Невдачі Отто Скорцені: шлях поразок німецького диверсанта №1

Віталій Бондаренко

Він починав як простий архітектор та вірний нацист. Але Друга світова підняла його буквально до небес і він став найнебезпечнішою людиною в Європі — особистим диверсантом Гітлера.

Всі пам’ятають його «подвиги», але насправді в Отто Скорцені невдалих операцій було більше, ніж успішних. Наприклад, він проґавив шанс вбити Сталіна.

i

Отто Скорцені — австрієць польського походження, народився 1908 року в Відні. Член НСДАП з 1931 року. 1934 року вступив у 89-й штандарт СС, працював у пронацистському підпіллі. З початком Другої світової спочатку воював у Франції та на Східному фронті. З 1943 року — начальник відділу IVS служби зовнішньої розвідки. Саме тоді розпочинається основна частина його кар’єри шпигуна та диверсанта.

Отто Скорцені відомий цілою низкою успішних, зухвалих та авантюрних диверсійних операцій, таких як визволення італійського диктатора Беніто Муссоліні під кодовою назвою «Дуб» 1943 року. Вже наступного року він зі своєю групою викрав Міклоша Горті-молодшого — сина угорського регента, який пішов на примирення з СРСР. Чоловіка викрали прямо із його резиденції, просто замотавши в килими. Внаслідок чого старий Горті, боячись за життя нащадка, був змушений передати владу союзнику Гітлера Ференцу Салаші та пронацистській партії «Схрещені стріли»

Були у Скорцені й провали, про які говорити навіть цікавіше. Хоча не завжди його можна звинуватити у цих невдачах.

Операція «Франсуа»

Мета даної операції — перекриття, або хоча б блокування перського коридорного сполучення між союзниками та СРСР. Планувалося скористатись невдоволенням місцевих кашкайців іранським шахом Мохаммедом Резою Пахлеві, який проводив пробританську політику. 1929 року ці племена вже намагалися підняти повстання проти центральної влади. Тепер кашкайці мали знову влаштувати жорстоку партизанщину, але вже за допомогою німецьких військових інструкторів.

Влітку 1943 року група Отто Скорцені, споряджена вибухівкою, злитками із чистого золота та інкрустованою дорогоцінними металами зброєю для підкупу місцевих вождів, десантувалася на півночі Ірану. Але один з «Юнкерсів-290» дальнього радіуса дії розбився. Аварія зробила неможливим десантування однієї із груп, яка складалась із семи інструкторів, та значної частини матеріального забезпечення. Всі деталі цієї операції поки що невідомі, сам Скорцені до кашкайців добрався. Але німцям не вистачило людських та фінансових ресурсів для значного впливу на розвиток подій.

Перський коридор — один з маршрутів доставки з США і Великобританії в СРСР під час Другої світової війни. На фото автоколона вантажівок США з вантажем для допомоги СРСР в Ірані, 1943 рік. Джерело: Бібліотека Конгресу США

Причини провалу:

  • Неорганізованість вождів кашкайців, які не були готові забути внутрішні чвари, проте були зацікавлені власним збагаченням.
  • Отто Скорцені у своїх мемуарах пізніше згадував: «Я мав задоволення чисто випадково зустріти одного із вождів кашкайських племен, якому вдалось втекти до Риму. При ньому ще був той люгер із золотим руків’ям, якого я йому приніс в дар в Ірані. „Ця річ одна із небагатьох, яку мені вдалося врятувати разом із життям“ — сказав мені іранець під час зустрічі».
  • Територіальна віддаленість, несприятливі погодні умови, часті пилові бурі та неможливість вчасного доставлення диверсійних груп та ресурсів.
  • Сам Скорцені вважав цю операцію частково вдалою, тому що їм вдалось привести у бойову готовність англійців шляхом перекидання частини гарнізону із Тунісу, тим самим полегшуючи життя в пустелі німецьким солдатам.

Що було далі:

  • Німецьку розвідувальну квартиру в Тегерані було викрито радянськими шпигунами. Лише одному агенту вдалося врятуватись. Через місяць він дістався до Туреччини, звідки й повідомив деякі деталі провалу.
  • Агенти, що потрапили в полон повернулися на батьківщину аж 1948 року, вони пройшли через концентраційні табори. Більшість із них після війни працювали на США.
  • Гарнізони британських та радянських військ у Північному Ірані були приведені у повну бойову готовність. Повстання провалилося.

Операція «Довгий стрибок»

Після невдалого рейду Отто Скорцені знову опинився в гостях у персів. Цього разу операція була авантюрнішою та небезпечнішою. При вдалому виконанні вона могла б змінити хід історії на 180 градусів.

1943 року в Тегерані відбулася зустріч «великої трійки» — вождя СРСР Сталіна, Президента США Рузвельта та прем’єр-міністра Великобританії Черчилля. Метою даної операції було викрадення Рузвельта (так стверджував потім сам Скорцені). Або фізичне знищення лідерів союзників чи хоча б одного із них (за іншими даними).

На думку німецького шпигуна, ця операція існувала лише на папері та у рожевих мріях Адольфа Гітлера й штабних генералів. Сам Скорцені вважав, що у них просто замало інформації про стан справ у місті для такої зухвалої операції. Прибувши до Тегерана із невеликою групою агентів, він був просто шокований шпигунським хаосом. В даній операції він був лише німим свідком, спостерігаючи, як шпигуни союзників міряються талантами. Чого лише варта дезінформація радянських шпигунів про те, що місто просто кишить німецькими диверсантами. Завдяки цьому Сталіну вдалось переконати Рузвельта поселитись у готелі ближче до радянського посольства, тим самим віддаливши його від Черчилля і не давши їм «пошепотітись» між собою.

Тегеранська конференція - перша за роки Другої світової війни конференція «великої трійки» - лідерів трьох країн: Сталіна (СРСР), Рузвельта (США), Черчілля (Велика Британія), що відбулася в Тегерані 28 листопада - 1 грудня 1943 року. Фото: National Museum of the U.S. Navy

Причини провалу:

  • Загальна фантастичність плану.
  • Низька проінформованість агентів, неможливість скласти чіткий план, хаотичність та непередбачуваність подій.
  • Висока концентрація ворожих шпигунів, гарна робота британської та радянської розвідок.

Що було далі:

  • В грудні 1943 року британці заарештували групу Рудольфа фон Холтен-Пфлуга, яка мала безпосередньо виконати завдання. Трохи пізніше було арештовано шість десантників, які готувались прикривати своїх агентів при відступі.
  • Завдяки зустрічі «трійки» в Тегерані німцям вдалось завербувати цілий ряд нижніх чинів шпигунської сітки союзників, але ніякого конкретного результату це не дало.
  • Деякі німецькі агенти так боялися викриття, що назавжди залишилися в Ірані, їх доля не відома. Всі деталі операції засекречені до 2044 року.

Операція «Хід конем»

Мета — виявлення та знешкодження лідера Югославського руху опору Йосипа Броза Тіто, майбутнього президента Югославії. За справу знову береться Скорцені.

Не дивлячись на те, що робота агентів у тій місцевості була не дуже злагоджена, до літа 1944-го йому таки вдається дізнатись місцеперебування очільника партизанського руху в печерах поблизу міста Дрвар.

Рельєф місцевості неприступний. Вирішено штурмувати гору шляхом десантування групи «Бранденбург» з планерів.

Кілька планерів завдяки нельотній погоді відхилилися від курсу та приземлились за кілька кілометрів від запланованого місця. 500-та штурмова бригада десантувалася за 50 кілометрів на південь поблизу міста Книн, аби відволікати основні сили партизан від охорони ставки. Групу «Браденбург» та 500-ту штурмову бригаду партизани зустріли шквальним вогнем. Скорцені зі своєю групою із боями вривається до печер, де мав знаходитись Тіто. Але, поки точились жорстокі бої, Йосип втік зі своєї резиденції через бокову таємну печеру. Група Отто Скорцені знаходить там лише двох зв’язаних британських радистів та новенький генеральський кітель. Тіто втік до села Поточі, що в Румунії. Там на нього чекав потяг до Західної Боснії. Сховавшись на острові Віс, він облаштував там новий штаб.

До десантників, яких оточили партизани, вже спішили на допомогу. Після удару штурмовиків із повітря їм надійшло підкріплення із 13-го полку дивізії СС «Принц Ойген». Вони з боями прорвались до Дрвара та врятували залишки групи десантників з Отто Скорцені. Операцію було провалено.

Німецькі солдати під час операції «Хід конем» перед печерним укриттям Тіто, 25 травня 1944 року. Джерело: Wikimedia Commons

Причини провалу:

  • Відсутність співпраці між спецслужбами та місцевими військами СС, що призвело до нескоординованих та несинхронних дій.
  • Неочікувано запеклий опір партизан, який наробив багато шуму.
  • Кмітливість Тіто, який заздалегідь підготував шлях евакуації.

Що було далі:

  • Рух опору Югославії значно послаблюється, але пізніше погіршуються і справи у вермахту на всіх фронтах.
  • 20 жовтня 1944 року до Белграда входять Радянські війська. Йосипу Брозу Тіто вдається домовитись із союзниками та Сталіним про створення «нової» Югославії на його умовах.
  • У лютому 1948 року Тіто йде на розрив з Москвою, Югославії починає будувати власний соціалізм, досить відмінний від радянського. До 1961 року Тіто формує Рух неприєднання, куди входять держави, що не бажають приєднуватись до НАТО або Варшавського договору.

Операція «Гриф»

16 грудня 1944 року німці почали свій останній масштабний контрнаступ на Західному фронті — Арденнську операцію. Згідно з цим планом, потужний удар німецьких військ мав відкинути англо-американські війська якомога далі від кордонів Німеччини, знищити групи військ у Бельгії та Нідерландах та, насамкінець, змусити Вашингтон та Лондон піти на переговори.

Частиною загальної військової операції була і спеціальна секретна задача, яку мала виконати група Скорцені — вбити головнокомандувача союзних сил Дуайта Ейзенхауера. Масштаби операції були колосальні. 2676 агентів в американській формі повинні були йти в авангарді контрнаступу німецької армії, змішуватись з американцями та влаштовувати серед них хаос — віддавати абсурдні накази та робити диверсії.

Багато німців і справді вдало інфільтрувалися до американської армії. Але вже на перший день на міні підірвався один з керівників диверсійної групи. На другий — попалася ціла група диверсантів, у командира якої знайшли план операції. Американці про все дізналися. Скорцені вирішив піти на майже самовбивчу операцію — під виглядом важливого полоненого зустрітись с Ейзенхауером та вбити його особисто.

Але американці розкусили й цей задум. Замість Ейзенхауера підсунули схожого на нього полковника. Група Скорцені заковтнула наживку та майже вся опинилася в полоні. Сам Отто втік до Берліна.

Підбитий німецький танк «Пантера», замаскований під M10 (САУ). Джерело: United States Department of Defense / Wikimedia Commons

Причини провалу:

  • Велика кількість залучених диверсантів, дія людського фактора.
  • Гарна робота американської розвідки.
  • Зміна ситуації на фронті загалом. Замість відступу, американці швидко перейшли до злагодженої оборони.

Що було далі:

  • 1945 року Отто Скорцені відправили командувати регулярними військовими частинами у Прусію та Померанію. Після війни пішов на співробітництво з американцями, продовжив працювати за професією. Паралельно намагався рятувати колишніх офіцерів СС від переслідувань. Помер 1975 року в Мадриді.
  • Генерал Дуайт Ейзенхауер був присутній при підписанні Акту про капітуляцію німецьких збройних сил. З 1951 року командував військовими силами НАТО. 1953 року став президентом США.
Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter