Жертви «Великого стрибка»: маловідомий китайський голод

Юлія Поскробок, Мітя Раєвський

Якщо рахувати ще й ненароджених дітей, то жертв Великого китайського голоду за даними незалежних досліджень — близько 61 мільйона. Всі ці люди тяжко працювали та вмирали, аби Мао Цзедун зміг довести світу переваги китайської економіки.

«Твій батько помирає з голоду. Поквапся та візьми трохи рису, якщо можеш», — ці слова назавжди змінили життя китайського хлопчини Яна Цзішена. Квітневого дня 1959 року він працював над стінною газетою в школі, коли прибіг його друг і розповів жахливу новину. Цзішен взяв припасів і помчав до батька — в село Ванлі повіту Сішуй.

У селі — ані душі. Не чути гавкоту собак, не видно свійської худоби. Дерево біля будинку без листя та кори, а корені викорчувані. Замість ставка — яма. В хаті Ян не знайшов і рисинки. Батько спробував підняти руку, щоб привітатись із сином, але не зміг. Хлопчик у поспіху приготував їсти, але було надто пізно — чоловік вже не міг ковтати. Через три дні він помер. Молодий Ян і не підозрював, що так само вмирають мільйони людей по всьому Китаю. Про це він дізнається значно пізніше.

2008 року у Гонконзі вийде книга Яна Цзішена «Надгробок. Великий китайський голод 1958–1962». Він, вже відомий на той час журналіст, спробує прямо і відверто написати про зв’язок страшного голоду та економічної політики Мао Цзедуна. У самій КНР книгу, звісно, заборонили. Що сталося в Китаї в 1958–1962 роках — розбирається WAS.

Великий стрибок вперед

У середині 20 століття Китай був великою аграрною державою, і в економічному розвитку значно відставав від промислових країн. У листопаді 1957 року відбулася зустріч Мао Цзедуна та Микити Хрущова в Москві на Міжнародній нараді представників комуністичних і робітничих партій. Відносини між лідерами СРСР та КНР були напруженими — Мао звинувачував керівництво Союзу у відхиленні від курсу Сталіна. В самому Китаї було заборонено навіть говорити про рішення ХХ з’їзду КПРС та розвінчання культу особи.

Мао Цзедун хотів, щоб головною соціалістичною країною був Китай, а не СРСР. У рамках конкуренції з Хрущовим, який заявив, що через 3 роки обжене США за обсягом виробництва, китайський лідер пообіцяв за 15 обігнати Велику Британію за виробництвом сталі. У травні 1958 року на VIII з’їзді КПК проголосили програму «Великого стрибка», яка передбачала прискорену версію індустріалізації та колективізацію сільського господарства. В рамках нового п’ятирічного плану економіки, обсяги промислової продукції мали зрости у 6,5 раза, сільське господарство — у 2,5.

Мао Цзедун і Микита Хрущов в Китаї 1959 року. Джерело: Library of Congress
i

Окрім виплавки сталі та праці на полях, селяни мали винищувати «ворогів» китайської економіки — мух, комарів, щурів та горобців. Перші три групи пережили цю кампанію, їх кількість лише зросла через антисанітарію. А ось корисних для аграрного сектору горобців стало набагато менше — до кінця 1958 року вбито до 1,96 мільярда птахів. Нікому стало винищувати сарану та реальних шкідників, що погано позначилось на врожаях. 1960 року Мао Цзедун визнає помилку та починає закупати горобців за кордоном.

За основу колективізації Мао бере досвід СРСР, але робить все по-своєму. Основою нової аграрної політики та й життя китайських селян загалом стає народна комуна в середньому по 2 тисячі сімей у кожній. До початку 1959 року в Китаї вже було близько 26 тисяч комун.

Життя селян у комунах стає нестерпним, бо треба не лише працювати на полях, але й виплавляти сталь. Згідно з директивою партії почалося будівництво малих пічок із глини для плавлення металів. До грудня 1958 року таких було вже 700 тисяч. Сталь — один із магічних індикаторів успішності країни. Виробництво сталі — головна мета комун, з якою вони справлялися не надто успішно. До сталі додавали все, навіть власне волосся, щоб хоч якось її зміцнити. Офіційно для світу Китай починає виробляти мільйони тонн сталі, насправді ж — вона була вкрай низької якості й не годилася для виробництва.

Виробництво сталі вважалося ключовим показником широкомасштабної індустріалізації. Було вирішено, що воно має подвоюватися щороку. Для цього в усіх дворах народних комун будували печі для виплавки металів, 1958 рік. Джерело: Wikimedia Commons

Робочий день у комуні починався на світанку та закінчувався затемна. Чоловіки та жінки жили окремо, щоб особисте життя не відволікало від виконання плану.

«Навіть заміжня пара не мала сексуального життя. Хіба що секретно. Якщо когось ловили на сексі —  доносили. Деякі жінки відчували таке приниження, що закінчували життя самогубством», — пише Ян Цзішен.

Грошей не мав ніхто в комунах, лише робочі очки, трудодні. Тож старі, хворі та вагітні були приречені на голодну смерть. У середньому селянин повинен отримувати 250 грамів їжі на день. Проте для того, щоб отримати навіть цю стандартну порцію, треба було дружити з керівниками комуни.

Ян Цзішен у своїй книзі описує багато випадків звірств начальників комун. Наприклад, один керівник пообіцяв жінці 2 булочки, якщо вона роздягнеться для нього. Вона роздягається, але йому не подобається те, що від голоду вона не має грудей. Він вимагає привести її дочку. Жінка підкоряється в обмін на їжу, а після — вкорочує собі віку. Інший випадок: у провінції Хунань чоловіка змушують закопати сина живцем через те, що той вкрав їжу. Батько помирає з горя трьома тижнями пізніше.

Із зерном були ще більші проблеми, ніж зі сталлю. Комуни постачали настільки мало зерна, що Мао Цзедун вирішив створити конкуренцію між ними, запропонувавши винагороду. Ця стратегія не збільшила виробництва зерна, зате поширила масову фальсифікацію звітів. Частина зерна йшла на виплату боргу СРСР, ще частина — на експорт, щоб довести світу переваги китайської економіки. Решту розподіляли по містах та сховищах і лише невелика частка лишалася селянам. За 2 роки Китай вивіз з країни 7 мільйонів тонн зерна. Це зерно врятувало б близько 16 мільйонів життів.

Члени комуни працюють на полі вночі, використовуючи лампи. Китай, провінція Хенань, 1959 рік. Джерело: Wikimedia Commons

Китай втрачає людяність

Селяни почали голодувати та шукати альтернативні джерела їжі: траву, тирсу, шкіру та навіть насіння, просіяне з екскрементів тварин. Собаки, кішки, щури, миші та комахи — усе ставало їжею для людей. Нестача харчування та тотальний голод були вже очевидними. Рівень народжуваності різко знизився, бо селянки через голод не мали менструації та були занадто слабкими. За оцінкою Мао Юші, керівника Економічного інституту в Пекіні, 16 мільйонів дітей не народилося в цей період через голод, а близько 2–3 мільйонів селян покінчили з собою.

Одним із найжахливіших наслідків Великого Голоду був канібалізм. Поліцейські звіти детально описують конкретні випадки канібалізму. У провінції Аньхой за 1960 рік було зареєстровано 1289 випадків У Феняні подружжя задушило і з’їло свого восьмирічного сина. Деякі батьки не наважувалися вбити свою дитину власноруч для їжі — обмінювалися дітьми та їли чужих. Канібалізм суворо карався владою, але всупереч цьому продовжувалися. Траплялися багато випадків відмови від дітей, їх продажу та примусової проституції. Деякі голодуючі селяни вбивали своїх дітей та літніх родичів, щоб позбавити їх від страждань.

Голодна селянська родина, жертви провальної кампанії «Великого стрибка» у Китаї, 1958–1960 роки. Фото: akg-images / Pictures From History / EastNews

Кінець Великого стрибка

У липні 1959 року до усіх цих жахів додалися природні катаклізми. Вийшла з берегів річка Хуанхе, в результаті повені у Східному Китаї загинуло до 2 мільйонів людей. Згодом прийшла сильна посуха, яка випалювала на полях ті залишки зерна, які ще там були. Близько 55 % сільськогосподарських земель країни вже не давали врожаю. 1960 року пшениці зібрали на 70 % менше, ніж 1958-го.

Керівництво КПК забило на сполох. На Лушанському пленумі ЦК КПК у липні-серпні 1959 року економічну політику «Великого стрибка» Цзедуна розкритикував його давній супротивник, маршал Пен Дехуай. Пена підтримали й інші члени Центрального комітету — заступник міністра закордонних справ Чжан Веньтянь, міністр фінансів Лі Сяньнянь, маршал Чень Ї. «Вождеві» довелося йти на поступки — Мао Цзедун частково визнав свої помилки. Посаду голови КНР він, про всяк випадок, ще у квітні передав Лю Шаоці. Пізніше саме на нього Мао скине частку провини за провал економічної політики.

Лю Шаоці разом із майбутнім реформатором Китаю Ден Сяопіном почали часткову деколективізацію та повернення до ринкових методів управління економікою. Остаточно голод припиниться лише після 1962 року, коли політика «Великого стрибка» офіційно завершиться, але наслідки будуть відчутними ще багато років.

Показовий сніданок у комуні району Хайдянь. Китай, Пекін, 6 листопада, 1958 року. Джерело: Xinhua / Wikimedia Commons

Світ майже не знав про голод у Китаї. Міграція всередині країни заборонялася. Навіть самі селяни не знали, що голод поширений по всій країні. Кожен думав, що проблема локальна. На міжнародній арені Китай визнавав лише певні проблеми з врожаєм, приховуючи справжні масштаби голоду. Коли 1960 року до провінції Аньхой приїхали іноземні журналісти, що співпрацювали з Xinhua News Agency, то їм показали фальшиву картинку — магазини забиті їжею, а гарні й ситі дівчата плавали на човнах в озері. Як і радянська влада під час Голодомору, керівництво КНР намагалося працювати з журналістами таким чином, щоб світ не дізнався правду про голод.

Що було далі:

  • Мао Цзедун помстився за критику свої помилок. 1966 року він оголосив Культурну революцію, в рамках якої закликав до боротьби з «реставраторами капіталізму». Серед «ворогів народу» опинився Пен Дехуай, якого до 1974 року катуватимуть у в’язниці. Тоді ж заарештують Лю Шаоці, подальша доля якого досі невідома. Мало хто з критиків Мао пережив Культурну революцію.
  • За офіційною версією період голоду називався «Три роки стихійних лих». Лише 1982 року Китай провів перепис населення, який дозволив оцінити загальну кількість смертей між 1959 та 1961 роками. Офіційний Пекін визнає лише 15 млн жертв. За даними незалежних досліджень, кількість загиблих значно вища — близько 45 мільйонів жертв та 16 мільйонів ненароджених дітей. Ян Цзішен у своїй книзі пише про 36 мільйонів безпосередніх жертв та 40 мільйонів ненароджених.
  • По смерті Мао Цзедуна 1976 року його наступник Хуа Гофен спробує розпочати політику нового «Великого стрибка». Його зупинить Ден Сяопін, який 1980 року замінить Гофена на посаді прем’єра Державної ради.
  • Ян Цзішен живе та працює в Пекіні. 2016 року Гарвардський університет нагородив його премією за чесну журналістику. Але Цзішена не випустили з країни на вручення премії.
Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter