Рюрик не був першим: коли скандинави з’явилися на Русі

Владислав Кіорсак

Згідно з «Повістю минулих літ» 859 року у Новгородську землю «прийшли з-за моря варяги». Місцеві жителі їх прогнали, але за кілька років самі покликали на княжіння конунга Рюрика, ймовірно данця. Ці події вважаються початком поступової активізації відносин між скандинавами та Руссю.

Проте є чимало згадок, що скандинави були тут задовго до Рюрика, по-різному впливаючи на місцеву історію. Про легендарні та фактичні джерела норманської присутності розповідає WAS.

Рання історія Русі є одним із найзагадковіших періодів в історії України. З поля зору випадають цілі роки й навіть десятиліття, які ми можемо заповнити лише власними здогадками. Основним джерелом знань про історію Русі довго залишалася «Повість минулих літ». Але її творець, легендарний Нестор, імовірно сам знав дуже мало, бо не міг бути очевидцем подій 9 та 10 століть.

Ще важче поєднати дані від Нестора з іноземними джерелами. Наприклад, у Бертинських анналах згадується, що 839 року до імператора франків Людовика I приїхали посли від візантійського імператора Феофіла. Разом з ними були люди з невідомої землі, яких Феофіл просив пропустити через землі франків, щоб вони повернулися додому. Автор імператорських хронік достеменно не знав звідки походять ці гості, але назвав їх народом Рос: 

«…стверджували, що вони, тобто народ їх, називається Рос (Rhos); король (rex) їх, іменований хаканом (chacanus), направив їх до нього, як вони запевняли, заради дружби … щоб з ласки імператора і з його допомогою вони отримали можливість через його імперію безпечно повернутися, оскільки шлях, по якому вони прибули в Константинополь, пролягав по землях варварських і у своїй надзвичайній дикості виключно лютих народів…»

Це одна з перших згадок такого народу, ще й зроблена, скоріш за все, не постфактум, а прямо під час візиту послів. Втім, згадка не дуже інформативна. Людовик I вирішив, що перед ним представники народу свеонів (sueones), тому наказав їх затримати та перевірити. Хто такі свеони, точно не відомо — свеї, тобто шведи, чи інший народ Північної Європи.

Трохи інакше розповідають про минуле скандинавські саги. Ці твори часто описували Русь, враховуючи її тогочасну близькість зі скандинавськими землями. Однак творці саг теж багато чого не знали й намагалися реконструювати події, які відбували за сотні років до їх народження.

Русь в історичній пам’яті скандинавів

В уявленні північних авторів східноєвропейські землі були «скандинавськими» з давніх-давен. Наприклад, данський літописець 12 століття Саксон Грамматик, коли складав історію Данії, часто згадував «скандинавських королів Русі». За словами автора данський король та драконоборець Фродо I, який на його думку жив десь у 5–6 столітті напав на Русь та захопив декілька міст:

«Перемігши рутенів, Фродо повернувся на батьківщину. Однак він дізнався, що його посли були жорстоко вбиті місцевими жителями. Не тямлячи себе від гніву він наказав взяти в облогу їх місто Ротала».

Не виключено, що подібні оповіді стосуються давнього германського епосу часів великого переселення народів, які автор помістив у сучасну йому історію. По-своєму інтерпретували давньогерманський епос і шведи. Вони також претендували на Русь й намагалися відвести свої історичні зв’язки з цими землями із найдавніших часів. Наприклад, знаменитий шведський конунг 7 століття Івар Широкі Обійми, якому приписують відкриття «шляху із варягів у греки»,  був відомий своїм величезним королівством. І Русь була частиною його володінь. Зрозуміло, що ця людина є легендарною і навряд чи могла існувати насправді, так само як не могла й існувати умовна Русь у 7 столітті. Проте такі історії засвідчують важливість східних земель з точки зору історичної пам’яті скандинавів.

Покликання варягів. Картина Віктора Васнецова, 1913 рік. Джерело: Wikimedia Commons

Русь та морські конунги у сагах

Ісландські саги часто згадують боротьбу представників різних скандинавських кланів на торгових шляхах у Східній Європі. Часто це були герої, яких навряд чи можна зіставити з реальними історичними персонажами. «Сага про Гальвдана, сина Ейстейна» 14 століття оповідає пригоду секонунга Ейстейна, який напав північні землі Русі, вбив місцевого володаря Гергейра та встановив свою владу у регіоні: «Конунг Естейн зі своїм військом підійшов до Альдейгюборга… і хоча Гергейр хоробро оборонявся, він не мав достатньо війська, що закінчилось тим, що загинув сам конунг і більша частина його воїнів». Проте довго він не протримався, оскільки був убитий людьми попереднього правителя. Після його смерті землями Альдейгюборга правив син Ейстейна Гальвдан. Хоча й він не пробув тут довго, оскільки відправився шукати щастя у походах вікінгів.

Дуже схожу історію знаходимо в «Сазі про Грольва Пішохода». Згідно з нею у Хольмгарді правив конунг Хреггвід, він «був високий і сильний, красивий, мудрий, вправно користувався зброєю і був відважний в бою, а ще був добрим порадником, щедрим для друзів та грізним для ворогів». Однак на нього напав морський конунг на ймення Ерік. У великій січі Хреггвід загинув і королівство перейшло у владу вікінгів. Однак силами головного героя саги Грольва королівство було відвойоване і повернулося до сина Хреггвіда.

Судячи з усього, Грольв Пішохід з цієї саги не має жодного відношення до історичного Ролло Нормандського, якого до хрещення називали так само. Але дослідники вбачають у сазі відгомін подій, які справді могли мати місце на півночі Русі на початку 9 століття.

Поховання ярла (вождя) вікінгів, малюнок Карла Шмідта. Джерело: Historiske Billeder fra Oldtiden, 1888, København, Danmark / AU Library, Campus Emdrup

Русь та Рагнар Лодброк

Не обійшлося без Рагнара Лодброка — славетного скандинавського конунга, якому додав популярності серіал «Вікінги». Але не менш популярним він був і у Середньовіччі. Кожна панівна династія намагалася відводити свій рід від нього. Сучасні науковці стверджують, що Рагнар Лодброк — це сукупний образ мінімум двох людей, які справді жили у середньовічній Данії.

Ісландські саги та данський літопис Саксона Грамматика зазначають, що один із синів Рагнара Хвітсерк був правителем на Русі. Останнє джерело описує цілий похід Рагнара та його сина у Східну Європу. Вікінги напали та вбили місцевого правителя Діана, проголосивши конунгом Хвітсерка:

«В цій битві, кажуть, були розбиті й скіфи… Їх країна була віддана Хвітсерку. Невпевнений у свої силах король рутенів був змушений відступати».

Далі Хвітсерка або вбив інший місцевий князь, перевдягнувшись купцем, або скандинав просто покинув ці землі.

Інтерпретувати історію Саксона Грамматика згідно з нашими літописам досить складно. Існує версія, що Хвітсерк може бути літописним князем Аскольдом. Відповідно, Діан — Діром, який міг правити до Аскольда, а не разом з ним. Вбивство Хвітсерка або вигнання дуже схоже на епізод з захопленням Києва князем Олегом. Згідно «Повісті минулих літ» Олег спочатку відправив до Києва своїх людей, перевдягнених торговцями. Вони виманили Аскольда та Діра з міста, та Олег їх убив. Цю паралель проводив ще данський історик і фольклорист Аксель Олрік у 19 столітті. Найрішучіші дослідники вважають ці дані приводом стверджувати, що десь у середині 9 століття, ще до появи Рюрика на Русі, данці на чолі з Рагнаром Лодброком на певний час захопили велике місто. Можливо, мова йде про Київ.

Рагнар Лодброк з синами Агнаром та Уббою поклоняються ідолам. Ілюстрація з манускрипту 15 століття. Джерело: British Library,  folio 39r of Harley MS 2278

Сліди вікінгів на Русі

Окрім саг активність вікінгів у Східній Європі зафіксували й інші джерела. Наприклад, твір «Житіє святого Ансґара» згадує шведських вікінгів біля берегів Балтики та напади на землі слов’ян. Підтверджують цей факт і велика кількість рунічних каменів, які були зведені на згадку про воїнів, що загинули у далеких краях Austr í Görðum, тобто «На Сході в Гардах» — на Русі. Підтвердження цьому знаходимо і під час досліджень основних міських центрів. В окремих містах, таких як Ладога, археологічні дослідження дають змогу припустити, що скандинавське населення в певні періоди навіть перевищувало місцеве.

У середині 9 століття територія Східної Європи стає ключовим місцем європейської торгівлі, пов’язавши Захід із Близьким Сходом та Візантійською імперією. Використовуючи судноплавні річки, вікінги проникали вглиб континенту та добиралися до найбагатших країн Середньовіччя. Масштаби цієї торгівлі засвідчені сотнями тисяч арабських монет, які досі знаходять археологи на землях тогочасної Русі та у Скандинавії.

м

Зважаючи на таку прибутковість, не дивно, що землі вздовж річок стають ласим шматком для скандинавських піратів, які прагнули монополізувати торгівлю та завоювати нові землі. Тож не виключено, що в різні часи на Русі намагалися встановити свою владу представники данських Скольдунгів, шведських Інґлінґів та інших північних династій. Все більше фактів свідчить про те, що Рюрик міг бути далеко не першим. Український історик Леонтій Войтович вважає, що вже до 830 року вікінги добре знали Русь та брали участь у протистоянні місцевих слов’ян з хозарами.

Вплив вікінгів на Русь поступово знижується із формуванням централізованої влади в Києві та нової місцевої династії Рюриковичів, хоч і зі скандинавським корінням. Русь варяги поважали та ладні були зрушити гори заради шлюбу зі шляхетною руською князівною.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter