Давня традиція інфантициду: навіщо люди вбивають своїх дітей?

З найдавніших часів у людей самих різних культур існувала традиція вбивства новонароджених. Причини — різні: соціально-економічні, культурні, релігійні. Але дівчаток серед жертв завжди було значно більше, ніж хлопчиків. WAS розповідає про інфантицид і гендерцид.

Багато хто міг запам’ятати зі шкільного курсу історії моторошний факт: в знаменитій суворістю виховання своїх громадян стародавній Спарті хворих і слабких немовлят скидали зі скелі. Легенда виявилася помилковою: 1904 року археологи вивчили знайдені кістки біля підніжжя хребта Тайгет — там було лише одне немовля, інші — дорослі від 18 до 35 років. У 1980–2007 роках до ущелини спускалися десятки експедицій, але дитячих останків більше знайти не вдалося.

Однак той факт, що скидання дітей зі скелі виявилося вигадкою, не скасовує масового поширення вбивства новонароджених по всьому світу, в тому числі — у полісах Стародавньої Греції. Вбивство дітей було нормою до початку впливу світових релігій, однак і пізніше це явище зустрічалося часто-густо. Для позначення цього явища існує термін інфантицид. Часто батьки прицільно вбивають дітей певної статі. Це називається гендерцид. Найбільше дістається дівчаткам.

КИНУТИ АБО З’ЇСТИ

Стародавні люди жили в екстремальних умовах, їм ніколи було займатися дітьми, якщо ті народжувалися слабкими чи хворими, або якщо мати вмирала в пологах. Завдяки деяким примітивним культурам ми знаємо, що дитина з фізичним каліцтвом могла вважатися плодом впливу злих духів.

Вбивали й здорових. При народженні двійні чи трійні, часто залишали одного, зазвичай — хлопчика, який в майбутньому міг стати мисливцем. Коли плем’я відкочовувало, немовлят могли кинути в лісі, щоб не були тягарем у довгій дорозі. На думку антрополога Джозефа Бердсела, в доісторичні часи вбивали 15–50 % всіх народжених дітей. Інші дослідники називають нижчі цифри — 15–20 %. Хай там що, це було масовим явищем аж до Неолітичної революції.

Іноді первісні люди вбивали молодших дітей через голод — щоб нагодувати старших членів громади. Археологи не раз знаходили скелети немовлят-гомінідів з відтятими головами та слідами людоїдства у різних груп Homo erectus. 1994 року під час розкопок у Печері Кісток Сьєрра-де-Атапуерка (Іспанія) було виявлено поховання, де на багатьох кістках, в тому числі молодих людей, були мітки, що вказують на канібалізм. Через сотні тисяч років людоїдство як масова практика залишилося в минулому, але дитяче життя не набуло більшої цінності.

Останки убитих і з'їдених із рівня TD6 на ділянці Гран-Долина Сьєрра-де-Атапуерка (Бургос, Іспанія) є найдавнішими свідченнями канібалізму у людей. Джерело: University of Nebraska-Lincoln

ВИКИНУТИ ЗА МІСЬКІ МУРИ

В аграрних цивілізаціях Близького Сходу — Межиріччі, Фінікії, Карфагені — дітей вбивали не стільки з практичних, скільки з ритуальних міркувань, приносячи в жертву різним богам. Менш сумною доля дітей була в Єгипті, де людські жертвоприношення не практикувались і було заведено вигодовувати навіть незаконнонароджених, і в Стародавній Юдеї. Юдейська релігія строго забороняла не лише людські жертви, але й будь-які форми дітовбивства. Світові релігії, що пішли пізніше від юдаїзму, — християнство та іслам — також займали безкомпромісну позицію щодо інфантициду.

У класичній давньогрецькій цивілізації людські жертвопринесення вже вважалися варварством, але маленьких дітей із помітними дефектами розвитку виносили за межі міських мурів, де ті й гинули. Рішення приймав батько або рада старійшин. Вбивство законних дітей навіть заможними батьками було звичною справою.

Як і в багатьох культурах, особливо зайвими там вважали дівчаток: їх треба було годувати, одягати, а потім вони виходили заміж, перестаючи допомагати по господарству рідній сім’ї. Американський історик і психолог Ллойд ДеМос наводить такі цифри. 228 року до нашої ери в 79 сім’ях, які отримали громадянство в давньогрецькому місті Мілеті, було 118 хлопчиків і тільки 28 дівчаток. Як правило, в одній сім’ї було кілька синів, але не більше однієї дочки. Вгадайте, що робили з народженими дівчатками.

Давньогрецьке суспільство 8–5 століть до н. е. взагалі було досить стурбоване «чистотою раси». Філософ Платон у своїй праці про ідеальне суспільство «Держава» у випадках, коли дитина зачата поза межами «оптимального» шлюбного віку, пропонує:

«Прагнути до того, щоб зачатий плід не побачив світу, а якщо він не може бути вигнаний, то тримати його так, ніби не було для нього їжі».

Вазописець Іксіона. Амфора «Медея вбиває одного зі своїх синів», сцена з трагедії Евріпіда, 330 рік до н. е. Джерело: Лувр / Wikimedia Commons

ВСЕ ВИРІШИТЬ БАТЬКО

Згідно з римським правом, до 2 років дитина вважалася власністю батька, який мав право розпоряджатися її долею як заманеться, в тому числі міг убити. Основними критеріями відбору так само були фізичне здоров’я і стать дитини — дівчаткам і тут не щастило. Наприклад, до наших днів дійшов лист римського легіонера Іларіона до вагітної дружини Аліс, датований 1 століттям до н. е.:

«Я досі в Олександрії. /…/ Заклинаю тебе подбати про наше маля. Як тільки нам видадуть платню, я відразу ж відправлю тебе гроші. Якщо народиться хлопчик (хай благословить тебе Фортуна!) — залиш його, якщо дівчинка — позбудься її».

2011 року на місці римського поселення в Гамблдені в 80 км від Лондона археологи виявили велике поховання немовлят віком в один день — кількістю 97. Раніше, 1988 року, схоже місце знайшли біля ізраїльського Ашкелона на території колишнього давньоримського поселення. При розкопках каналізації там були знайдено кістки близько сотні малюків у віці до трьох днів. Ймовірно, це місце було спеціально пристосоване для позбавлення від небажаних дітей. Подібні поховання знаходять і на території інших поселень Римської імперії.

Кількість дітовбивств помітно зменшилася з прискореним прийняттям християнства населенням Римської держави після Міланського едикту 313 року. Інфантицид став вважатися злочином тільки 374 року — в уже досить сильно християнізованій імперії. Однак вбивство дітей — нехай і в менших масштабах — тривало. Як і раніше найчастіше залишали в живих хлопчиків. Так, 801 року співвідношення статей було 156 до 100, в 1391-му — 172 до 100.

Дитячий скелет із римської вілли Біґнор, недалеко від Чичестера, Англія, 3 століття до н. е. Фото: Nilfanion / CC BY-SA 4.0

ЄВРОПЕЙСЬКІ ПРАКТИКИ

Стародавні германці топили дітей до того, як вони «скуштують їжі», кельти пускали їх на щиті за течією, поляки до 12 століття позбувалися від потворних немовлят. З прийняттям християнства кількість вбивств зменшилася, тому що Церква розглядала інфантицид як страшний гріх. Приєдналося й державне законодавство.

Так, в Кароліні — кримінально-судовому кодексі імператора Священної Римської імперії Карла V — говорилося, що «жінка, яка зловмисно, таємно і з власної волі вб’є свою дитину, що вже отримав життя і сформовані члени, /…/ хай буде заживо похована і пробита колом». У Франції за таке спалювали на багатті. Баварський цивільний кодекс 1756 року передбачив відсікання голови матері за вбивство дитини «зі страху або сорому». У деяких країнах кримінальні закони обіцяли м’якше покарання для вбивці нехрещених, незаконнонародженого чи дитини з відхиленнями.

Проте пізньосередньовічні метричні книги показують нерівне співвідношення статей хрещених дітей — 120–160 хлопчиків на 100 дівчаток. Гендерцид тривав.

У розпал епохи Просвітництва, 1741 року, відомий лондонський дивак і благодійник, судновласник Томас Корам відкрив перший Будинок для позашлюбних дітей. Його висміювали, а традиційні моралісти засуджували: це, мовляв, дасть право дорослим не піклуватися про своїх дітей, а звалити їх на плечі благодійників. На що Корам парирував, що вже не може бачити дитячі трупики в стічних канавах. Поступово в інших містах Європи стали відкриватися подібні притулки. Втім, до кінця 19 століття мертвих немовлят ще дуже часто знаходили на міських вулицях.

«Побиття немовлят», картина Пітера Пауля Рубенса, 1637 рік. Джерело: The Thompson Collection / Art Gallery of Ontario

ВБИТИ, АЛЕ НІБИ ВИПАДКОВО

На Русі дітовбивство практикували вельми активно, частіше вбивали також дівчаток. Вважається, що це обставляли як трагічну випадковість — мати упускала дитину чи душила її, ніби ненароком навалившись уві сні. Інші способи позбутися від небажаних дітей, особливо нерідних, зображені в дещо зміненому вигляді в відомих казках — коли зла мачуха просто відправляє пасербицю взимку до лісу. Однак уже наприкінці 16 століття в збірках законів з’являються покарання за інфантицид.

У третій редакції Литовського статуту вже чітко обумовлені санкції за дітовбивство. Документ розрізняє вбивство дитини, вчинене законними батьками та незаміжньою матір’ю. У першому випадку покарання — 1 рік і 6 тижнів ув’язнення у вежі замку, а потім — чотириразове протягом року публічне покаяння в церкві, в другому — страта жінки й всякого, хто допомагав їй позбутися дитини.

Литовський статут став джерелом московського Соборного уложення 1649 року царя Олексія Михайловича. Тому в Московії санкції були схожими:

«А буде отец или мати сына или дочь убиет до смерти, их за то посадить в тюрму на год, а отсидев в тюрме год, приходити им к церкви Божии, и у церкви Божии обьявляти тот свой грех всем людем в слух. А смертию отца и матери за сына и за дочь не казнити».

А за вбивство матір’ю незаконнонародженої дитини — смертна кара. Зрозуміло, подібні законодавчі заходи були більше спрямовані на запобігання подружніх зрад, а не на захист дітей.

1835 року, коли в Російській імперії було прийнято закон про обов’язкову судову експертизу, як експертів стали запрошувати медиків. Тоді з’явилися відомі й сьогодні діагнози: післяпологова депресія, синдром раптової дитячої смертності, які певним чином виправдовують породіллю, що пішли на вбивство немовляти.

У сучасному суспільстві практика інфантициду продовжує існувати. І якщо в розвинених західних державах — це поодинокі випадки, то в європейських країнах, що розвиваються, з великою кількістю соціально-економічних проблем, дітовбивство зустрічається частіше. Викинуті в сміттєві баки немовлята — тому підтвердження. Втім, в Європі все-таки немає тенденції вбивати саме дівчаток. Чого не скажеш про сучасну Азію.

Російська жінка кидає своїх дітей на поталу вовкам, гравюра Шарля-Мішеля Жоффруа. Джерело: Lacroix, Frédéric (d. 1864). Les mystères de la Russie: Tableau politique et morale de l'empire Russe. Paris, Pagnerre, 1845

АЗІЙСЬКІ РЕАЛІЇ

У багатьох азійських країнах дітей вбивають здавна і понині. За часів династії Сун стандартним числом дітей було 3 сини й 2 доньки, серед бідняків — 2 сини й 1 донька, «зайвих» вбивали незабаром після народження. Інфантицид немовлят жіночої статі в багатьох культурах Азії був широко поширений. Особливо — в середньовічних Індії та Японії. Японці називали це мабікі.

Трохи більше пощастило мусульманкам. До поширення ісламу в багатьох азійських країнах дівчаток закопували живцем у землю. Але Коран оголосив це гріхом: «Не вбивайте своїх дітей, побоюючись злиднів, адже Ми забезпечуємо їжею їх разом із вами. Воістину, вбивати дітей — тяжкий гріх». Тепер в ісламських країнах народження дочки може вважатися прокляттям, але хоча б не призводить до її смерті.

«Ростити дочку все одно, що поливати город сусіда», — китайська приказка.

Почесність народження сина в Китаї пов’язана з давньою традицією, коли раз на рік китайці йдуть на могили родичів і спалюють там спеціальні ритуальні предмети — «гроші», начиння, «будинки», ніби передаючи їх для комфортного життя в потойбічному світі. Право такої передачі є тільки в синів. Аби на тому світі не залишитися без подарунків, в середні століття непотрібних дочок топили або викидали на смітник.

Майже за такими ж традиціями жила Індія. Там тільки син має право запалити похоронне багаття і здійснювати ритуальні обряди. Також в Індії дуже трепетно ставляться до даурі — традиції посагу нареченої, яке накопичується роками. Тож не дивно, що з такими традиціями ростити дочку було категорично невигідно в усі часи. Навіть у сучасній Індії на периферії досі прицільно вбивають немовлят жіночої статі.

Посаг за дочку, що видається заміж, сильно б’є по сімейному бюджету. Сьогодні для багатьох сімей це будинок або квартира, доларовий рахунок із кількома нулями, добрий бізнес. Небагаті наречені зажадають мотоцикл або уживане авто, купу золотих прикрас, худобу. Народження доньки сприймається як тягар для сім’ї, і її можуть вбити навіть якщо це первісток. Способи при цьому використовують різні. На півночі Індії — ламають хребет або засовують в горло пучок згорнутих листків, щоб задихнулася. На півдні — до води додають сік отруйних рослин.

Поховання дівчинки-немовляти живцем у Китаї, гравюра 1865 року. Джерело: Wesleyan Methodist Missionary society / Wikimedia Commons

СМЕРТЬ ПІСЛЯ УЗД

1979 року в Китаї на хвилі страху перенаселеності було прийнято програму «Одна сім’я — одна дитина». Після поширення технології визначення статі майбутньої дитини за УЗД, жінки почали масово робити аборти в разі, якщо плід жіночої статі. В Індії програма обмеження народжуваності діє досі. Жителі, які мають понад дві дитини, позбавляються деяких пільг, не можуть обиратися до місцевого самоврядування.

Коли уряди обох країн заборонили визначати стать по УЗД, це призвело лише до того, що небажаних дочок стали кидати на вулиці. З 2016 у КНР сім’ям дозволили мати по двоє дітей, але в багатьох селах і зараз можна побачити написи: «Забороняється дискримінувати, катувати, кидати немовлят жіночої статі».

За даними економіста і нобелівського лауреата з Індії Амартія Сена, 1990 року країнам Азії вже не вистачало близько 100 мільйонів дівчаток. Селективні аборти й вбивства новонароджених викликали демографічний перекіс. І він може посилитися після недавнього відкриття японських учених.

Дослідники з Університету Хіросіми винайшли простий метод, як забезпечити народження хлопчика. Для цього до сперми досить додати речовину, що активує особливі рецептори на поверхні сперматозоїдів із X-хромосомою. Після чого вони знерухомлюються. Ця речовина вже відома, вона міститься в противірусних препаратах ресіквімод й іміквімод, які можна купити в аптеці. Ймовірність народження хлопчика при його застосуванні — близько 90 %. Етичність подібних практик, звичайно, сумнівна. Однак завдяки цьому неоднозначному винаходу, ймовірно, хоча б зменшиться кількість новонароджених дівчаток, яких вбивають власні батьки.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter