Сталеві історії до чаю: неймовірні факти про затишний напій

Влада, гроші, чай. Ці троє кровно пов’язані між собою. Історія показує, скільки зусиль витрачали люди, аби спокійно почаювати. Сьогодні для цього достатньо піти до найближчої чайної, але в минулому бувало непросто. Разом із Teahouse, FuzeTea та MOL'FAR Organic Tea WAS розповідає про боротьбу за право на чай в різні часи.

Camellia sinensis (камелія китайська) — вічнозелена рослина з роду камелій, батьківщина якої — Південно-Східна Азія. Вона багата на різні фізіологічно активні речовини: кофеїн, теофілін, теобромін стимулюють нервову систему; таніни й ефірні олії мають бактерицидну дію та покращують травлення. Перші відомості про вживання чаю відносяться до 2 століття до нашої ери — його пили правителі китайської династії Хань. Спочатку це були ліки, лише згодом чай почали вживати просто як тонізуючий напій. Його популярність зростала з часом, але найцікавіше почалося після 17 століття, коли до чаювання приохотилися європейці.

Чай був там, де засновували нову державу, воювали, торгували наркотиками та намагались вийти з кризи. І в усіх цих подіях він відігравав не останню роль.

Як через чай з’явилися Сполучені Штати

Жителі Тринадцяти колоній, як і всі вихідці з Британських островів, мали пристрасть до чаю. Напій пили всі верстви суспільства і коли настав час поборотися за право чаювати, колоністи згуртувалися.

Монополію на постачання чаю до Британії з 1698 року мала Британська Ост-Індійська компанія. З 1721 року Лондон заборонив колоністам купувати чай в іноземних компаній, прив’язавши їх лише до британських поставок. Але сам британський чай обкладався податком у 25 %, що змушувало споживачів — в першу чергу самих англійців — купувати контрабандний товар в іноземців. Через це Британська Ост-Індійська компанія втрачала купу грошей. Врешті 1767 року уряд вирішив хитро поборотися з контрабандою: податок у Британії знизили, натомість ввели нові податки тільки для колоністів, в тому числі — на чай. Американцям це не сподобалося.

Колоністи не мали своїх депутатів у британському парламенті, тож заявляли, що сформований там уряд не може приймати рішення щодо них. Для цього є місцеві колоніальні збори. Лондон пішов на деякі поступки, але в цьому принциповому питанні не погоджувався зі своїми американцями.

1773 року британський уряд видав Чайний закон, що дозволяв Ост-Індійській компанії продавати чай напряму до колоній із невеликим митом. Насправді цей чай був настільки дешевим, що бив по інтересах численних американських контрабандистів. Вони були дуже невдоволені й значно радикалізували протести. В подіях Американської революції тісно переплелися політичний ідеалізм і не надто легальний економічний інтерес.

Знищення чаю в порту міста Бостон, 1773 рік. Джерело: Library of Congress

16 грудня 1773-го більше третини населення Бостона вийшли на протест, щоб завадити розвантаженню кораблів із дешевим британським чаєм. Після мітингу кілька десятків людей, переодягнені індіанцями-могавками, дісталися суден і повикидали з них просто в море 342 ящики чаю. Навіть прихильники колоністів в Лондоні були шоковані через таке брутальне нищення приватної власності вартістю 9 000 фунтів.

Як покарання британський уряд ухвалив проти колонії Массачусетс суворі нормативні акти, названі американцями «Нестерпні закони». Зокрема, тепер Лондон призначав владу в Массачусетсі, а губернатори колоній отримували право розквартировувати британських солдатів без згоди місцевих зборів. Ці закони об’єднали всі Тринадцять колоній проти Великої Британії.

1774 року було скликано Перший Континентальний конгрес, який висунув жорсткі вимоги метрополії та запровадив у колоніях тотальний бойкот на торгівлю з нею. А за рік почалася сама війна, яка тривала понад 8 років і закінчилася поразкою британців та утворенням Сполучених Штатів Америки.

Чому Опіумні війни насправді — Чайні

В першій половині 19 століття китайська економіка була найбільшою у світі: 1820 року ВВП Китаю складав $ 228 мільйонів, Британія сильно відставала зі своїми $ 36 мільйонами. При цьому Піднебесна імпортувала дуже мало товарів — у китайців було все, що треба та європейські вироби їх не цікавили. У Європі все було навпаки: найбажаніші товари — китайські шовк, порцеляна і особливо — чай. І китайці продавали все це лише за чисте срібло.

Британія хоч і була небідною, але срібла для купівлі чаю в її торговців все одно не вистачало — попит на напій постійно збільшувався. На допомогу прийшов мак.

Британська Ост-Індійська компанія почала нарощувати виробництво в Індії опійного маку та експортувати до Китаю сильний наркотик, що містить морфін. Наприкінці 18 століття Британія міцно підсадила китайців на опійну люльку — постачала щорічно 308 тонн наркотику. Отримане таким чином срібло йшло на закупівлю китайського чаю. Схема безпрограшна, якби не одне «але» — невдоволення Небесного Імператора.

Битва за Чженьцзян (провінція Цзянсу, Китай), 21 липня 1842 року - останній великий бій Першої опіумної війни на картині Річарда Симкіна. Джерело: Anne S.K. Brown Military Collection

Китайська влада була зовсім не в захваті від елегантної британської схеми: по-перше, так країна втрачала срібло, по-друге, — наркотик косив населення. Ще з першої половини 18 століття імператори Великої Цін своїми декретами намагалися покласти край опіумній торгівлі, але марно. До 1833 року в Китай завозили вже близько 2,3 мільйона кг отрути, 12 мільйонів китайців були наркоманами. Імператор пробував офіційно прохати королеву Вікторію про припинення аморальних «схем», намагався домовлятися з бізнесменами. Не подіяло.

Тоді він перейшов до рішучих дій — наприкінці 1830-х у західних торгових представництвах почали забирати всі товари й блокувати їхні судна. Але на захист торговців виступила Велика Британія.

Перша опіумна війна почалася 4 вересня 1839 року. Вона тривала 3 роки й закінчилася перемогою наймодернішої в світі британської військової потуги. 29 серпня 1842 року було підписано Нанкінський договір: Китай відкрив 5 портів для західних бізнесменів, а Британія отримала 21 мільйон срібних доларів грошової компенсації і нову колонію — Гонконг. Питання торгівлі опіумом не було врегульоване мирним договором, і вже невдовзі почалася наступна війна.

1860 року поразка в Другій опіумній війні, крім нових економічних і територіальних втрат, принесла Китаю вимушену легалізацію опіумної торгівлі й християнства. Проте ця війна була вже дуже далекою від інтересів чайної торгівлі, бо вже 1840-х чай почали культивувати в Британській Індії.

Чайна революція Ататюрка

На початку 20 століття туркам було непереливки — 1918 року Османська імперія програла Першу світову війну, була окупована й розвалилася. Турецький народ воював за незалежність протягом 1919–1923 років. Врешті-решт західні держави визнали суверенітет новоутвореної Туреччини над Анатолією і Східною Фракією.

Все це стало можливим завдяки одній людині — Мустафі Кемалю Ататюрку. Саме він зміг, згуртувавши людей, виграти збройну боротьбу проти країн-переможниць Першої світової. Згодом Ататюрк провів реформи для модернізації Туреччини. Ставлення до них в сучасному турецькому суспільстві неоднозначне — надто радикальними були ті кроки. Але як мінімум одна реформа не викликає нарікань і понині — чайна.

Мустафа Кемаль Ататюрк - перший президент Турецької Республіки, засновник сучасної турецької держави, 1925 рік. Джерело: Wikimedia Commons

«Джезва», «турка», «кава» — слова турецького походження. Турки віками пили каву — перші кав’ярні з’явилися в Османській імперії ще в 1550-х. Але після Першої світової цій грандіозній кавовій культурі настав кінець — Стамбул втратив контроль над Аравією та іншими територіями, які виробляли каву. Вона стала надто дорогим задоволенням — народу був необхідний доступний тонізуючий і соціалізуючий напій.

Ататюрк зробив ставку на чай: він був дешевшим і його можна вирощувати в Туреччині. В 1920-х уряд прем’єра Ісмета Іненю почав розвивати чайну промисловість. В східних причорноморських провінціях із м’яким кліматом — Різе, Артвін, Трабзон — з’явилися плантації. Першу велику чайну фабрику було відкрито 1947 року в Різе, а вже 1965 року Туреччина змогла повністю задовольнити внутрішній попит. Поступово міцний чорний чай став новою «кров’ю» турецького суспільства.

В Туреччині народилася особлива традиція вживання чаю. Його заварюють за допомогою унікальної конструкції з двох чайників, яка зветься чайданлик — на чайнику з окропом прилаштовано дещо менший заварник. П’ють чай із бардака — особливої тюльпаноподібної чарки. Зараз турки споживають найбільше чаю в світі — 3,16 кг на душу населення.

Український чайний експеримент

Україна посідає 18-е місце в світі за рівнем споживанням чаю. Китай — одразу після нас. Українським традиціям чаювання вже понад 300 років.

Відомо, що вже на початку 18 століття українська еліта пила чай — звичай прийшов із Росії, де активно чаювали ще з середині 17 століття. Московське царство межувало з Китаєм, тож Східна Європа «підсіла» на чай раніше Західної. Його вподобали попри те, що це був недешевий імпортний товар. Із масовою популяризацією чаю в другій половині 19 століття з’явилася ідея організувати чайні плантації просто в Російській імперії. Але далі планів справа не йшла, поки не з’явився один шотландець.

Британський офіцер Джекоб Макнамара потрапив до російського полону під час Кримської війни 1853–1856 років. Згодом  побрався з грузинкою й залишився жити на Кавказі. Саме він організував перше промислове виробництво чаю на теренах Російської імперії — субтропіки біля Батумі добре підходили для чайного куща. На початку 20 століття на території нинішнього Азербайджану також почали виробляти чай. Тоді ж відчайдушний селянин-селекціонер із Чернігівщини Юда Кошман створив поблизу Сочі найпівнічнішу на той час чайну плантацію. Однак чайне виробництво в усій імперії не перевищувало 140 тонн на рік — крапля в морі для величезного ринку країни.

З початку 1920-х чайним виробництвом зайнялася Радянська держава — їй дуже хотілося зекономити на закупівлях імпортного товару. В 1920-х в Озургеті створили Інститут чаю, де виводили сорти, здатні переносити морози до −25 °C, на Кавказі та біля Каспійського моря відкрилися десятки чайних фабрик.

Мукачівська чайна плантація в 1953 році. Джерело: Електронний фотокаталог РГАКФД / rgakfd.ru

В Україні чайне виробництво почали розвивати на початку 1950-х на Закарпатті, під Мукачевом. В 1951–1952 роках 50 гектарів на півдні області засадили морозостійкими грузинськими сортами. На цих плантаціях врожайність була різною — від 1,3 до 6 тонн із гектара. Непогано — з урахуванням кліматичних особливостей. Дегустатори відзначали гарний смак напою, приготованого із закарпатського врожаю. До початку 1960-х чаєм планували засадити тисячу гектарів української землі. Однак український чайний експеримент вирішили згорнути через проблеми з рентабельністю.

Сам чай прижився настільки добре, що в місцях, де його згодом не викорчували, рослини процвітають і понині, а ініціативні люди подумують про можливе відновлення чайного виробництва на Закарпатті.

Чайні бомбардування — секретна зброя бритів

Перші роки Другої світової війни були надважкими для британців. З капітуляцією Франції та успішною евакуацією союзних військ із Дюнкерка в червні 1940 року для Британії все тільки починалося — нацисти готували вторгнення. Розпочалася 4-місячна Битва за Британію — спроба Німеччини досягнути переваги в повітрі. Аби ліквідувати якомога більше винищувачів Королівських повітряних сил, нацисти кинули в бій 2,5 тисячі літаків проти 1,9 тисячі британських. Але позбавити Британію прикриття з повітря не вдалося — вже восени німці мусили відмовитися від ідеї висадки на британські береги.

У вересні 1940-го почався Бліц — невпинні бомбардування Британських островів, які тривали до травня 1941 року. Особливо тяжко довелося Лондону — з 7 вересня 56 днів і ночей Люфтваффе «прасували» столицю імперії. Жертвами бомб по всій Великій Британії стали більш ніж 40 тисяч людей. Але в усіх організованих державою бомбосховищах людям пропонували чай — його наливали з величезних лійок. Чаювання бадьорило й підтримувало почуття єдності.

1942 рік. Японці захоплюють «Гібралтар Сходу» — Сингапур — головну військово-морську базу британців у Південно-Східній Азії. Триває Битва за Атлантику — німецькі підводні «вовчі зграї» пускають на дно цілі конвої, порушуючи постачання Британських островів. І саме в цей час уряд Черчилля видає указ: купити кожен доступний у світі фунт чаю.

Саме так: в Британії нестача харчів, а влада турбується про чай. Він не розкіш, а життєва необхідність для нації в скрутні часи. Дієта британців суворо нормується — тижнева порція на людину: по 2 унції масла і сиру, по 4 — маргарину, бекону й харчового жиру, 1 яйце та 2 унції чайної заварки. Такої кількості достатньо, щоб заварювати мінімум три чашки міцного напою на день.

Що символізував чай для британців добре показує епізод із «чайним бомбардуванням». 3 квітня 1941 року Королівські повітряні сили скинули на окуповані нацистами Нідерланди 75 тисяч пакунків з унцією найкращого чаю з Голландської Ост-Індії. На кожній з цих «бомб» були слова «Нідерланди піднімуться знову. Вище голову».

Розповідь про «чайне бомбардування» в номері газети The Sydney Morning Herald за 1 липня 1941 року. Зображення: trove.nla.gov.au

Тяга британських військовиків до чаювання була такою сильною, що іноді вони заради цього ризикували життям. За даними Британської ради медичних досліджень, 37 % усіх втрат у бронетанкових частинах з березня 1945-го до кінця війни — члени екіпажів, що знаходилися не у своїх машинах. Люди часто виходили назовні, щоб розвести вогонь і заварити чай. Тому з 1946-го нові танки «Центуріон» почали обладнувати міні-бойлерами для приготування гарячого напою. Подібні прилади стоять і на сучасних британських бронемашинах.

Сам Вінстон Черчилль розумів важливість чаю в стресових умовах: свого часу він розпорядився, щоб всі моряки могли його пити, скільки душа забажає. А кожний пакунок Червоного хреста для військовополонених мав чверть фунта заварки. Британський чай допоміг показати, що місце німецької сосиски — в Німеччині.

6 жовтня на Фестивалі чаю в Києві можна буде спробувати всі різновиди напою, який віками впливав на людство. Зацікавлені в історії Teahouse, FuzeTea та MOL’FAR Organic Tea допомогли розповісти ці яскраві епізоди з чайного минулого.

Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter