Дорога Кітті: золоте життя найвпливовішої куртизанки 18 століття

Наталка Лесик-Карбовська

Якби Кітті жила зараз, вона мала б акаунт в інстаграмі з мільйоном підписників, фото з найдорожчих курортів світу, останню модель iPhone і впливових коханців. А яким було життя елітної куртизанки у 18 столітті, розповідає WAS.

Ця дівчина мала справді всенародну славу — одночасно була героїнею віршів лондонських хуліганів і довжелезних сатир освічених моралізаторів. Немало англійських повій почали називатися «Кітті», намагаючись повторити успіх легендарної спокусниці. Однак Кітті Фішер була єдина й неповторна.

Бентежне життя

18 століття було добою Просвітництва — інтелектуальні революції породжували реальні, церква втрачала вплив, освічені люди увірували в прогрес. Грішити вже було не так страшно, в усіх великих європейських містах пишно квітла проституція. Лондон був не виключенням.

Багато лондонських повій походили з родин ірландських іммігрантів, які так і не змогли нормально влаштуватися на новому місці. Продаж власного тіла був одним із реальних варіантів покращити свій добробут для багатьох жінок. Попит був настільки великим, що звичною річчю стали відкриті списки секс-працівниць, за якими добропорядний джентльмен міг обрати куртизанку відповідно до своїх уподобань.

Наприклад, «Реєстр Гарріса панянок Ковент-Гарден, або календар любителя насолоди» каталогізував жінок за їхньою зовнішністю та сексуальними здібностями, вказував розцінки й адреси, куди можна звернутися за послугами. Це й не дивно — перша-ліпша вулична розпусниця могла виявитися простою злодійкою, напоїти джентльмена та пограбувати. Аби запобігти крадіжкам і врегулювати діяльність борделів, 1751 року навіть ухвалили окремий Закон про публічні будинки. Все для зручності клієнта — про долю проституток турбувалися мало.

Комусь із жінок щастило, вони накопичували кошти та йшли з цього непростого бізнесу в спокійніше життя — переїжджали, відкривали свою справу, заводили сім’ї. Невдахи ж, яким не вдавалося зібрати капітал, конали в злиднях. Але доля Кітті Фішер — зовсім інша історія. Їй вдалося стати зіркою свого часу.

«Оргія», сцена в борделі з серії картин «Кар'єра марнотратника» Вільяма Хогарта, 1732–1735 роки. Картина зображує оргію в борделі, де повії крадуть годинник п'яного відвідувача. Джерело: Sir John Soane's Museum

Вам секс чи шляпку?

Звідки походила Кітті та ким були її батьки, достеменно невідомо. Знаємо лише, що її повне ім’я було Кетрін Мері Фішер, а рік народження — 1741-й.

У віршованому творі «Струмок Кітті або Дворяни перетворилися на рибалок. Жартівлива сатира до джентльменів в інтересах знаменитої міс K…і Ф…р» розповідається, що Кітті була простолюдинкою. Однак автор побивається, що це не заважало їй зводити з розуму аристократів. Цей анонімний мораліст звинувачує благородних мужів у тому, що вони за ніч із жінкою легкої поведінки платять суму, якої вистачило б на підтримку понад ста бідняків. І правда — Кітті не соромилася у розцінках. Але це буде трохи згодом.

На початку кар’єри вона працювала капелюшницею, поки її не помітив комодор Август Кеппел. Про їхню зустріч він написав у спогадах, надрукованих через чотири роки по смерті куртизанки в популярному журналі Town and Country Magazine. За словами знаного морського офіцера, саме він познайомив 18-річну дівчину зі світським життям.

Однак не варто вірити тому, що Кітті вправно майструвала капелюхи. В ті часи повії часто називалися швачками, кравчинями й капелюшницями. Створення одягу й справді могло бути непоганою допоміжною професією, але не основною. Так, Роберт Кемпбелл у своєму довіднику лондонських професій 1747 року The London Tradesman зауважує, що «ті [повії], які прикидаються, що мають справу тільки з обраними покупцями… називають себе модистками».

Стосунки з Кеппелом тривали недовго. Кітті Фішер швидко забуває про свого покровителя, бо завойовує увагу нових шанувальників. Кар’єра елітної повії йде вгору. Жінка оселяється в аристократичному районі Мейфер на Каррінгтон-стріт.

«Вона живе в максимально можливій пишноті, витрачає 12 тисяч фунтів на рік, вона перша в своєму соціальному класі змогла найняти слуг в лівреях», — відзначала її сучасниця, англо-венеційська письменниця Джустініана Вінн.

Портрет Кітті Фішер. Картина Натаніеля Гоуна Старшого. Джерело: Wikimedia Commons

Зіркова слава

Якби в 18 столітті існував Інстаграм, Кітті стала б інфлюенсеркою, як Кім Кардаш’ян. Міс Фішер примудрилася стати законодавицею моди: придумувала моделі суконь, які потім копіювали й великосвітські дами. А її портретів набереться на невелику галерею. Сюжетом для картин ставали навіть сцени з життя Кітті.

У березні 1759 року Кітті впала з коня в Сент-Джеймському парку. Жодних значних ушкоджень жінка не отримала, але подію в Лондоні обговорювали кілька місяців, з’явилися навіть відповідні літографії. «Хто їде швидше за всіх, міс Кітті Ф…р або її веселий кавалер?» — зазначалося в підписі до неї.

Широкий резонанс, викликаний інцидентом у парку, дорівнював хіба що реакції суспільства на власну рекламу Кітті Фішер, яку вона опублікувала в газеті The Public Advertiser 27 березня 1759-го у відповідь на численні публічні випади проти себе:

«Помилятися — це вада, що тяжіє над смертними», — захищає свою гідність горда куртизанка. І заявляє про величезну кількість безпідставного негативу про себе: «До людськості й щедрого серця тоді повинна звернутися ображена, й певне полегшення знайде вона в неупередженій честі, міс Фішер змушена підкоритися цьому правосуддю, щоб захистити себе від нікчемності дрібненьких письменничків та підлих недоброзичливців; її ображали в громадських місцях, викривали в друці, і врешті-решт деякі нікчеми, підлі, неосвічені й продажні використовували публіку, насмілюючись удавати, нібито публікують її мемуари».

Злі язики стверджували, що такі виправдання викривають міс Фішер більше, ніж численні сатиричні памфлети. Її почали ще більше висміювати й критикувати, однак це лише додало жінці популярності.

Малюнок, що показує куртизанку Кітті Фішер після падіння з коня. Декілька чоловіків швидко збираються на місці події, інший на коні стрибає через огорожу, вигукуючи: «О, моя Кітті, о, моя Кітті, о, моя Кітті!» Джерело: British Cartoon Prints Collection / Library of Congress

Секс і приниження

Коханців і клієнтів в неї було багато. В Лондоні жартували, що пані з вищого світу щоранку молилися, аби в черговому секс-скандалі не був замішаний власний чоловік. Міс Фішер відвідували відомі аристократи, політичні діячі та полководці. Зокрема, і граф Ковентрі. Цікаво, що про стосунки з ним зізналася сама Кітті — ще й за дуже своєрідних обставин.

Куртизанка мала певне суперництво з Марією Ґаннінґ — ірландською аристократкою і мисливицею за багатими чоловіками. На той момент Марія вже уклала нерівний шлюб із Джорджем Вільямом Ковентрі, шостим графом Ковентрі, а отже, стала графинею. Міс Фішер і собі хотіла такого статусу.

Джустініана Вінн згадує славнозвісну зустріч цих жінок. Якось графиня Ковентрі гуляла в парку й побачила Кітті Фішер. Зачарована новою сукнею куртизанки, вона спитала ім’я кравця. На це в’їдлива Кітті відповіла, що краще було б запитати лорда Ковентрі, адже саме він подарував їй цю сукню. Проте Марію з чоловіком розлучила смерть, а не Кітті. 1760 року вона померла від отруєння свинцем, який містили її улюблені венеційські білила.  Граф Ковентрі одружився вдруге через чотири роки.

Ще один відомий шанувальник Кітті — художник Джошуа Рейнольдс. Він написав аж сім її портретів. Зокрема, й сміливий «Кітті Фішер у ролі Клеопатри, що розчиняє перлину» (1759). У ті часи до Клеопатри ставилися неоднозначно: красуня, принаджує чоловіків і проводить із кожним ніч, де таке бачено? Перлина, яку розчиняє Кітті у вині, — символ марнотратства та розкішного життя.

Кітті Фішер у ролі Клеопатри, що розчиняє перлину. Картина Джошуа Рейнольдса, 1763–1764 роки. Джерело: Wikimedia Commons

До списку коханців не потрапив італійський авантюрист Джакомо Казанова, який відвідав Лондон 1763 року. Проте відомий ловелас висловив своє захоплення Кітті й навіть порівняв її з Фріною, найвідомішою давньогрецькою гетерою.

Казанова вихвалявся, що сам не схотів кохатися з міс Фішер. Мовляв, йому подобається в ліжку поговорити про життя, а Кітті нібито не знає французької мови. Але йому не варто вірити. Швидше за все, в легендарного авантюриста просто тоді не було коштів, аби дозволити собі секс із Кітті. Фінанси Кітті  були ще одним приводом для чуток. Той-таки Казанова згодом розповідав історію, як міс Фішер з’їла боргову розписку:

«Знаменита Кітті Фішер чекала на герцога N-ського, який мав вести її на бал. Вона мала на собі діамантів на сто тисяч крон. Ґодар сказав мені, що я міг би отримати її за десять гіней, та я не збирався робити цього. Вона була чарівною, але говорила лише англійською. Звиклий любити всіма своїми почуттями, я не міг кохатися без задоволення свого слуху. Місіс Веллс розповіла нам, що якось вдома Кітті з’їла на бутерброді з маслом 100-фунтову банкноту, яку їй подарував сер Річард Аткінс, брат чарівної місіс Пітт».

Таким вчинком вона не стільки засвідчувала своє казкове багатство, як принижувала коханця-невдаху. Схоже, грошова розписка на 100 фунтів була не найкращим подарунком для славетної куртизанки, у порівнянні із золотом і коштовним камінням.

Кітті Фішер з папугою. Картина Джошуа Рейнольдса, 1763–1764 роки. Джерело: Wikimedia Commons

Годинник цокає

Однак вільні стосунки врешті набридли Кітті, її метою був шлюб із солідним чоловіком. Тому 1766 року вона вийшла заміж за парламентаря Джона Норріса, який мав репутацію азартного гравця і шибайголови. При цьому шлюб покращив фінансовий стан саме чоловіка.

Пара оселяється в садибі Гемстед Хаус в Кенті. Колишня куртизанка допомагає біднякам і швидко завойовує симпатії місцевих жителів. Але сімейне щастя тривало всього чотири місяці: навесні 1767 року 26-річна місіс Норріс помирає.

Причина смерті достеменно невідома. Різні джерела звинувачують віспу, туберкульоз чи отруєння косметикою на основі свинцю. Однак остання версія, швидше за все, помилкова — тут Кітті можуть плутати з її «конкуренткою» Марією, графинею Ковентрі.

Що було далі?

  • Наприкінці 18 століття по всій Європі починається «закручування гайок» в сфері суспільної моралі. Цей процес згодом сягне апогею в другій половині 19 століття, в Британській імперії — під час Вікторіанської епохи. Заняття проституцією лишається легальними, але ця тема стає табуйованою. З 1840-х років проституцію називають «Велике соціальне зло». З’являється все більше благодійних організацій, які намагаються рятувати «пропащих жінок».
  • Закон про бродяжництво 1824 року значною мірою був спрямований проти торгівлі тілом — він криміналізував саме вуличних проституток. 1864 року Закон про інфекційні захворювання запроваджує систему видачі державних ліцензій на заняття проституцією. Він же дозволяє констеблям в певних місцях змушувати будь-яку підозрілу жінку пройти медогляд, і утримувати її в ув’язненні до вилікування.
  • В середині 19 століття навіть починають друкуватися «Нічні путівники Свелла», де розповідається про бари, клуби й театри, де можна купити секс. Даються рекомендації, як краще зайнятися сексом з акторкою чи танцюристкою. До речі, так почалися стосунки Чарльза Дікенса з акторкою Неллі Тернан, заради якої письменник кинув свою немолоду дружину, — він запросив дівчину саме для «приватних театральних виступів».
Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter