ТОП-5 найважливіших стратегічних бомбардувань в історії

Стратегічні бомбардування спрямовані на підрив здатності ворога вести війну. Вони руйнують промисловість, інфраструктуру, бойовий дух супротивника, і нерідко прицільно б'ють по мирному населенню. Про ключові повітряні удари у військовій історії розповідає WAS.

Під кінець 18 століття людина вперше піднялася в повітря — на тепловому аеростаті братів Монгольф'є. 1812 року повітряні кулі вже використовувалися французами при облозі Валенсії, а якобінці сформували дві роти військових повітроплавців. Просочені лаком аеростати надувалися на місці за допомогою спеціального горна, 90 днів тримали водень, прив’язані канатом, кружляли над військами для розвідки місцевості. Але для бойових дій ці апарати не підходили: вони були іграшками в руках вітру й удачі, тому прицільно з аеростатів не бомбили.

Справжню війну з повітря принесли літаки й дирижаблі на початку 20 століття. Піонерами у використанні бомбардувальників стали італійці, які здійснили повітряні удари проти Османської імперії 11 листопада 1911 року в ході «Лівійської війни». На німецьких літаках «Етріх Таубе» і французьких «Блеріо» італійські пілоти скидали ручні гранати на оази Ейн-Зарра і Тангра. Ніхто не загинув, але турки звинувачували льотчиків в атаці на шпиталь. Через місяць замість гранат вагою в 1,8 кг почали використовувати кустарно виготовлені 10-кілограмові бомби зі шрапнеллю і динамітом.

Під час Першої світової війни масовані бомбардування стануть звичайною справою. А на початку Другої світової навіть з’явиться відвертий термін terror bombing — «залякувальні бомбардування». За кілька десятиліть фанерні аероплани з саморобними бомбами перетворяться на армади бомбардувальників, здатні стирати з лиця землі мегаполіси.

НАЙПЕРШЕ

Перші дні Великої війни, німці штурмують бельгійський Льєж. Бажаючи підтримати німецькі війська, дирижабль Z VI «Кельн» 5 серпня 1914 року скинув 400 кг артилерійських снарядів зі стабілізаторами на Льєж. Пройшовши майже 126 км, повітряне судно атакувало з висоти 1 400 метрів в нічний час, орієнтуючись за світлом газових ліхтарів.

Зроблені нашвидкуруч бомбоскидачі поламалися й екіпажу довелося кидати смертельний вантаж вручну. Бомби розірвалися в передмісті, вбивши щонайменше 9 осіб і пошкодивши десяток будівель — точніше встановити результати цієї атаки було нереально через безперервний вогонь німецької артилерії.

При відході цепелін потрапив під щільний вогонь двох рот охорони в цитаделі Льєжа. До ранку, не дотягнувши до бази, судно впало в лісі, втративши двигуни і гондолу. Перше повітряне бомбардування міста й перший збитий апарат — в один день.

Удари продовжилися. В серпні на Антверпен німці скинули 1,5 тонни бомб, мітячи в історичний центр. Було зруйновано 60 будівель. У 1915 році на Британію відвантажили 37 тонн бомб, атакуючи шахти й заводи. Спочатку кайзер Вільгельм забороняв бомбити Лондон, не бажаючи нашкодити родичам із королівської родини, але після британських ударів по німецьких містах заборону було знято. В травні 1915 року атаки почали досягати Лондона, в жителів столиці острівної держави це викликало справжній шок. За всю Велику війну німці скинули на Британію 300 тонн бомб, убивши близько 1,4 тисячі осіб і поранивши 3,4 тисячі.

Німецький дирижабль скидає артилерійські снаряди на бельгійський Льєж, 1941 рік. Джерело: Der Krieg 1914-19 in Wort und Bild, Deutsches Verlagshaus Vong & Co., Berlin, 1919

НАЙБІЛЬШ ПРОВОКАЦІЙНА

Доленосний «Роттердамський бліц» стався 14 травня 1940 року, коли нідерландська армія чинила впертий опір і не побажала капітулювати під час вторгнення нацистів до Франції. 54 бомбардувальника «Хейнкель» He-111 2-го повітряного флоту люфтваффе знищили північну частину Роттердама. 97 тонн німецьких бомб вбили 900 людей і позбавили даху над головою до 80 тисяч жителів. Місто палало кілька діб — 24 тисячі будинків, пошта, ратуша й частина порту були зруйновані. Наступного дня Нідерланди здалися, після того, як нападники пригрозили повторити операцію в Утрехті.

Після бомбардування Роттердама, 15 травня 1940 року Британія скасувала свою політику нанесення ударів строго по військових цілях. І вже в ніч на 16 травня в небі над Рурською областю з’явилися британські літаки — Королівські повітряні сили отримали наказ бомбити промислові зони цієї німецької міської агломерації. Бомбардувальники орієнтувалися вночі за вогнями домен і освітленням історичних центрів, завдаючи супутній збиток цивільним.

У серпні 1940-го перші бомби впали на Лондон, британці відповіли ударами по Берліну. Після чого німці 56 ночей розносили столицю Великої Британії, вбиваючи тисячі мирних жителів. 1942-го британці відкрили для себе «килимові бомбардування», випалюючі цілі міста. Так із Роттердама почалася наймасовіша повітряна війна проти міського населення — вона забрала десятки тисяч життів.

Роттердам після бомбардування, 14 травня 1940 року. Джерело: Rijksdienst voor het Cultureel Erfgoed / beeldbank.cultureelerfgoed.nl

НАЙЕФЕКТИВНІША

1944 року напередодні висадки в Нормандії союзники перейнялися можливостями Німеччини забезпечувати себе синтетичним паливом. 13 великих і 3 додаткових заводи синтетичного палива виробляли понад 90% авіаційного й до третини автомобільного пального Райху. 12 травня 1944 року стратегічна авіація США розпочала серію атак проти цих підприємств.

Найбільшим був комплекс зрідження вугілля в місті Лойна. Його вдалося повністю вивести з ладу, але вже через 10 днів німці частково відновили виробництво. 28 травня понад 200 «Летючих фортець» обрушили на завод в Лойні 460 тонн осколкових бомб. Підприємство позбулося подачі електрики й води, втратило 140 фахівців і безліч цінних верстатів і машин.

Німці намагалися якомога швидше відновлювати роботу заводів, але союзники бомбили часто й страхітливо ефективно. До липня 1944 року кожне велике підприємство було уражено, багато які — неодноразово. До початку атак вони видавали 316 тисяч тонн синтетичного пального на місяць. У червні продуктивність впала до 107 тисяч тонн, а у вересні — до 17 тисяч тонн. Випуск авіапалива зірвався в круте піке.

«Ворог зумів довести наші втрати авіаційного палива до 90%», — писав Гітлерові 30 червня міністр озброєнь Альберт Шпеєр.

Це мало катастрофічні наслідки для програми підготовки пілотів і можливості механізованих частин вести наступ. Ба більше, удари по заводах регулярно відволікали сотні тисяч робітників для відновлення потужностей і перенесення їх під землю. Для захисту підприємств було знято, в тому числі зі Східного фронту, 480 важких зенітних гармат і вдвічі збільшено виробництво одномоторних винищувачів. Накопичені раніше стратегічні запаси палива виснажилися за 6 місяців — колапс німецької військової машини взимку 1944–1945 років прискорився через критичний брак пального.

«Летюча фортеця» — американський важкий бомбардувальник «Боїнг» B-17. Фото: USAF museum, USAF photo no. 050610-F-1234P-011

НАЙБІЛЬШ РУЙНІВНА

Під час американського бомбардування Токіо навесні 1945 року понад 300 «Суперфортець» скинули на головне місто Японської імперії більш як 1,5 тисячі тонн бомб, комбінуючи важкі фугасні із запальними. Столицю вибрали ціллю з ряду причин. Крім тиску на імператора Хірохіто щодо капітуляції, це був продуманий удар по японській промисловості.

У той час більшість японських заводів були порівняно невеликими й розсіяними на сільській місцевості. Ефективні удари по ним були неможливі, а висотні атаки великих заводів у Токіо не вдавалися через потужні повітряні течії над японською столицею, які розсіювали бомби на багато кілометрів. Тому керівник операції «Будинок зборів» (Meetinghouse) генерал Кертіс Лемей наказав обробляти японську столицю з 3 000 метрів вночі, цілячись по вогнях історичного центру й гігантському хресту в робітничих кварталах біля доків, викладеному запальними бомбами першої хвилі бомбардувальників.

Безліч пожеж злилися у вогняний смерч — в щільній дерев’яній забудові він здійснив спустошливий ефект. Площа пожежі була 41 км. За менш як 3 години згоріли 270 тисяч будівель — майже вся північно-східна частина столиці. Кількість жертв нальоту оцінюється в 100 тисяч людей — згоріли на місці, задихнулися в бомбосховищах або померли від опіків пізніше. Американці при цьому втратили 14 машин і 96 членів екіпажів.

Більше мільйона людей, що залишилися без даху над головою, потребували евакуації та підтримки уряду. На вцілілих фабриках фіксувалися прогули цілими змінами — навіть дисципліновані японці боялися виходити на роботу. Стратегічні бомбардування тривали до капітуляції Японії — вони забрали не менше 330 тисяч життів.

Останні американські бомбардування Токіо 10 березня 1945 року. Фото: Ishikawa Kōyō / 早乙女勝元監修『決定版 東京空襲写真集 アメリカ軍の無差別爆撃による被害記録』、2015年、勉誠出版

НАЙБІЛЬШ ТЕХНОЛОГІЧНА

Вершиною технологічності повітряних ударів  можна вважати придушення США і союзниками протиповітряної оборони Іраку в перші дні операції «Буря в пустелі» 1991 року. Ірак мав у своєму розпорядженні понад сотню батарей ППО радянського виробництва різних систем: «Куб», «Оса», «Стріла», С-75 «Волга» і С-125 «Печора». Спираючись на потужну систему РЛС, іракці могли створити відчутні проблеми будь-якому з сусідів, включаючи Іран та Ізраїль.

Тому міжнародна коаліція на чолі зі Сполученими Штатами максимально використовувала свою технологічну перевагу. Весь час над театром воєнних дій працювали літаки ДРЛВ із потужними радарами: 4 — з боку Саудівської Аравії, 1 — з боку Туреччини. Сили коаліції контролювали обстановку на сотні кілометрів вглиб Іраку.

Тільки за перші три дні було здійснено 4 700 бойових вильотів — іракським військовим буквально не давали «підняти голову». Майже чверть всіх вильотів на початку операції здійснили літаки радіоелектронної боротьби. В першу добу вони запустили понад 150 ракет тільки проти РЛС.

Зруйнований резервуар для зберігання нафти на нафтопереробному заводі після авіаудару під час операції «Буря в пустелі». Фото: Lt. Parsons / dodmedia.osd.mil

Всього під час кампанії американці випустили величезну кількість високоточних засобів. Наприклад, майже 5 тисяч тактичних ракет класу «повітря–земля» AGM-65 «Меверік».

Високоточна зброя по маневруючих комплексах, навчальні цілі, щоб перевантажити канали ЗРК, генератори перешкод — все це сковувало сили іракців в перші дні. Добили їх сім бомбардувальників «Боїнг» B-52, що випустили десятки неймовірно потужних крилатих ракети AGM-86 по стратегічних вузлах зв’язку, бункерах управління й електростанціях. Придушення ППО і колапс управління Іраку дозволили Коаліції швидко завдати поразки регіональному лідеру, втративши на 100 тисяч вильотів трохи більш як 50 літаків.

Якась сотня років знадобилася людям, щоб пролетіти шлях від перших дирижаблів, що падали від гвинтівкових куль, до B-52, здатних зі штату Луїзіана працювати по Іраку, не приземляючись. Розвиток смертоносних технологій — доконаний факт. Шкода, з моральним прогресом людства ситуація складніша.

Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter