Старий на третьому десятку? Правда про тривалість життя в давнину

Олексій Петюх, Олена Маковець

Аж до 19 століття люди на третьому десятку вважалися старими, сучасна людина живе вдвічі більше — це популярний міф, який спотворює наше уявлення про життя предків. Він виник через банальну статистичну некоректність. Скільки насправді жили люди в домодерний час, розповідає WAS.

Зазвичай читачів лякають дані про «середній вік» в старовину — найчастіше саме так некоректно називають середню очікувану тривалість життя людини минулих епох. Однак цей показник навряд чи розповість вам про те, скільки реально жили люди в давні часи. Вся проблема — в дитячій смертності. Буквально до середини 20 століття її рівень був настільки високим, що це неабияк псувало загальну статистику тривалості життя. Розберемося в питанні послідовно — починаючи з найдавніших часів.

ВИЖИВАННЯ В ЕПОХУ КАМЕНЮ

За оцінками вчених, очікувана тривалість життя людей палеоліту була близько 20 років. Невже це означає, що тінейджери тоді вважалися цілком дорослими, а людина за 20 була старою? Звичайно, ні. Адже мова йде про ймовірну тривалість життя на момент народження, а смертність немовлят була високою. Ті, хто доживав хоча б до 5 років, на думку дослідників, цілком могли розраховувати на ще приблизно три десятиліття життя.

Так, палеоантрополог Ерік Трінкаус, проаналізувавши знахідки останків homo sapiens sapiens і homo sapiens neanderthalensis епохи середнього палеоліту, виявив, що більшість збережених кісток представників обох видів належить особинам 20–40 років, а близько чверті прожили понад 40. Показово, що неандертальці жили фактично стільки ж, як тодішні люди сучасного виду.

Дослідник припускає, що деякі індивіди в ті часи могли жити й довше, але через постійну погоню за їжею літні люди відставали від своїх груп і вмирали на самоті, тому їхні кістки рідко знаходять на стоянках. Тривалість людського життя тоді дійсно була невеликою за сучасними мірками, але про 20-річних «старців» мова не йде.

Представники сучасних племен мисливців і збирачів, яких на момент вивчення не торкнувся вплив модерної цивілізації, живуть взагалі не менше, а то й більше середнього українця. Антропологи Майкл Ґурвен і Гіллард Каплан досліджували демографію народів хіві (Колумбія і Венесуела), хадза (Танзанія), яномамо (кордон Венесуели й Бразилії) та ряду інших спільнот із розвитком на рівні кам’яної доби. У цих людей немає навіть елементарних сучасних знарядь, одягу й медицини.

Очікувана тривалість життя при народженні — близько 35 років — дитяча смертність зашкалює. Однак люди, які примудрилися дожити хоча б до 3-річного віку, швидше за все, проживуть ще близько 60–70 років. В сучасній Україні смертність новонароджених низька — менше ніж 1 зі 100, — але українці в середньому живуть до тих же 70 років.

Графік очікуваної тривалість життя для досліджуваних груп. Наприклад, якщо доісторична людина дожила до 30, то в середньому очікується, що вона проживе ще 13 років. Джерело: Longevity among Hunter-Gatherers. A Cross-Cultural Examination. Michael Gurven, Hillard Kaplan, 2007 / JSTOR

Такі відомості про мисливців-збирачів наших днів підтверджують теорію вчених, що в епоху мезоліту люди стали жити трохи довше, ніж раніше: очікувана тривалість життя при народженні була вже близько трьох десятиліть — на 10 років більше, ніж в палеоліті. І до старості стало доживати помітно більше людей — це підтверджується даними того ж Трінкауса.

Однак в неоліті з переходом людських громад до сільського господарства ймовірна тривалість життя на момент народження впала нижче позначки 25 років. Це могло бути пов’язано зі збільшенням дитячої смертності через більшу тісноту проживання. Втім, вже в бронзову добу очікувана тривалість життя новонародженого знову піднялася до 30 років, а 15-річні спокійно могли розраховувати прожити ще 30–35 років.

ЦИВІЛІЗОВАНА СТАРІСТЬ

Для більшості античних цивілізацій ймовірна тривалість життя при народженні була на рівні тих же трьох десятиліть. Але це зовсім не говорило про прихід старості до 30 років, адже і в Стародавній Греції, і в Єгипті, і в Римі на першому році життя вмирало близько 30 % людей. 15-річний афінянин або коринфянин в середньому жив ще 40 років, а 20-річний римлянин — ще 30. І це ми говоримо про середні показники — забезпечені люди топтали землю довше.

Збереглися джерела, які розповідають про роки життя деяких фараонів, що правили в Стародавньому Єгипті. Пепі II Неферкаре з 6-ї династії прожив 68 років, Тутмос III (18-а династія) — 56 років, Рамзес II (19-а династія) — взагалі близько 90. Хатшепсут (18-а династія) померла досить рано — у віці 50 років — вона страждала від раку кісток і діабету. Скільки прожив Псамметіх I (26-а династія) невідомо, зате знаємо, що тільки правив він 54 роки.

Про не таких титулованих стародавніх єгиптян розповідають дані професора Манчестерського університету Майкла Циммермана. Він зробив розтин понад 300 мумій, щоб з’ясувати їхні хвороби й причини смерті. Вчений стверджує, що серед них траплялося чимало останків відверто старих людей у віці 80–90 років, з повним букетом захворювань — артритом, остеоартрозом, діабетом й іншими хронічними хворобами.

Рамзес II прожив близько 90 років. Фотографія мумії Рамзеса II з інформацією про виявлення та процес бальзамування. Джерело: Tupper Scrapbooks Collection / Boston Public Library

Добре прояснюють стан справ із середньою тривалістю життя в античному світі військові практики. В давньогрецьких полісах призову на війну підлягали громадяни від 18 до 60 років. Відомо, що тріарії — важкоозброєні елітні римські воїни — були досвідченими й міцними чоловіками у віці близько 40–45 років.

У Стародавній Греції взагалі з довгожительством все було непогано — багато відомих греків вмирали в глибокій старості. Філософ Ґорґій жив понад століття, Ксенофан — 95 років. Софокл, Демокріт і «батько медицини» Гіппократ померли у віці близько 90 років, а видатний математик і містик Піфагор — у 75.

Уявлення про справжній середній вік жителів Стародавнього Риму може розповісти римське право. Наприклад, Закон Віллія 180 року до н. е., завданням якого було не підпускати молодих і недосвідчених на посади вищих магістратів. Згідно з його нормами, стати квестором можна було тільки з 27 років, претором — з 39, а консулом — лише з 42. Ще раніше існував віковий ценз для сенаторів — 32 роки.

Відомі римляни жили чимало. Видатний полководець і перший безстроковий диктатор Корнелій Сулла прожив 60 років, його поплічник і легендарний любитель розкішних бенкетів Луцій Лукулл — 61 рік. Полководець, політик і супербагатій Марк Ліциній Красс дожив до 60. Першому імператору Риму Октавіану Августу на момент смерті було 75 років, а його спадкоємцеві Тиберію — 77. Хоча історик Тацит стверджує, що останньому допомогли померти. Нібито в 37 році старого Тиберія придушили, щоб його наступник Калігула швидше зміг стати імператором.

ДОВГЕ ЖИТТЯ В СЕРЕДНІ ВІКИ

Значний внесок у руйнування хибного міфу про коротку середню тривалість життя в домодерний час внесла археологиня з Австралійського національного університету Крістін Кейв. 2018 року стало відомо, що вона розробила новий метод визначення віку смерті за ступенем зношеності зубів. Кейв дослідила в Англії три ранньосередньовічних кладовища. Серед англосаксів, похованих в 475–625 роках, виявилося чимало літніх людей у віці близько 70 років.

Археологиня Крістін Кейв розробила новий метод визначення віку смерті за ступенем зношеності зубів. Результати її досліджень засвідчили, що навіть у ранньому Середньовіччі люди нерідко жили до старості. Фото: AUSTRALIAN NATIONAL UNIVERSITY / anu.edu.au

Зі свого боку українські дослідники, які вивчають середньовічні київські поховання, встановили: очікувана тривалість життя для 20-річних в Києві була 21–24 роки. Тобто в середньому люди жили по 40–45 років. Це близько до відповідних показників для населення Польщі і Німеччини 11–13 століть. Однак, судячи з поховань в різних місцях Старого Києва, приблизно 20–23 % киян тоді доживали до 50 років, а 10–14 % — до 60. Не так уже й погано для сходу середньовічної Європи.

За даними професора математичної статистики з Сіднея Генрі Олівера Ланкастера, що займався історичною демографією, середній англійський аристократ, якому виповнився 21 рік, в 13 столітті міг розраховувати прожити ще 43 роки. У 14 столітті — всього 24,5, адже тривалість життя різко впала через «Чорну смерть». А в 15 столітті 21-річний родовитий хлопець у середньому жив ще 48 років, тобто аристократи пізнього середньовіччя вмирали фактично 70-річними. Простолюдини, ймовірно, жили трохи менше, але навряд чи критично — в ті часи головне було пережити перші кілька років.

Французький історик-медієвіст Мішель Пастуро в роботі з історії повсякденності в Англії та Франції 12–13 століття зазначає, що очікувана тривалість життя була 30–35 років — в основному через дитячу смертність:

Третина немовлят не доживала до п’яти років. Ті, хто вижив… мали всі шанси досягти вельми похилого віку. Можна стверджувати, що в Англії в 13 столітті з 1000 дітей, народжених в один рік, 650 доживали до 10 років, 550 — до 30, 300 — до 50, 75 — до 70 років.

Точні дані в істориків є по мирським і церковним правителям. Так, французький король Людовик VI прожив 56 років, а його син Людовик VII дожив до 60. Англійський монарх Генріх III помер у віці 65 років, шотландський король Вільгельм I Лев — в 72 роки. Королева Франції та Англії Елеонора Аквітанська прожила понад 80 років. При цьому жити довго середньовічним монархам, як і їхнім колегам зі стародавнього світу, часто заважали змови.

Чума у ​​Флоренції, 1348 рік. Офорт Луїджі Сабателли. Джерело: Österreichische Nationalbibliothek / Austrian National Library / Wellcome Collection / CC BY 4.0

Князі Русі, якщо не гинули від рук ворогів, теж жили чимало. Володимир Великий помер в 57 років, Ярослав Мудрий — в 76, його улюблений син Всеволод Ярославич — в 63, а Володимир Мономах прожив 71 рік.

Клірики частіше представників інших станів доживали до старості. Митрополит Київський Іларіон прожив понад 60 років, митрополит Кипріян — 70 років, Алексій (Бяконт) — понад 80 років. Багато католицьких єпископів вмирали на сьомому-восьмому десятку. Папа Римський Григорій VIII спочив у 87 років, а Целестин III — взагалі в 92. Довгожителем-рекордсменом середньовічної Європи можна вважати священника-засновника ордена ґільбертинців Ґільберта Семпрінґхемського, який прожив 104 або 105 років.

Таким чином, за даними сучасної науки, в домодерний час вистачало не тільки довгожителів із привілейованих станів, але й прості люди жили чимало. Пережив перші роки дитинства — а там і до старості рукою сягнути.

ЩО БУЛО ДАЛІ

  • У Ранньомодерну добу — 16–18 століттях — дитяча смертність була приблизно на тому ж рівні, що в Античності й Середньовіччі: в Швеції 17 століття на першому році життя вмирали 25–40 %, у Франції 17–18 століть — 27 %, в Німеччині 18 століття — близько 35 %.
  • Головна винуватиця поганих демографічних показників минулого — смертність дітей у перший рік життя — почала поступово зменшуватись в розвинених країнах тільки в 19 столітті: Франція — 20 %, Бельгія — 19 %, Німеччина — 23 %.
  • Різке падіння смертності немовлят на першому році життя почалося лише в 20 столітті. Ще в 1950 році цей показник для всього світу становив 16 %, зате в 2017-му — вже всього 2,9 %. Відповідно й світовий показник очікуваної тривалості життя в 1950 році був 48 років, а в 2017-му вже 72 роки.
Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter