світової 7 вересня 1944 року. Джерело: Arquivo Nacional / arquivonacional.gov.br

Що було далі:

  • Після перемоги у Другій світовій війні Жетуліо Варгас оголосив амністію політв’язням. Почалася лібералізація суспільно-політичного життя, але вона виявилася недовгою. 1945 року військові повалили владу Варгаса. Серед них — офіцери Бразильського експедиційного корпусу. 1950 року Варгас знову став президентом Бразилії, перемігши на виборах. Через 4 роки почалася затяжна економічна криза; генерали поставили перед ним умову скласти повноваження глави держави. Жетуліо Варгас застрелився.
  • Жуан Батіста Маскареньяш ді Мораїш повернувся з війни героєм, отримав чин маршала. Очолював військовий округ у Ріо-де-Жанейро, потім керував генеральним штабом. В останні роки жив на віллі, писав мемуари про участь бразильців у Другій світовій. Отримав почесний титул фельдмаршала. Помер 1968 року.
  • Бразильський ветеран Умберту Кастелу Бранку після війни зробив блискучу кар’єру в армії. 1964 року став 26-м президентом Бразилії.
  • Бразилія так і не отримала територіальних надбань після війни, хоча і вважалася країною-переможницею.
Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter