«У неї третій сосок!» Як в Салемі полювали на відьом

Олена Завгородня

Боятися варто не відьом, а людей, які в них вірять. Доведено ще в 17 столітті найбільш релігійним містом Нової Англії.

У Нігерії — скандал. Місцеві християни активно перешкоджають проведенню в листопаді 2019 року конференції з чаклунства в університеті міста Нсукка. І хоч доповіді стосуються лише феномена і традиції чаклунства з академічної точки зору, побожні протестанти виступили проти. Християни віри євангельської оголосили «дводенну молитву війни», а під університетом зібрався натовп з плакатами «Університет Нігерії належить Ісусу», «Скажи зборам відьом і чарівників ні», «Ми — християнська громада».

Страх відьом і чаклунства все ще живе в сучасному суспільстві, але закон утримує його в рамках пристойності. А що трапиться, якщо закон стане на сторону мракобісся? WAS нагадає сумний досвід перших американських колоній.

Тінь над Салемом

Лютнева ніч 1692-го року, поселення Салем, британська колонія Массачусетс. Елізабет, 9-річна дочка пастора Семюела Перріса, і його 11-річна племінниця Ебігейл Вільямс починають кричати, корчитися, кидати речі й завмирати в неприродних позах. Дівчаток огляне лікар і не знайде фізичних ознак будь-якої хвороби.

Пастор Перріс стурбований. Він звертається до свого колеги з сусіднього містечка, Джона Гейлі. Той визнає, що напади у дівчаток сильніші, ніж при епілепсії чи при будь-якій іншій відомій йому хворобі

Салемом повзуть недобрі чутки.

Підступи Сатани

Салемчани вирішили, що причина таких симптомів у дітей — надприродна. Подібних випадків в місті ставало все більше. Напади вражали саме молодих дівчат, іноді перериваючи релігійні церемонії, що проводив пастор. Пішли розмови про відьом, які насилають прокляття. Першими обвинуваченими в чаклунстві стали темношкіра рабиня Перріса Тітуба, Сара Осборн, яка рідко відвідувала церкву, і бездомна Сара Гуд.

Цих трьох привели до місцевого судді й допитували кілька днів. Осборн і Гуд стверджували, що невинні, Тітуба зізналася в чаклунстві.

«До мене приходив диявол і наказав служити йому», — розповіла жінка суду.

Вона говорила про високого чоловіка в чорному, який хотів, аби вона розписалася в його книзі та допомогла знищити пуритан. Тітуба зізналася, що бачила й інших «відьом», які розписалися в цій книзі. Свідчення рабині стали відправною точкою полювання на відьом — нарешті пуритани отримали «доказ», що мають справу з нечистою силою. Усіх трьох жінок негайно відправили до в’язниці.

Гравюра Альфреда Фредерікса «Тітуба і діти» з «Популярної історії Сполучених Штатів» Вільяма Каллена Брайанта. Джерело: archive.org / Wikipedia

Масові репресії

Невідомо, чому Тітуба оббрехала себе. Швидше за все, це була відома поліцейська схема — підпиши «щиросердне зізнання», назви спільників і будеш жити. Її розповідь набула розголосу — паніка поширювалася Салемом зі швидкістю лавини.

Обвинувачені в чаклунстві один за іншим називали імена знайомих, прагнучи уникнути смерті. Хвиля арештів росла. Деякі жителі міста вирішили використати ситуацію, аби помститися за нанесену колись образу або відібрати у сусіда ділянку землі. А оскільки суд вірив обвинувачам на слово, то їм достатньо було сказати, що уві сні вони бачили чийсь дух, іноді за руку з дияволом, що мучив їх. Тюрма Салема наповнювалася з небувалою швидкістю.

Уникнути такого правосуддя не міг ніхто — незалежно від віку, статі та соціального статусу. Заарештовували жінок, чоловіків, дітей. Так, 4-річна дочка бездомної Сари Гуд, Дороті, була викликана в суд свідчити. Її боязкі слова були трактовані як визнання в чаклунстві, тож дівчинку відправили до в’язниці. Через кілька днів після арешту маленька Дороті розповіла, що мати дала їй фамільяра — змію, і доручила годувати її кров’ю.

Першою жертвою стала жінка на ім’я Бріджит Бішоп, проти якої свідчили відразу кілька людей — п’ять дівчат звинувачували її у використанні приворотних заклять, сусід на прізвище Шаттак вважав, що вона прокляла його сина, а інші сусіди звинувачували її в тому, що вона поробила на кота. Вагомим доказом проти Бріджит Бішоп став знайдений на тілі третій сосок. Її повісили.

«Процес над салемськими відьмами», літографія William A. Crafts. Джерело: openlibrary.org / Wikipedia
«Процес над салемськими відьмами», літографія Joseph E. Baker. Джерело: Library of Congress

Суд над Сарою Гуд супроводжувався вельми дивним подіям. Як тільки жінка увійшла в зал суду, свідки відразу почали розгойдуватися на стільцях і стогнати, ніби реагуючи на її появу. Одна дівчина після нападу конвульсій звинуватила Гуд в тому, що вона атакувала її ножем і навіть показала суду його уламок. Стверджувала, що ніж зламався під час нападу. Проте один з жителів міста довів, що це був шматочок від його ножа, який він зламав вчора в присутності тої дівчини. Але суддя все одно використовував історію в обвинуваченні Сари.

29 липня 1692 року Сара Гуд була повішена разом з чотирма іншими жінками, яких звинувачували у чаклунстві. Вона до останнього відмовлялася визнавати провину. «Ти — брехун. Я така ж відьма, як ти — чаклун! Відбери у мене життя — і Господь напоїть тебе кров’ю», — крикнула Сара Гуд священику Ніколасу Ноесу перед своєю стратою. Ноес дійсно помер від крововиливу в мозок, буквально захлинувшись своєю кров’ю. Правда, тільки через 25 років.

Під час судового розгляду також згадали й забуті види тортур. 80-річний фермер Жиль Корі відмовився обмовити себе, і до нього застосували peine forte et dure — поклали на груди дошку і два дні підкидали на неї каміння, поки він не помер. Це був суто процедурний нюанс. Без показів його або свідків суд не міг визнати Корі винним, а значить — не міг конфіскувати його майно. Старий фермер помер, не сказавши мучителям нічого, але його сім’ю це не врятувало — їх всіх теж повісили.

Від «правосуддя» не втік навіть колишній пастор Берроуз, попри те, що три десятки парафіян за нього заступилися.

Повішення відьом, гравюра 1650 року. Джерело: Newcastle Libraries / chroniclelive.co.uk

Що було далі:

  • Борці з дияволом не обмежилися одним Салемом, «народна інквізиція» запалала в сусідніх містечках і докотилася до Бостона. Після цього в справу втрутилася влада штату Массачусетс. Губернатор заснував Верховний суд штату, який почав поступово відпускати заарештованих. У травні 1693-го всіх ув’язнених у справі Салемських відьом, хто ще був живий, звільнили. Поступово випадки відьомських чар припинилися.
  • Всього за цей рік паніки та істерики в тюрмі опинилося півтори сотні людей. 31 людину встигли засудити, 19 — повісити, фермер Корі не витримав тортур, кілька людей померли в тюрмі, не доживши до суду. Була і зовсім безневинна жертва — Сара Гуд народила в тюрмі, але дитина не дожила до страти матері. Подальша доля маленької Дороті Гуд невідома. За деякими даними, після свого звільнення вона поневірялася вулицями Салема і померла у віці 16 років.
  • 1702 року суд оголосив страти незаконними, а 1711-го колонія прийняла закон, який визнав невинність постраждалих і навіть виплатив їхнім нащадкам компенсацію. І тільки 1957 року штат Массачусетс формально вибачився за події у Салемі.
  • Вираз «полювання на відьом» став прозивним. За часів Холодної війни, в 1950-х, коли комісія під керівництвом американського сенатора Джозефа Маккарті працювала над виявленням прихованих комуністів і агентів впливу, письменник Артур Міллер сказав: «Маккарті часто говорить те ж, що говорили мисливці на відьом в Салемі».
Меморіал жертвам Салемської істерії в місті Данверс, де все почалося. Джерело: atlasobscura.com

Корінь зла

Ніхто не знає, що стало справжньою причиною нападів у молодих людей. Можливо, це було масове отруєння грибком, що потрапив у борошно, або спалах рідкісної форми енцефаліту. За однією з версій, житній хліб був заражений ріжками, що в певній кількості викликали галюцинації. Ситуацію посилював особливий менталітет пуританської громади, відомої надзвичайно суворими порядками, вираженою релігійністю і нетерпимістю.

Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter