Найдовше катування в історії: 22 роки облоги Кандії

Кирило Данильченко, Іван Сіяк

Ця приголомшлива історія почалася з необережності українки і люті турка, продовжилася жадібністю мальтійців, а закінчилася разом з терпінням венеційців.

Вигідне і безпечне розташування на острові, забезпечена олігархічним правлінням свобода підприємництва – за Середньовіччя ці переваги дозволили Венеції розжиріти на посередництві в торгівлі між Європою, Візантією і Близьким Сходом.

В 13 столітті Венеція нацькувала хрестоносців на Константинополь і після його падіння забрала більше третини території Візантії. В 14 столітті вона володіла землями в Італії, низкою колоній на узбережжі Середземного і Чорного морів, Кіпром та Критом. Криту, найбільшому з грецьких островів, венеційці дали стильну назву – Королівство Кандія.

Ідилія закінчилася після захоплення турками Константинополя в 1453 році. Тоді Венеція втратила контроль над надприбутковим маршрутом постачання спецій з Азії до Європи. Звідси беруть початок турецько-венеційські війни, які республіка переважно програвала. Поразки закінчувалися втратою колоній в Середземномор’ї. В 1570 році надійшла черга Кіпру.

Венеційці вирішили не продовжувати війну і уклали з турками мирну угоду. Спокійне життя тривало 70 років, поки все не зіпсували лицарі Мальтійського ордена. Ну хто їх просив з’являтися в Кандії із захопленим судном султана?

Карта володінь Венеційської республіки в 14 столітті. Джерело: Wikipedia / Divot

Лицарі з великої дороги

Найстаріший у світі лицарський орден було створено в 11 столітті для війни з мусульманами на Святій землі. Після втрати Єрусалима госпітальєри [вони ж – іоаніти] відступили до Сирії, потім на Кіпр. На початку 14-го століття вони базувалися на острові Родос, а після його захоплення турками отримали в розпорядження Мальту.

Мальтійські лицарі були досвідченими військовими моряками, тому взяли на себе функції захисту християнських кораблів від мусульманських піратів. Однак на той час орден переживав моральний занепад. Сільське господарство на Мальті було мізерним, пожертвування з Європи зменшилися. Багато госпітальєрів самі стали піратами – грабували турецькі кораблі і продавали екіпажі в рабство.

Восени 1644 року шість галер іоанітів напали на багатий османський конвой, який рухався з єгипетської Александрії до Стамбулу.

Не дратуйте османського султана

Двома роками раніше наложниця Хатідже Турхан [українка Надя, захоплена татарами на Поділлі] народила Ібрагіму I сина Мехмеда. Годувальницею спадкоємця стала рабиня кизляра-аги, головного султанського євнуха. Куплена вагітною, вона незабаром теж народила хлопчика. Ібрагім часто грався з ним в гаремі. Коли Надя приревнувала і обурилася, із cултаном стався один з його фірмових нападів гніву. Він кинув свого сина в фонтан, Мехмед вдарився головою і мало не потонув. Після цього випадку кизляр-ага з рабинею і дитиною вирушили від гріха подалі в подорож по святим місцям.

В жовтні 1644 року вони пливли додому з Александрії, але були захоплені мальтійцями. Євнух з рабинею загинули. Доля хлопчика невідома. Інші паломники, суддя Мекки і три десятки жінок з султанського гарему потрапили в полон.

Османський султан Ібрагім I на прізвисько «Божевільний». Роки правління: 1640-1648. Джерело: Wikipedia

Лицарі сховалися на Криті. Майже три тижні вони поповнювали запаси, продавали трофеї і вербували поповнення. Венеційська варта неодноразово просила їх залишити Крит, тому мальтійці покинули пограбоване судно і попливли зі трофеями додому.

Топ-5 найдовших облог в історії

1648–1669

Турки взяли венеційську Кандію

1378–1390

Взяття турками візантійської Філадельфії

1570–1580

Війська Оди Нобунаґи взяли Осацький монастир Хонґан

1422–1430

Турки завоювали венеційські Фессалоніки

249–241 до н. э.

Римляни відступили від Дрепани, коли карфагеняни визнали поразку у війні

Дізнавшись про напад, Ібрагім розлютився. З величезними труднощами візири умовили його не страчувати всіх до єдиного християн в Османській імперії. Султан вирішив, що венеційці мають бути покарані за те, що погано боролися з піратами у своїх водах і цим порушили мирний договір. Жорна конфлікту закрутилися. Навесні наступного року 60-тисячна армія на п’яти сотнях суден вирушила з Туреччини в бік Мальти.

Це було тактичною хитрістю – флот прямував до острова Крит. Назрівала Шоста турецько-венеційська війна.

Крит взятий, Кандія тримається

Шпигуни в Стамбулі повідомили венеційців про справжню мету походу. Виправдовуватися перед османами за дії лицарів було пізно. Нашвидкуруч, буквально перед самим вторгненням, Венеція відправила на Крит кілька галеасів, 25 бойових галер, близько 3 тисяч бійців, порох, свинець, 100 тисяч дукатів на військові витрати і обіцянку допомоги.

25 червня 1645 року військо командувача імперським флотом капудан паші Юсуфа висадилося на острів і відразу продемонструвало свої можливості. Турки підірвали фортецю Сан-Теодоро разом з гарнізоном, через два місяці взяли порт Канеа, ще через два – місто Реттімо. Шансів скинути турків в море у венеційців не залишилося, і в 1648 році вони відступили в цитадель фортеці Кандія [сучасний Іракліон].

Фортеця була тогочасним дивом оборонної архітектури, а головне – мала надійно захищену гавань. Хоча османам вдалося блокувати місто траншеями і валами, гарнізон підтримували венеційські каравани з припасами та поповненням.

«Турки тримають в своїх руках весь острів… і ніхто їм не перешкоджає, бо всі критяни знедолені. Одні померли від чуми, інші загинули в боях, а треті не перенесли тиранії і розсіялися по світу. Венеційці не володіють нічим, крім метрополії – Кандії, яка є головою, але без рук і ніг», – писав московському цареві Олексію грецький митрополит Неофіт.

Облога Кандійської фортеці. Джерело: Wikipedia

Справа – чума!

Перші штурми фортеці були відбиті з величезними втратами для атакуючих. Батареї бастіонів і гармати галер косили шеренги яничар. Невдовзі війна пішла під землю. Прикриваючись мішками і кошиками із землею, турецька піхота вгризалася в кам’янистий ґрунт – створювала позиції для облогових гармат, пробиваючи ходи під стінами.

На морі венеційці мали перевагу. Капітан-генерал Франческо Морозіні розгромив османський транспортний флот і блокував маршрути, якими до турецького війська могли пройти кораблі з продовольством.

В 1648 році в Стамбулі стався палацовий переворот. Остаточно збожеволілого Ібрагіма вбили, султаном проголосили семирічного Мехмеда. Серед османської еліти почалася боротьба за вплив, про критський контингент забули. Облогову армію залишили напризволяще: солдати хворіли, голодували, вимагали платні і повернення додому. Багатьох бунтівників стратили.

В архівах знайдені згадки про те, що венеційські шпигуни виготовили екстракт гною, видобутого із запалених виразок хворих на чуму. Ним планували просякнути тканину і підкинути її в табір турків. Невідомо, чи був реалізований цей план, але за час облоги яничари пережили мінімум дві великі епідемії.

Облога Кандійської фортеці: № 22 – турецькі батареї і лінії окопів, № 23 – план контрмін, № 24 – ілюстрація підземних битв, №21 – план бастіонів. Джерело: Johann Bernhard Scheither, military engineer from Brunswick and veteran of the siege of Candia / Christopher Duffy: The Fortress in the Age of Vauban and Frederick the Great 1660-1789; Siege Warfare Vol. II

Прорив візира Кепрюлю

Лише навесні 1657 року турки остаточно прорвали венеційську морську блокаду Криту і налагодили постачання. Новий великий візир Мехмед Кепрюлю особисто очолив армію і флот, яким вдалося вигнати ворожу артилерію з островів поблизу Дарданелл. Венеційський адмірал Ладзаро Моченіго загинув в бою: на нього впала щогла.

Захисники Кандії потерпали від величезних втрат: лише за одне літо загинули 6500 солдатів і понад 600 офіцерів. Турки тим часом прокопали траншеї майже під стіни фортеці і почали насипати дамбу, щоби відсікти доступ до моря.

Місяць за місяцем вони довбали стіни. В одному з бастіонів утворився пролом, куди могла зайти колона шириною в 30 осіб. Коли яничарам вдалося ненадовго пробитися всередину, вони побачили жалюгідну картину: всипані ядрами і нечистотами руїни, плазуючі та смердючі каліки, непоховані мерці.

Відтоді у венеційському діалекті з’явився вираз «esser incandio» (дослівно – «побувати в Кандії»), тобто зовсім зневіритися або розоритися.

Докладний план Кандійської фортеці, 1669 рік. Джерело: Historic Cities: Maps & Documents / historic-cities.huji.ac.il
Німецька карта, яка зображає завершальний етап облоги Кандії під час турецько-венеційської війни 1645-1669 років. Джерело: Online-Portal Digam - Digitales Archiv Marburg

Французький пшик

Влітку 1669 року свої плоди принесли дипломатичні зусилля венеційців, які подавали Кандію останньою лінією оборони християнського Середземномор’я. Від короля Людовика XIV прибуло підкріплення з 6 тисяч бійців, 300 коней і 15 гармат на трьох десятках кораблів. Втім, французький монарх не бажав прямого конфлікту з султаном: флот гібридно йшов під прапорами Папи Римського.

Дива не сталося. Новачки не бажали гнити в обороні і зважилися атакувати турецькі траншеї. Під градом гранат і ядер десант зазнав важких втрат. Більше 400 французів було страчено і насаджено на піки. Під час нічної вилазки загинув командувач – адмірал Франсуа де Бофор.

22 червня ескадра французів вийшла на рейд і відкрила по туркам масований вогонь. Протягом дня 1100 гармат випустили 14 тисяч бомб і ядер. Проте зусилля були марними. Під час гарматної дуелі вибухнув пороховий склад галеона «Терез», загинули 340 членів екіпажу. Це підірвало дух моряків і гарнізону Кандії.

Османська Кандія. Фреска із садиби Фазіль Бея, 18 ст. Джерело: Історичний музей Криту / ottomanhistorypodcast.com

Через місяць весь союзний флот взяв курс на захід. У напівзруйнованій фортеці воювати проти 60 тисячі турків залишилися 3600 осіб – венеційці, а також італійські, англійські, німецькі та грецькі найманці. Чекати допомоги було марно.

27 вересня 1669 року командувач обороною адмірал Морозіні здався великому візиру Фазіл Ахмеду Кепрюлю. За умовами капітуляції, християни пішли з острова під прапорами та з особистою зброєю, але залишили гармати і запаси пороху. За 22 роки блокади в бою, від голоду і хвороб тут загинули понад 100 тисяч турків і 35 тисяч захисників Кандії.

А все через мальтійців і українську наложницю.

Що було далі

    • Франческо Морозіні після повернення до Венеції відправили під суд за зраду. Його виправдали.
    • Під час наступної війни венеційці частково компенсували втрату Криту, відбивши у турків території в Греції і на Балканах.
    • Хатідже Турхан стала регентом при неповнолітньому синові Мехмеді і кілька років була співправителькою імперії. Померла своєю смертю в 55 років.
    • Мехмед IV «Мисливець» надавав підтримку гетьманам – від Богдана Хмельницького до Петра Дорошенка. Відбив у Речі Посполитої частину Поділля і Галичини, прийняв українські землі до складу Османської імперії. Позбавлений влади після перевороту 1687 року, помер у в’язниці.
    • Крит залишався турецьким до 1898 року. Тоді після кривавих зіткнень християн і мусульман на острів висадилися війська кількох європейських країн. Була створена автономія під управлінням грецького принца.

Поділися історією

Facebook Telegram Twitter