Кривавий степ: як скіфи розгромили македонян на півдні України

Михайло Фомін

Македонський полководець Зопіріон вирішив самоствердитися коштом грецьких колоній в Північному Причорномор’ї. Але він не підозрював, що у греків є сильні друзі й бізнес-партнери — скіфи.

331 року до нашої ери, після успішної компанії в Єгипті Александр Македонський готувався до нищівних битв із перським царем Дарієм III. В цей час на іншому краю відомого грекам світу розвивалися події не менш цікаві, але вони виявилися поза увагою сучасників. 30-тисячна армія македонян під проводом Зопіріона вдерлася до Північного Причорномор’я. Мотиви походу не до кінця зрозумілі, джерел про нього вкрай мало, але WAS реконструював події по крихтах.

Свою кар’єру Зопіріон почав ще при Філіппі II, батькові Александра. Квінт Курцій Руф повідомляє, що він був уродженцем Верхньої Македонії. Філіпп призначив його керівником срібними копальнями в Халкідіках і золотими копальнями на горі Пангей. А коли під час підкорення Фракії Філіпп захопив величезну здобич, Зопіріона призначили керувати всім цим майном і скарбницею самого царя. Мабуть, він був успішним менеджером.

338 року Зопіріон проявив себе і як талановитий офіцер. Полієн розповідає, як в битві при Херонеї Зопіріон на чолі загону переслідував «фіванців й афінян, що відступали, багатьох полонив, багатьох умертвив».

До початку походу Александра Зопіріон мав репутацію хорошого адміністратора і досвідченого воєначальника. Згідно зі згадками в письмових джерелах, за свої заслуги він був залишений намісником Фракії та/або Понта.

Коли Александр воював в районі Каспія, йому доставили листи від друга його батька Антіпатра, якого він залишив намісником в Македонії. У листах «повідомлялося про кінець війни спартанського царя Агіса в Греції, війну епірського царя Александра в Італії та війну намісника Зопіріона в Скіфії. Ці звістки викликали в Александра суперечливі почуття; проте його все ж більше підбадьорила смерть царів-конкурентів, ніж засмутила втрата війська Зопіріона». Македонські війська розгромили спартанців Агіса, цар Епіра загинув у битві з місцевими племенами в Південній Італії, а із Зопіріоном сталося щось погане.

В письмових джерелах інформації мало, пам’ятки археології картини не прояснюють. Що ж сталося 331 року до н. е. з армією Зопіріона в Причорноморських степах?

Особливості регіону

Північне Причорномор’я вже давно вподобали греки, заснувавши ряд колоній, деякі з яких до цього часу перетворилися на міста-поліси. Вони були центрами торгівлі, ремесел і грецької культури, підтримували з Елладою тісні політичні, торговельні та культурні зв’язки. Найбільшими з них були Тіра, Ніконій і Ольвія. Кожне це місто було класичним полісом зі своєю системою самоврядування, сільськогосподарським передмістям — хорою — та армією.

В степу панували скіфи. Наслідуючи Геродота, скіфів заведено ділити на три основні групи. Скіфи-землероби, проживали на півночі, на межі степу й лісостепу, та займалися в тому числі й сільським господарством. Скіфи-кочівники переганяли свої стада просторами Причорноморських степів. Царські скіфи займалися переважно війною і торгівлею. Скіфи постачали грекам коней, рабів, шкури тварин. У свою чергу вони купували прикраси й предмети розкоші, дорогу зброю і грецьке вино. Взаємні контакти греків і скіфів стали доброю традицією і вели до взаємної вигоди.

Городище «Тіра-Білгород», Білгород-Дністровський, вул. Адмірала Ушакова, територія фортеці й суміжна територія. Фото: ЯдвігаВереск / CC BY-SA 4.0

Сили сторін

Македонська армія:

Македоняни мали найкращу армію свого часу. Побічно судити про неї можна за реконструкціями армії Александра. Основу становила важка піхота, озброєна довгими списами. По флангах її прикривали загони легкої піхоти та кавалерії. Кращі бійці відправлялися як поповнення на Схід до самого Александра, але, з усім тим, 30-тисячна армія була значною силою в Причорномор’ї. Не всі солдати були македонянами, до 2/3 війська Зопіріона могло складатися з підвладних йому фракійців.

Населення кожної з грецьких колоній не досягало і 10 тисяч, включно з жінками, дітьми, старими, негромадянами, рабами. Можливо, саме на це розраховував Зопіріон, вирушаючи в похід.

Стародавнє зображення македонського піхотинця (праворуч) на саркофазі Александра, 4 століття до нашої ери. Джерело: İstanbul Archaeology Museums / Wikimedia Commons

Армія колоній:

Відомі письмові джерела мовчать про армії грецьких колоній в Північному Причорномор’ї. Знахідки елементів озброєння або зображень одиничні й не дозволяють реконструювати повну картину. Ми можемо лише припускати, що, за аналогією з іншими полісами, основу армії складало ополчення громадян. У ньому мали брати участь всі вільні громадяни, озброюючись своїм коштом відповідно до фінансових можливостей. У містах могли бути присутні загони професійних військових, але вони були нечисленними та навряд чи могли відігравати вирішальну роль у війні. З огляду на особливу ситуацію, що склалася в Північному Причорномор’ї, можна припустити, що колоністи могли запозичувати елементи озброєння, тактики й організації війська у скіфів, які виступили союзниками грецьких полісів проти македонян.

Теракотовий фрагмент амфори із зображенням лучника в скіфської шапці та хітоні. Греція, 550–540 роки до нашої ери. Джерело: The Metropolitan Museum of Art

Реконструюємо перебіг війни

Ми не знаємо точних причин походу Зопіріона в Причорномор’я. Є кілька версій. Так Гней Помпей Трог вказував, що «Зопіріон, залишений Александром Великим намісником Понта, вважаючи, що якщо він не зробить ніяких подвигів своїми силами, то він виявить себе бездіяльним, зібрав велике військо і пішов війною проти скіфів. Він загинув з усім своїм військом і тим самим поніс кару за війну, яку він необачно почав проти народу, ні в чому не винного».

Не виключено, що наказ почати військову кампанію віддав і сам цар Александр. Велика частина колоній була в союзі з грецьким містом Мілет, який македоняни взяли за три роки до того. А можливо Зопіріон мав поступово рухатися на схід, щоб у результаті з’єднається з армією Александра. На жаль, не залишилося описів цих подій, що ускладнює детальну реконструкцію. Але можна припустити, що переправившись через Істр, армія македонян вдерлася до Причорноморських степів.

Тіра і Ніконій

Першими великими грецькими полісами, які опинилися на шляху Зопіріона, були Тіра й Ніконій. Тіра сьогодні досліджена вкрай слабо. Це багато в чому пов’язано з тим, що частина античного міста зруйнована й змита водами Дністровського лиману, а частина перекрита будівлями Аккерманській фортеці 13 століття. Розкопано лише незначну ділянку городища й кілька випадково відкритих поховань. У Ніконії археологам пощастило трохи більше. На території городища було відкрито сліди руйнування та пожеж, що нерідко пов’язують із походом Зопіріона. Швидше за все місто впало. Те ж можна припустити про Тіру. Далі шлях Зопіріона лежав через степ до Ольвії.

Ольвіє, тримайся!

Ольвія була заснована вихідцями з Мілета в 6 столітті до н. е. На час описуваних подій це було багате й впливове місто, території якого тягнулися на значні простори вздовж Дніпровського й Бузького лиманів. У 5 столітті до н. е. місто відвідав «батько історії» Геродот. Саме тут він збирав матеріали для четвертого тому своєї знаменитої «Історії».

Місто було тісно пов’язане зі скіфами й мало величезне значення для місцевої торгівлі. На території Ольвії та її околиць було знайдено монети різних причорноморських центрів і міст Греції. В музеї національного заповідника «Ольвія» зібрано колекцію амфор, в яких привозили товари з різних куточків Європи та Азії. Ольвійські монети в формі дельфіна добре відомі археологам.

Місто розташовувалося на високому березі Дніпро-Бузького лиману, було захищене водами річки та двома глибокими балками, оточене високими стінами й вежами. Але навіть при цьому, воно навряд чи б могло встояти проти македонської армії саме по собі.

Імовірний шлях армії Зопіріона в Північному Причорномор'ї. Карта: WAS

Амвросій Феодосій Макробій повідомляє, що напередодні навали армії Зопіріона, ольвіополіти пішли на безпрецедентні заходи — «відпустили на волю рабів, дали права громадянства іноземцям, змінили боргові зобов’язання і таким чином могли витримати облогу ворога». На допомогу покликали скіфів.

Археологічні дослідження Ольвійського городища і його округи відкрили певні сліди бойових дій. Македонці розграбували й спалили сільськогосподарські поселення в околицях міста й ремісничі передмістя. Їхні мешканці втекли й сховалися за кріпосними стінами Ольвії. У зв’язку з цим значний інтерес становить групове поховання 52 людей. Серед них були, в тому числі жінки й діти, люди в кайданах, побиті камінням і вбиті з лука. Можливо, це полонені або заручники з-поміж тих, хто не встиг утекти.

Сліди бойових дій і пожежі зафіксовано в районі західних воріт міста. Можливо, що македонянам вдалося захопити ворота і навіть прорватися в місто. На території самого городища й на прилеглому із заходу некрополі було знайдено значну кількість свинцевих снарядів для пращі. Деякі з них зберегли маркування, яке вказує на приналежність їх македонянам. Здавалося, доля Ольвії вирішена. Але в самий розпал боїв, коли македоняни вже билися на вулицях в районі воріт і місто було близьке до загибелі прийшло повідомлення, що наближається армії скіфів. Це змусило македонян відступити.

Один із шоломів армії Зопіріона було виявлено в селі Оленешть (Республіка Молдова) 1960 року. Фото: CristianChirita / National Museum of History of Moldova / CC BY-SA 3.0

Подальша доля Зопіріона і його армії сумна — скіфи переслідували воїнів, які відступали, і завдали їм значних втрат. Крім того, Квінт Курцій Руфус повідомляє про шторм, який знищив флот македонян. Він же згадує, що залишки війська були розбиті між Дунаєм і Балканськими горами плем’ям тримбалів, яке мстилося за спустошливий похід Александра 335 року до н. е. Такого Александр Македонський очікувати не міг. За свідченням Помпея Трога, цар «призначив у війську триденний траур».

Що стосується Ольвії, то місто швидко оговталося від наслідків облоги. Починався період його нового розквіту. Зводяться нові храми, процвітають ремесла й торгівля, починається випуск золотих монет. Ольвія ще довгі роки виправдовувала своє ім’я — «Місто щастя».

Не кажемо «прощавай»

Це була не остання зустріч македонян зі скіфами. Під час військової кампанії в Середній Азії, яка почалася 327 року до нашої ери й тривала 2 роки, Александру Македонському доведеться то воювати, то налагоджувати дипломатичні стосунки вже з місцевими скіфами.

Деякі скіфи підтримають Спітамена — согдійського воєначальника, який підняв повстання проти македонян. За однією з версій, 327 року до н.е. Спітамена вбили кочівники, щоб уникнути гніву Александра. Його дочка Алама стала дружиною Селевка I, чиї нащадки понад 200 років правили близькосхідною Державою Селевкідів.

Восени 329 року до н.е. в битві на річці Яксарт військо Александра розгромило кочівників, які були незадоволені будівництвом укріплень македонян поруч зі своїми землями. Уже навесні-влітку цього ж року до Александра Македонського прибуває посольство іншого скіфського царя, який багато чув про його перемоги й готовий був схилити коліно. Для зміцнення союзу Александру пропонують скіфську принцесу в дружини, але полководець ввічливо відмовляється.

Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter