Голі раби: ким були натурники Тараса Шевченка

Таня Сорокіна-Піддубняк

i

Тарас Шевченко приїхав в Санкт-Петербург в 1831 році разом зі своїм власником Павлом Енгельгардтом. Поміщик хотів вивчити кріпосного і зробити домашнім живописцем. Талант помітили і взяли під свою опіку художники Брюллов і Венеціанов, а також поет Жуковський. В 1838 році Брюллов виставив портрет Жуковського на приватну лотерею, прибуток від якої пішов на викуп Шевченка. Того ж року 24-річний українець вступив до Петербурзької академії мистецтв.

Кріпаки Петро Семенов і Прокофій Іванов – перші відомі професійні натурники в Російській імперії. В 1738-1739 роках їх зарахували в Художню палату при Академії наук і мистецтв з місячною платнею у 3 рублі.

Крім здорового тіла і охайності, професія натурника вимагала витривалості, артистизму та відкритості. З натовпів, які приходили за оголошеннями, рідко могли вибрати гідного кандидата. До скасування кріпосного права в Академії позували переважно поневолені селяни. Штатним співробітникам платили вже 17 рублів, давали гроші на квартиру і дрова. Фрілансери отримували 50 копійок за сесію.

Взимку через погане освітлення класів студенти рідко бралися за пензель. Гаряча пора починалася навесні і закінчувалася пізньою осінню – в ці дні натурник відпочивав лише під час обіду. Напружений літній графік часто призводив до зривів і запоїв. Студенти розшукували гуляк, благали повернутися до роботи, погрожували арештом і звільненнями.

«В одній майстерні він стоїть Геркулесом; в інший, вмостившись на столи і табурети, слугує моделлю для Янгола; в третій летить Ікаром над морем; але ось переходить в четверту – тут йому розрада! В позі Архімеда, який сидячи міркує над математичною задачею, він може спокійно поспати. Потім він йде, через мізерність коштів художника, замінити останньому зразок жінки; репертуар його нескінченний», – писав професор Академії Микола Рамазанов.

Першим натурником для Тараса Шевченка став Тарас Малишев. Вони познайомилися в 1836 році, ще до викупу українця з рабства. На прохання петербурзьких покровителів Шевченка (художників Брюллова, Сошенко, Венеціанова) Малишев пускав його в гіпсовий клас змальовувати зліпки античних фігур, щоби підготуватися до вступу в Академію.

Тарас Малишев на роботі Шевченко
Тарас Малишев на роботі Шевченко

Тарас Малишев

Власник відправив кріпака Тараса Малишева на службу «живою людиною» в 1830-х, і той пропрацював в Академії півстоліття. Маючи міцну статуру, він був бадьорим, балакучим і досить освіченим. Шевченко називав його живим Антиноєм. Тезки швидко зійшлися: їх об’єднувало селянське походження.

Студент дарував натурникові свої етюди. Багато років по тому український художник і колекціонер Панас Сластіон завітав в гості до вже літнього Малишева, щоби побачити два великих малюнки Шевченка.

«Обидва вони були цілком однакового розміру (1¼ х 1 арш.); один із них був написаний спиною до глядача і проти світла, т. зв. транспарентне освітлення, а другий за світлом; обидві фігури стоячі. Дід хотів їх продати й прохав по десять карбованців. Для мене це були величезні гроші, і я не міг їх придбати», – згадував Сластіон. Після смерті Малишева етюди перейшли у спадок його синові, зараз їхнє перебування невідоме.

Тарас Малишев на малюнку Шевченка
Тарас Малишев на малюнку Шевченка
Тарас Малишев на малюнку Шевченка

Мартіан

Бородатого статного Мартіана можна впізнати на кількох навчальних етюдах Шевченка: «Натурник», «В натурному класі Академії мистецтв та інші ескізи і нариси», «Натурники і учні Академії мистецтв».

Він же позував для етюду «Натурники». На тонованому папері крейдою та вугіллям зображено двох борців в напружених позах. Другою моделлю, ймовірно, був Малишев.

Мартіан на роботі Шевченко
Мартіан на роботі Шевченко
Мартіан на роботі Шевченко
Мартіан і, ймовірно, Тарас Малишев на роботі Шевченко

Степан

Ще одного натурника Академії мистецтв можна побачити на етюді Тараса Шевченка «Гіпсові зліпки. Натурник Степан. Замальовки». Навчальний малюнок був не підписаний, ім’я моделі пізніше встановили мистецтвознавці.

Степан на роботі Тараса Шевченка

Сазон Лукаш

Фігуру натурника Сазона Лукаша на роботах Шевченка не знайшли, але художник точно його малював, вони товаришували.

Лукаш був високим і м’язистим вихідцем з селян Полтавської губернії. Знав безліч життєвих хитрощів, мав феноменальну пам’ять, годинами міг розповідати історії, грав на бубні та сопілці. Натурником працював до і після повернення з чергової російсько-турецької війни, де в 1877 році під Плевною отримав штикове поранення ноги. Через це страждав, годинами стоячи в одній позі, і пізніше влаштувався швейцаром при Академії.

Зовні Лукаш був схожим на Шевченка і після його смерті позував професору Володимиру Беклемішеву для мармурового бюста – першого в Україні пам’ятника Тарасу Григоровичу. В 1881 році родина промисловців Алчевських встановила його у своїй харківській садибі. Зараз скульптура зберігається в Національному музеї Шевченка в Києві.

Шевченко-натурник

По поверненню із заслання Шевченко часто зустрічався за чаркою з Тарасом Малишевим. За спогадами натурника, Кобзарю також довелося одного разу позувати, хоч і в одязі. У 1860 році скульптор Микола Піменов зліпив з нього бюст в натуральну величину. Вийшло дуже схоже, але з якихось причин автор не став відливати роботу в бронзі для показу на академічній виставці.

«Кажу вам, що форма з бюста Шевченка була знята, і тепер вона лежить між сотнями пудів других форм та фрагментів, що після смерти Піменова були звалені цілою горою в майстерні Піменова на «Літєйному» дворі, і якби розібрати оту величезну купу різних уламків, що так там і досі лежать нерозібрані, то певно вона найдеться», – писав Панас Сластіон. Він неодноразово намагався віднайти бюст, але це йому не вдалося. Доля цього твору невідома.

Ілюстрації: Тарас Шевченко. Повне зібрання творів в десяти томах. – К., 1961. – Т.7 Живопис, графіка 1830-1847 / litopys.org.ua.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter