Чому солдатам варто менше курити: досвід Першої світової
У 18 столітті дальність і точність рушниць були такими низькими, що в двохстах метрах від противника піхотинці могли спокійно палити люльки. Солдатське ремесло змінила Перша світова війна.
Уже в 19 столітті провідні стрільці отримували в арміях найкращі мушкети і особливі завдання. Влучаючи в офіцерів і прапороносців, вони мали руйнувати стрій ворога. Так загинули командувач британським флотом адмірал Нельсон, наполеонівський генерал Огюст Кольбер, низка відомих командирів часів громадянської війни в США. Однак загальної методики влучної стрільби і спеціального оснащення ще не існувало.
Так було до початку 20 століття і Першої світової. Тогочасні мушки на великих дистанціях закривали всю ціль, а телескопічні три- і п’ятикратні приціли тільки починали використовувати в спортивній стрільбі. Поряд з тим нарізні гвинтівки вже були здатні вбити з відстані 400 м, а поцілити в мішень людського зросту можна було і з 600 м.
Німецька перевага
На відміну від манірної Великобританії, в Німецькій імперії полювання було розвагою для людей усіх станів. Це дозволило німцям наповнити навчальні центри сотнями вправних курсантів і реквізувати тисячі гвинтівок. Підготовка стрільців велася комплексно: від етапу відбору бійців до їхнього спорядження. Солдати з гвинтівками «Маузер», доповненими прицілами «Цейс» і «Фуса», наводили жах на противника.
Позиційна війна серед руїн, брустверів і живоплотів Західної Європи стала раєм для снайперів. Британці в мемуарах згадували, як точно летіли кулі на вогник сигарети. Німці куражилися і збивали з них капелюхи, вибивали кулями на будівлях імперські хрести, вражали колеса автомобілів.
Снайпери почали впливати на оперативний рівень війни. Для їхнього знешкодження вистрілювали тонни набоїв; промисловість опанувала складні системи важелів і перископів для стрільби з укриттів; дефіцитна сталь йшла на індивідуальні щити; для маскування офіцерів заборонили військове привітання.
Нові лідери влучності
«Імперія, над якою ніколи не заходить сонце» виявилася абсолютно не готовою до снайперської війни. Лише через рік після початку Першої світової Британія відкрила свої школи підготовки снайперів. Стрільців-ентузіастів навчали офіцери, списані в запас ще після бурської війни. Тим часом волонтери шукали гроші на «слонячі гвинтівки», «Енфілди», приціли, підзорні труби. Британці першими дали потужну оптику «другому номеру», який коригував вогонь і фіксував усі пересування противника.
До середини війни британська секція влучних стрільців складалася з 16 снайперів-інструкторів і кількох спостерігачів. 17 днів прискореної підготовки – і в бій. Стрільці, закутані в камуфляж з нашитими смужками тканини, ховалися в муляжах мертвих коней, верхів’ях дерев. За лічені місяці втрати німецької, австро-угорської, турецької армій від влучного вогню зросли на порядок.
Найкращими снайперами стали солдати з британських домініонів: південноафриканці, новозеландці, австралійці. Особливо відзначилися канадці. Багато з них буквально виросли з рушницею в руках.
Жахливі наслідки точності
Протистояння снайперів тривало до кінця війни. Німці використовували земляні мішки кислотних кольорів, щоби втомлювати очі спостерігачів. Ставили під невеликим кутом по два сталевих щита, щоби зупиняти бронебійні кулі. Носили закриті сталеві маски. Але несли тяжкі втрати.
Снайпери однієї лише 38-ї британської дивізії за три місяці записали на свій рахунок 389 вбитих солдатів противника. Масштаби втрат на фронті від Середземного до Північного морів можна тільки уявити. Однією з останніх жертв Першої світової став французький посланець Огюстен Требушон, вбитий німецьким снайпером за кілька хвилин до Комп’єнського перемир'я. Він ніс пакет з наказом про припинення наступу.
Влучно стріляти люди вміли і раніше. Але професія снайпера народилася в кошмарному бруді «Великої війни», серед руїн французьких сіл і гниючих кінських туш.
