Вчені в аквалангах: 20 запитань підводним археологам

Швеція славиться галеоном «Ваза», Англія — каракою «Мері Роуз». Колись ці судна затонули й кілька століть припадали мулом під водою. Але в другій половині 20 століття технології дозволили дістати їх на сушу.

Музеї, які спеціально побудували заради кораблів, до пандемії заробляли мільйони на туристах або могли розраховувати на підтримку меценатів. Чи можливо таке в Україні? Спробуємо розібратися.

У головному корпусі Київського університету ось уже 30 років працює Центр підводної археології КНУ. Пошуки Центру в стінах «червоного» — це вже ціла експедиція. Але тому, хто все ж його знайде, підводні археологи розкажуть неймовірні історії та покажуть, що вдалося дістати з води. Античний посуд, елементи зброї різних епох, фрагменти кораблів. Все це знайшли в Україні.

WAS поговорив зі співробітниками Центру підводної археології та дізнався: як проводяться експедиції, чи існує «чорна» підводна археологія, і як вчені переживають анексію Криму.

— З якого відкриття почалася підводна археологія?

Сергій Зеленко, перший керівник Центру:

— Перша сенсація сталася в Греції біля острова Антикітера. Там 1900 року водолази знайшли 2-метрового Ефеба з бронзи та 1901-го — Антикітерський механізм. Водночас і на наших теренах почалися перші підводні дослідження. Тут і розкопки в Херсонесі, і Людвіг Коллі з античними артефактами з Феодосії, і Рубен Орбелі на Чорному морі, і дослідження Ольвії.

Далі була ще Туреччина, де виявили рештки античних кораблів 14-13 століть до н. е. біля мисів Гелідонія та Улу-Бурун.

Яна Морозова, керівниця Центру:

— Другий етап розвитку підводної археології пов’язують з дослідженнями винахідника акваланга Жака-Іва Кусто. Він був океанографом, а не підводним археологом. Але те, що Кусто потрапив під воду з аквалангом, полегшило доступ до пам’яток археології.

Катерина Валентирова, співробітниця Центру і аспірантка історичного факультету КНУ:

— В цілому, 20 століття можна сміливо назвати часом становлення підводної археології. Антикітера стала місцем перших офіційних досліджень з дозволу уряду — справжньою науковою експедицією.

— Як тоді підводні археологи розуміли, де шукати? Як шукають зараз?

Яна Морозова:

— Перше — робота в архівах. Але це стосується періоду історії ближче до 17–18 століть. А ось із Середньовіччям і старовиною — складніше. Про затоплені кораблі можна ще й рибалок розпитати.

Сергій Зеленко:

— Є ще купа археологічних наземних пам’яток, які частково затоплені. Дослідники копають на землі, а коли виникає необхідність проникнути в затоплену частину, приєднуються підводні археологи.

Наприклад, Олена Паршина, коли в 60-х та 70-х роках проводила наземні розкопки в Партеніті, запросила нас, підводників: «Ось тут, кажуть, на березі знаходять монети, метал. Подивіться під водою». Тобто наземні археологи стали запрошувати підводних волонтерів. Після цього відбувся перехід, і з’явилися чисті підводні експедиції, а до цього була взаємодія наземних археологів з підводними.

Яна Морозова:

— Зараз ще допомагають сучасні засоби пошуку. Геодезія, океанографія, сонари, локатори, інженерні технології, які пов’язані з прокладкою труб.

— Прокладкою труб?

— Так. Всі інженерні роботи, які ведуться на дні, супроводжуються попередніми дослідженнями.

Сергій Зеленко:

— Археологи повинні обстежити дно, коли треба прокласти трубопровід. Після підписання 2001 року Конвенції ЮНЕСКО про збереження підводної культурної спадщини, промислові компанії мають отримати добро від археолога, і лише потім починати роботи. До 2001-го, вважайте, підводна спадщина не мала статусу нарівні з наземною.

Новий Світ, робочі моменти експедиції. Фото: Архів центру підводної археології КНУ, 1990-2013 рр.
Новий Світ, робочі моменти експедиції. Фото: Архів центру підводної археології КНУ, 1990-2013 рр.
Керамічний посуд, знайдений на ділянці аварії корабля в Новому Світі, 13 століття. Фото: Архів центру підводної археології КНУ, 1990-2013 рр.

— Ви визначилися з місцем пошуків. Що далі?

Катерина Валентирова:

— Визначившись з місцем і середовищем, ми збираємо команду, знаходимо фінанси й оформлюємо необхідні документи. Коли вже маємо дозвіл, організовуємо табір, забезпечуємо собі умови для роботи.

Далі починається польовий етап.

Сергій Зеленко:

— Це вам не лопатою з тачкою, як на наземних розкопах, де всі зібралися, отаборилися і все готово. Нам ще потрібно акваланги підготувати, плавальні засоби, аби до місця дістатися. Є цілий комплекс додаткових робіт, після яких і починається польовий етап.

Катерина Валентирова:

— Основне завдання, яке стоїть перед археологом на польовому етапі — це максимально детально зафіксувати об’єкт дослідження.

Річ у тім, що коли ми копаємо, то по суті руйнуємо пам’ятку. Вдруге, в тому вигляді, в якому вона була, її зафіксувати не вдасться.

І від того, наскільки ми все детально задокументуємо, буде залежати ефективність подальших досліджень.

— Ви згадали документи, необхідні для початку дослідження. Хто їх видає?

Яна Морозова:

— Є дві установи — Інститут археології та Міністерство культури. Спочатку інститут дає документ, який підтверджує кваліфікацію археолога і право на проведення розкопок. Перевіряють професійні навички та диплом. Після отримання освітньо-кваліфікаційного документа, міністерство вже видає дозвіл на проведення експедиції.

Амфори, знайдені на ділянці аварії корабля в Новому Світі, 13 століття. Фото: Архів центру підводної археології КНУ, 1990-2013 рр.
Амфори, знайдені на ділянці аварії корабля в Новому Світі, 13 століття. Фото: Архів центру підводної археології КНУ, 1990-2013 рр.
Новий Світ, робочі моменти експедиції. Фото: Архів центру підводної археології КНУ, 1990-2013 рр.

— Як відбувається цей процес фіксації об’єкта розкопок?

Катерина Валентирова:

— Для початку ми визначаємо систему координат, в якій будемо фіксувати знахідки. На землі археологи копають квадратами, як правило. Квадрати потім об’єднуються в сектори. Тобто, з’являється сітка на певній ділянці.

У підводній археології все приблизно те ж саме, але трохи складніше. Під водою просто так не розмітити, тому доводиться, наприклад, варити металеву сітку та класти її на дно. Якщо можливості такої немає, доводиться фантазувати з підручними матеріалами. Процес істотно полегшують gps-навігатори та інша техніка.

Далі починається робота з культурним шаром, тобто з ґрунтом, де є археологічні матеріали. Навіть якщо ми шукаємо конкретний об’єкт, наприклад, залишки корабля, ми в процесі можемо наштовхнутися на інші предмети. Ми цей шар поступово вилучаємо і документуємо. Це стає частиною звіту.

Посуд, знайдений під час експедиції. Новий світ, 13 століття. Фото: Архів центру підводної археології КНУ, 1990-2013 рр.
Посуд, знайдений під час експедиції. Новий світ, 13 століття. Фото: Архів центру підводної археології КНУ, 1990-2013 рр.
Посуд, знайдений під час експедиції. Новий світ, 13 століття. Фото: Архів центру підводної археології КНУ, 1990-2013 рр.

— Експедиція вважається успішною тільки тоді, коли щось підняли з дна?

Марія Тимошенко, співробітниця Центру:

— Ні, завдання експедиції бувають різні. Можемо, наприклад, просто провести розвідку або моніторинг об’єкту. У сучасній підводній археології більша частина об’єкта фіксується, документується і вивчається настільки повно, наскільки це можливо під водою. Тому що коли об’єкт почнуть підіймати, його цілісність буде зруйнована.

— Яке середовище краще для підводних об’єктів?

Катерина Валентирова:

— Солона вода є згубною для чорних металів. При підйомі таких об’єктів ми по факту маємо оксид — практично зруйнований металевий предмет в органічних наростах. А ось бронза, срібло та алюміній почуваються в солоному морі добре. Якщо говорити про річки, то там краще зберігається органіка. Цьому сприяє мул. Ще краще справи з мулом на болотах.

Яна Морозова:

— У нас є керамічні тарілки, де чітко видно межу між окисненою та не окисненою поверхнями. Пів тарілки лежало в мулі, а інша половина була на поверхні.

З боліт також можна багато цікавого дістати — зерна, насіння, шкуру, шкіру. А з торфовищ — добре збережену мумію.

Новий Світ, робочі моменти експедиції. Фото: Архів центру підводної археології КНУ, 1990-2013 рр.
Новий Світ, робочі моменти експедиції. Фото: Архів центру підводної археології КНУ, 1990-2013 рр.

— Краще залишати вивчені об’єкти на дні або по максимуму діставати знахідки на сушу?

Яна Морозова:

— Якщо знахідка в досяжному для людини місці, не контролюється прикордонними або іншими службами, типу поліції, то бажано все забрати з собою. А якщо вона знаходиться на глибині, де людині важко дістатися і природа не сильно руйнує, тоді краще залишити під водою.

Насправді, все залежить ще й від фінансових можливостей. Якщо є ресурси та знання, то можна і підняти. А якщо ні, нехай залишається під водою, може, хтось здатний зберегти потім дістане.

Марія Тимошенко:

— Тут важлива робота місцевих охоронних органів щодо включення об’єктів до реєстру, який визначає, що і як треба охороняти. У нас тільки з 2006 року ратифіковано підводну Конвенцію ЮНЕСКО. Так, підводна пам’ятка вважається археологічним об’єктом тільки після внесення в той самий реєстр.

Примітна ситуація з Херсонесом. Є наземна територія, яка охороняється ЮНЕСКО, але при цьому є і затоплена частина, що також має певний культурний шар. І тільки згодом ЮНЕСКО взяла цю частину під свій контроль, і потрапити туди вже могли тільки люди з допуском. Поки пам’ятки в реєстрі немає, вона не охороняється.

Національний заповідник «Хортиця», моніторинговий огляд підводних археологічних об'єктів 18 століття під керівництвом Дмитра Кобалії. Грудень, 2019. Фото: Андрій Некрасов

— Що складніше, знайти об’єкт у воді або зберегти його на суші?

Яна Морозова:

— Останнє. Аби знахідка не зруйнувалася, потрібно постійно про неї дбати. Це дуже дорого.

У Хорватії, наприклад, взагалі немає практики діставати об’єкти з води. Місцеві археологи досліджують, роблять загальний висновок, а потім залишають знахідку для підводного туризму.

Катерина Валентирова:

— Все ще залежить від технологій. На одній з останніх конференцій колега з Техаського університету читав доповідь про підводні музеї. Він апелював до того, що методики консервації підводної деревини зараз на початковому рівні розвитку. Розробки ведуться серйозні, але все ще неможливо на тривалий час забезпечити збереження об’єкта.

Сергій Зеленко:

— Корабель «Ваза» в Швеції — дуже яскравий приклад. Щоб уникнути його руйнування, довелося побудувати окремий критий док і постійно зрошувати його водою. У це вкладені шалені гроші, але ці кошти в результаті повернулися завдяки туризму. Музей щорічного відвідує більш як 1,5 мільйона людей.

Схожа ситуація з англійським кораблем 16 століття «Мері Роуз». Для його порятунку було засновано фонд «Мері Роуз Траст», куди всі небайдужі надсилають кошти. Щорічні витрати на технічне обслуговування корабля — $ 2,7 млн. Тож зберегти об’єкт — дійсно складне завдання.

Шведський бойовий галеон, який затонув 1628 року під час першого рейсу. Його підняли з дна 1961-го. Це єдиний збережений вітрильник початку 17 століття. Музей «Ваза» в Стокгольмі вважається найбільш відвідуваним музеєм в Скандинавії. Фото: OneHungLow / CC-BY-SA-3.0
Флагманська карака «Мері Роуз», що затонула 1545 року, захищаючи узбережжя Британії від французів. Більшу частину судна підняли 1982-го. У 2013 році спеціально для судна побудували музей в Портсмуті. Фото: Geni / CC-BY-SA 4.0

— Які взагалі є методи збереження деревини після її вилучення з води?

Марія Тимошенко:

— В першу чергу, дерево повинно знаходитися у воді. Потім потрібно цю воду вилучити й чимось заповнити, аби дерево не деформувалося. У «Мері Роуз» та «Ваза» воду замістили поліетиленгліколем. Проте це повільний процес. Ще один спосіб — це вакуум. При вакуумі вилучається вода й відбувається те ж саме заміщення, але набагато швидше. Але це технічно складніше. Маленький об’єкт ще можна помістити у вакуум, а величезний корабель — ні.

Сергій Зеленко:

— Розповім про досвід Китаю. Місцеві археологи знайшли корабель «Наньхай-1», який затонув 800 років тому. Його вирізали з дна разом з усім культурним шаром одним цільним монолітом, і помістили в спеціально створений під нього акваріум.

Є ще сумна історія про два кораблі Калігули, які спокійно собі лежали на дні озера Немі, недалеко від Риму. У 30-х Беніто Муссоліні наказав осушити озеро, аби дістати кораблі.

Один з кораблів відразу після його підняття з дна озера, 1932 рік. Фото: Національний музей науки та технологій Леонардо да Вінчі / museoscienza.org

Італійські вчені по можливості дослідили кораблі, і навіть провели музеєфікацію, але вони не законсервували дерево. Все це «успішно» згоріло під час Другої світової, хоча без консервації ці кораблі зрештою б розсипалися.

У нас є свій «Ваза»?

Сергій Зеленко:

— Хіба що — давньогрецький корабель 4 століття до н. е. «Зміїний Патрокл». Власне, біля острова Зміїний в Одеській області його і виявили. Там на дні залишився його вантаж — ціла гора амфор. Це дійсно унікальна знахідка для України.

У нас ще й моря досить мілководні. Глибоководна частина тільки біля Криму фактично. У Чорному морі, на нашому відрізку, кораблі тонули рідко та знайти хоч один — це вже досягнення. Має розвиватися глибинна археологія. Ось взяти Миколаїв і Херсон, де по дну йде величезний зрив до 2 км. Майбутнє — за знахідками на таких глибинах.

Наприклад, у 2016–2018 роках англо-болгарські археологи досліджували такий зрив у Чорному морі. Знайшли корабель і багато об’єктів, які законсервував сірководень.

— Як представлена підводна археологія в Україні?

Катерина Валентирова:

— На сьогодні ми маємо Центр підводної археології в Києві. В Інституті археології також є відділ саме підводної археології. Є ще досить потужна школа в Запоріжжі при національному заповіднику «Хортиця». Її очолює наш колега Дмитро Кобалія — ​​він брав участь в англо-болгарській експедиції, про яку ми розповідали. Ще й в Харкові є своя школа, і центр в Одесі, який займається дослідженням «Зміїного Патрокла».

Також не варто забувати про кримських дослідників, адже підводна археологія в Україні починалася саме з Криму.

— Де знаходите бюджет на експедиції?

— В основному це кошти ззовні. Державне фінансування — мінімальне.

Як правило, це спонсорські гроші. У деяких випадках меценат забезпечує ресурси для конкретної експедиції. Або ж це грантові гроші. Іноді просто дослідники та волонтери власним коштом реалізують певні проєкти.

— Хто дає гранти на підводні дослідження?

Яна Морозова:

— Німецький фонд Ґерди Хенкель давав нам дуже хороший грант на освітню поїздку. Але це було в далекому 2004 році. Зараз швейцарський Фонд дає гранти на дослідження. Іноді — Французька академія наук.

Проблема з грантами зараз яка — Європа перестала нас розглядати як країну третього світу. Мовляв, ми країна, що розвивається, і допомога нам не потрібна. Тільки суть в тому, що всередині країни нічого не змінилося, нехай ми й підписали Угоду про асоціацію з ЄС.

Тренування в сухому костюмі під керівництвом інструктора дайв-центру «DiversLife» Дениса Грицини. Фото: Денис Троян
Тренування в сухому костюмі під керівництвом інструктора дайв-центру «DiversLife» Дениса Грицини. Фото: Денис Троян
Тренування в сухому костюмі під керівництвом інструктора дайв-центру «DiversLife» Дениса Грицини. Фото: Денис Троян

— У грудні 2019 року у вас була експедиція в Запоріжжі. Розкажіть, що знайшли.

Катерина Валентирова:

— Ідея поїздки полягала в тому, аби зміцнити нашу співпрацю з заповідником «Хортиця». До того ж для нас важливо було отримати досвід роботи в холодній зимовій воді. Там, безпосередньо біля берегів острова, знаходяться об’єкти, які ще не досліджували.

Об’єкти пов’язані з подіями російсько-турецької війни 30-х років 18 століття, це залишки так званої Дніпровської флотилії. Один об’єкт — це велика частина дубель-шлюпки. Другий — кіль зі шпангоутами.

Метою експедиції було провести моніторинг та попрацювати в сухих гідрокостюмах в умовах холодної води. Всі об’єкти ми зафіксували на фото, аби створити 3D-моделі.

Національний заповідник «Хортиця», моніторинговий огляд підводних археологічних об'єктів 18 століття під керівництвом Дмитра Кобалії. Грудень, 2019. Фото: Віктор Кривоносов
Національний заповідник «Хортиця», моніторинговий огляд підводних археологічних об'єктів 18 століття під керівництвом Дмитра Кобалії. Грудень, 2019. Фото: Віктор Кривоносов
Національний заповідник «Хортиця», моніторинговий огляд підводних археологічних об'єктів 18 століття під керівництвом Дмитра Кобалії. Грудень, 2019. Фото: Віктор Кривоносов

— Чи існує «чорна» підводна археологія?

Яна Морозова:

— Звичайно. Якщо є скарб, то є й люди, які його шукають. Дуже яскравий приклад є, хоч і з наземної археології. У селищі Роксолани, поруч з Одесою, є національна пам’ятка — давньогрецьке місто Ніконій. А через дорогу — некрополь, тобто кладовище. Туди археологи бояться ходити, бо там з озброєною охороною працюють шукачі скарбів.

Вони повністю по периметру охорону свою виставляють. Археологи місяць, може, попрацюють, а всі інші 11 місяців там — «чорні копачі».

— Влада реагує?

Катерина Валентирова:

Наші закони прописані красиво, але по факту вони не працюють.

— Як стати підводним археологом в Україні?

Сергій Зеленко:

— Саме посвідчення підводного археолога видає Федерація підводного спорту та підводної діяльності. Ми забезпечуємо освіту.

Яна Морозова:

— Якщо приходять до нас «з вулиці», ми, звичайно, не виганяємо. Університет завжди відкритий. Ми викладаємо академічну програму та додаткові факультативи.

Катерина Валентирова:

— Ми проводимо відкриті лекції для всіх охочих, анонсуємо їх на нашій сторінці у Facebook. Це теоретична частина. Людей не з факультету приходить навіть більше, ніж наших студентів. А для практичної частини потрібне спорядження. З цим трохи складніше.

— Багато охочих вам допомагати?

Яна Морозова:

— Раніше історія нашого Центру була сповнена звершень. Був Крим і літні експедиції. Там у нас була величезна команда з археологів, студентів та волонтерів. Ми з липня по серпень працювали в Криму. Зараз треба все починати з нуля.

Ми втратили цінну пам’ятку. Раніше студенти в чергу вишиковувалися: «О! Крим! Новий Світ! Судак!» А зараз пропонуєш Херсонську область, але їм вже не так цікаво.

Нехай ваші читачі, якщо чують про підводні об’єкти, нам повідомляють, а ми приїдемо і перевіримо. Ті, хто захоплюється дайвінгом, нехай теж звертаються до нас. Бо кожен, у кого є подібний досвід, хто цікавиться історією і готовий до співпраці — може долучитися до підводної археології. Наші знання та досвід відкриті для всіх охочих. Разом ми зможемо вибудувати систему роботи на нових пам’ятках і здійснювати відкриття.

Фото на обкладинці: Raibulys / CC BY-SA 4.0

Популярне:

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter